Споживче кредитування та перспективи його розвитку в Україне

власних коштів позичальника, тим сильніше в нього стимули до повернення

кредиту. Досвід багатьох країн показує, що за інших рівних умов (прибуток

сім'ї, частка щомісячних виплат за кредит у прибутку й ін.) вкладення

власних коштів на 30% вартості житла, що одержується є достатнім, щоб

значно зменшити можливість несплати по кредиту.

2. Частка платежів за кредит у прибутку позичальника: в умовах

економічної невизначеності і можливості деякого зниження розміру реальних

прибутків позичальника в найближчі 1-2 року ця частка в момент видачі

позики також повинна бути достатньо невисокою - не більш 25% прибутку.

3. Тип кредиту: традиційний вид кредиту з фіксованою процентною ставкою

(кредит із фіксованим відсотком - КФВ), тобто з постійним розміром

місячної виплати по позичці, не може використовуватися в умовах високої

інфляції. У випадку, якщо банк припускає одержати з позичальника позитивний

реальний відсоток за кредит, використовуючи КФВ, розмір кредиту, що зможе

одержати позичальник буде дуже незначний.

У цій ситуації необхідно використовувати альтернативні кредитні

інструменти, що припускають ту або іншу схему індексування.

Основним захистом від ризику процентної ставки є використання при

іпотечному кредитуванні такої процентної ставки, що варіюється зі зміною

вартості банківських фондів. Застосування подібних кредитних інструментів

переносить ризик процентної ставки з банку на позичальника. Такі кредити з

перемінною процентною ставкою можуть сполучитися з іншими засобами, зокрема

з відстрочкою процентних платежів при високому поточному рівні ставки на

більш пізній етап кредитного періоду, коли, мабуть, прибуток позичальника

буде більше, а тому йому буде легше справлятися з більш високими платежами.

Подібними інструментами є: кредит із коригуванням на рівень цін

(застосовуваний у Колумбії й інших латиноамериканських країнах), кредит із

подвійним індексом (застосовуваний у Мексиці, Туреччини, Польщі), кредит із

відстрочкою платежу (застосовується в Угорщині й Австралії).

Схеми кредитів даних типів припускають достатньо низькі ставки відсотків

- від 5 до 20%. Це означає, що розмір кредиту, що може одержати

позичальник, буде значно більше, ніж при використанні фіксованої або

перемінної ставки, що включає в себе очікувану інфляцію. В Україні

початкова ставка на сьогоднішній день по цих відсотках склала б не менше

100%.

У випадку ж використання видів кредитних інструментів, що індексуються,

основна сума боргу індексується по вартості банківських фондів, по індексу

цін або іншого індексу, що відображає ринкову процентну ставку, що

змінюється. Щомісячні виплати позичальника в такому випадку зростають із

часом, оскільки процентна ставка накладається на розмір основної

заборгованості, що індексується. Хоча. якщо прибуток позичальника також

змінюється у відповідно або майже відповідно до обраного індексу, частка

прибутку, що йде на виплату житлового кредиту, не збільшується.

Спеціально був розроблений інструмент із регульованою відстрочкою

платежів - ІРВП.

Використання ІРВП припускає застосування двох процентних ставок. Одна

процентна ставка повинна забезпечити при6утковість кредитних операцій для

банку, а інша - зробити кредит доступним для позичальника. Перша ставка,

більш висока, називається "контрастною ставкою" і визначається на тому

рівні, що зробить кредитування рентабельним для банку. Розмір цього

відсотка регулярно розраховується на основі ставки відсотка на

міжбанківському ринку кредитів плюс фіксована банківська надбавка. Але по

даній ставці клієнт повинний був би в принципі виплачувати банку і, у

кінцевому рахунку, виплатить банку.

Проте в дійсності регулярні щомісячні платежі по кредиту позичальник робить

по достатньо низькій ставці, що називається "платіжною". Різниця між

розміром, що клієнт повинний банку по контрактній ставці і тим, що він

сплачує по платіжній ставці, щомісяця додається до суми основного боргу

позичальника. Розмір щомісячного платежу позичальника перераховується кожні

3 місяця, виходячи зі збільшеної суми заборгованості, таким чином, щоб до

кінця терміна клієнт погасив її цілком. Можна сказати, що платежі по повній

"контрактній" процентній ставці стягуються в більш пізній період, коли

позичальнику буде легше їх здійснити, завдяки збільшенню його прибутків,

хоча б і номінальних, у результаті інфляції.

Всі ці інструменти спрямовані на вирішення двох проблем: не тільки

забезпечити прибутковість кредитних операцій і їхнього захисту від високого

ризику швидко мінливої процентної ставки, але й підвищити доступність

кредитів для позичальника.

4. Тривалість кредиту: в середньому 10-15 років, іноді до 25 років.

Звичайно, подовження кредитного періоду дозволяє підвищити доступність

кредиту для позичальника. Проте, розрахунки показують, що подовження

кредитного періоду за межі 15 років, підвищують доступність кредиту не

настільки різко і значно.

Є дві основні стратегії залучення коштів для видачі іпотечних кредитів:

1. Депозити населення і підприємств. Ця ж стратегія включає використання

схеми контрактних заощаджень, при якій покупець житла спочатку

зобов'язується протягом декількох років зберігати кошти, після чого йому

гарантується надання іпотечного кредиту тим же самим банком.

2. Одержання ресурсів із "оптових" джерела. Ці джерела включають:

• кредитні лінії або подібні домовленості з одним або декількома банками;

такий тип залучення коштів може бути дуже поширеним для іпотечних банків,

що створюються, як дочірні підприємства комерційних банків;

• позичкові кошти банків, підприємств або пенсійних і страхових фондів,

надані на 5-10 років;

• продаж облігацій або цінних паперів, забезпечених іпотечними кредитами

банкам, підприємствам, а також пенсійним фондам і страховим компаніям,

фізичним особам. ("Цінні папери, забезпечені іпотечними кредитами" дають

їхньому власнику - інвестору - право на одержання основної суми боргу і

відсотків по іпотечному кредиту за відрахуванням невеличкої суми, що

залишається первинним кредиторам собі і йде на покриття витрат по

обслуговуванню кредиту. З ряду причин внески населення є найменш бажаним

джерелом, оскільки їх дорого залучати й обслуговувати й оскільки вони легко

можуть бути переведені в інші банки або інвестиції в залежності від рівня

прибутковості. Кращим джерелом є термінові позики і продаж іпотечних

кредитів або забезпечених ними цінних паперів. Очевидно, що для того, щоб

банк міг зацікавити інвесторів у термінових позиках або придбанні цінних

паперів, забезпечених іпотечними кредитами, основним моментом повинна стати

виплата конкурентної процентної ставки, що гарантовано буде змінюватися

разом із ринковими процентними ставками, тобто захистить інвестора від

ризику процентної ставки. Також очевидно, що банк повинен намагатися до

використання довільної із цих наявних у нього можливостей.

Найбільш багатообіцяючим для мобілізації коштів є заключення угоди між

банками і підприємствами на будівництво нового житла для робітників

підприємства. Основними положеннями таких угод є:

• Побудоване житло купується робітниками. Таким чином, підприємство не

тримає на своєму балансі житла і не несе відповідальності за його

утримання.

• Будь-який робітник може подати заяву на придбання житла, проте банк

приймає рішення про виділення кредиту відповідно до прийнятої їм практики

проведення андерайтингу (оцінки можливості погашення кредиту).

• Банк надає й обслуговує кредит. Підприємство знижує кредитний ризик для

кредитора, утримуючи платежі по іпотеці безпосередньо з заробітної плати

робітника і приймаючи на себе визначену частку збитків при не поверненні

кредиту.

• Банк використовує ІРВП або аналогічні іпотечні інструменти, що

забезпечують найбільшу доступність кредиту для позичальників.

• Підприємство виділяє позику терміном на 10-15 років, розміщує в банку

довгостроковий депозит або купує видані іпотечні кредити або забезпечені

ними цінні папери. Сума коштів, наданих підприємством, складає предмет

переговорів, проте банк повинен спробувати забезпечити наступним шляхом не

менше 50% фінансування по кредитах.

Українським іпотечним інститутам варто використовувати усі з вище

перерахованих джерел акумулювання коштів.

Залучення заощаджень населення для інвестування в житловий сектор і

участь приватного сектора у фінансуванні розвитку житла можуть зіграти

істотну роль у вирішенні житлової проблеми. Залучення позабюджетних коштів

у житловий сектор може бути істотно полегшене шляхом створення системи

іпотечного кредитування придбання, будівництва і реконструкції житла. Банки

в Україні притримуються загальної думки, що розвиток іпотечного

кредитування буде стримуватися обмеженістю кредитних ресурсів. Вони

покладають великі надії на діяльність спеціальної структури, що допомагала

б банкам вирішувати цю проблему ліквідності.

Становленню системи житлового іпотечного кредитування може сприяти

діяльність Уряду України по створенню вторинного ринку іпотечних житлових

кредитів, виданих приватними кредитними організаціями, забезпечуючи, таким

чином, рефінансування їхньої кредитної діяльності, а також доступність і

ефективний розподіл інвестиційних ресурсів у житловій сфері.

Істотну роль у створенні загальнонаціональної системи іпотечного

кредитування, що включала б функції вторинного ринку іпотечних позик, могла

б зіграти держава. На первинному ринку іпотечних кредитів кредитори (ощадні

банки і комерційні банки) видають іпотечні кредити. Для забезпечення

швидкого повернення кредитних ресурсів і вирішення в такий спосіб проблеми

ліквідності, кредитори можуть продати видані ними іпотечні кредити на

вторинному ринку - інвесторам. Виручені кошти банк знову пускає в обіг,

видаючи нові позики. Розвиток даної моделі організації житлового

фінансування припускає наявність вторинного іпотечного ринку, тобто ринку,

на якому продаються уже видані іпотечні кредити. Необхідно нагадати, що до

революції 1917 року в Росії існував розвитий вторинний ринок заставних.

В Україні створити Республіканське агентство по іпотечному житловому

кредитуванню. Це Республіканське агентство могло б купувати в банків

іпотечні кредити, при цьому стандарти і процедури, використовувані банками

при видачі іпотечних кредитів, повинні чітко відповідати стандартам,

установленим Республіканським агентством. Для мобілізації коштів на купівлю

кредитів Республіканське агентство зможе випускати цінні папери для

розміщення серед інвесторів, що насамперед мають довгострокові ресурси. Ці

цінні папери були б забезпечені придбаними Республіканським агентством у

банків іпотечними кредитами. При наявності гарантії з боку держави такі

цінні папери зможуть стати дуже привабливими інструментами інвестування як

для інституціональних інвесторів, так і для приватних осіб, тим більше, що

кошти, вкладені в них, будуть в остаточному підсумку забезпечені реальною

нерухомістю.

Передбачаються такі основні функції Республіканського агентства:

• розробка і впровадження в практику високоефективних надійних і безпечних

стандартів і норм іпотечного кредитування, що рекомендуються банкам і

іншим кредитним організаціям;

• формування ринку іпотечних кредитів і цінних паперів, забезпечених такими

кредитами, для залучення інвестицій у сферу житлового кредитування і

вирішення проблеми рівня ліквідності кредитних організацій, що надають

іпотечні кредити;

• надання сприяння банкам, іншим кредитним організаціям у впровадженні

раціональної практики проведення операції іпотечного кредитування і

розробці типів кредитів, більш доступних для позичальників і менше

ризикованих для кредиторів.

Найбільш ефективною формою Республіканського агентства рекомендується

нова для України форма комерційної організації, створеної для виконання

суспільно значимих соціально-економічних задач. Одночасна участь у такій

організації державного і приватного капіталу дозволяє, з одного боку,

витягти перевагу економічної діяльності на базі ринкових принципів, з

іншого боку - забезпечити достатню міру контролю з боку держави.

Утворювана організація є новою не тільки по організаційній формі, але і

по виду діяльності. Її операції потребують законодавчого і наступного

нормативного забезпечення. Своє рішення повинні знайти також питання

фінансування діяльності Республіканського агентства, оподатковування,

випуску й обертання нової форми іпотечних цінних паперів.

Запропонований варіант передбачає створення Республіканського агентства

по іпотечному кредитуванню у формі акціонерного товариства відкритого типу

з контрольним пакетом акцій держави не менше 51%, як найбільше зручної для

виконання поставлених перед Республіканським агентством задач.

Передбачається надання державних гарантій по іпотечних цінних паперах

Республіканського агентства, забезпечених житловими іпотечними кредитами,

що їм купуються. З метою захисту інтересів держателів іпотечних цінних

паперів і мінімізації ризику обертання до державних гарантій доцільно

передбачити такі додаткові заходи державного контролю:

• участь у керуванні Республіканським агентством не тільки через

контрольний пакет акцій, але і через призначення Міністерством фінансів

України, Міністерством будівництва України, Міністерством економіки України

представників держави в органи управління агентством;

• обов'язкове узгодження з вищевказаними відомствами випуску іпотечних

цінних паперів, забезпечених житловими кредитами, стандартів і норм,

запропонованих Республіканським агентством до якості житлових іпотечних

кредитів що їм купується.

Надання довгострокових іпотечних кредитів припускає ризики декількох

видів. В Україні ці ризики посилюються внаслідок нестабільної економічної

ситуації і проблем, пов'язаних із труднощами обертання стягнення на

закладене майно у випадку не повернення кредиту і неможливості виселення.

Проте вони можуть бути істотно знижені, причому не дуже дорогою ціною, у

результаті відповідних мір, насамперед із боку уряду.

Серед конкретних мір, що можуть бути прийняті урядом, можна вказати

такі:

1. Заходи для зниження кредитного ризику, тобто ризику того, що

позичальник не поверне кредит:

• Створення для кредитора реальної можливості обертання стягнення і

вилучення закладеного майна; створення ефективної судової системи швидкого

розгляду справ, пов'язаних з обертанням стягнення.

• Створення надійної системи реєстрації землі, нерухомого майна, іпотеки й

інших прав, із метою зменшення ризику появи непередбачених прав для

кредитора.

Очевидно, що необхідність забезпечення можливості вилучення закладеного

майна у випадку не повернення позички і виселення позичальника має

принципове значення для іпотечного кредитування. Особлива увага, що

виявляється судами до цієї проблеми, дозволить зробити право вилучення

майна реальністю.

Основну занепокоєність кредиторів викликає те, щоб покупець мав чистий

титул власності на землю і майно, що він одержує, і щоб покупець не одержав

вже іпотечного кредиту від іншого банку або не заклав іншим чином житло в

забезпечення іншого кредиту. Таким ризиком можна управляти тільки при

наявності суворої системи реєстрації прав власності.

Проте, реальну правову базу, що забезпечує значне зниження кредитного

ризику може дати лише прийняття закону "Про іпотеку (заставу нерухомості)"

і «Про реєстрацію прав на нерухоме майно й угод із ним»

На рівні суб'єктів України необхідно провести заходи щодо організації

практики судового розгляду справ про обертання стягнення на побудоване або

придбане за допомогою кредиту житло у випадку не повернення кредиту.

Обласна адміністрація разом із судовою системою могла б призначати

визначених судів для заслуховування справ, пов'язаних із нерухомістю, і

забезпечити пріоритетний розгляд таких справ.

2. Заходи для зниження ризику процентної ставки, тобто ризику того, що

вартість використовуваних кредитором коштів зросте в більшому ступені, чим

процентна ставка по виданих кредитах, приводячи в такий спосіб до втрат

банку по цих позиках.

• Заохочення використання індексованих інструментів іпотечного

кредитування, придатних для економік, схильних до інфляції, а також

інструментів із відстрочкою платежів;

• Розробка надійних, що користуються довірою населення індексів для їхнього

застосування в цих інструментах.

Для зниження ризику процентної ставки використовуються різноманітного

види індексів, що дозволяють уникнути фіксованого відсотка по

довгострокових кредитах. Ідеальним індексом, що цілком запобігає для банку

даний вид ризику, є індекс вартості фондів даного конкретного банку. Однак,

на практиці важко домогтися довіри позичальників до такого типу індексу,

тому банки намагаються замінити його, по-перше, більш суспільно визнаними

показниками, по-друге, що максимально відбивають динаміку ринкових

процентних ставок. Відповідно до даної цілі показники зміни обмінного

курсу долара США або мінімальної заробітної плати відповідають першому

критерію, проте не відповідають другому.

Порівнянний аналіз динаміки в Україні ринкової процентної ставки

(наприклад, виміряної по ставці міжбанківських кредитів) і обмінного курсу

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23