рефераты бесплатно

МЕНЮ


Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

здійснювати обслуговування операцій з цінними паперами шляхом

бухгалтерських записів за допомогою комп'ютерної техніки. Депозитарій не

може бути засновником, інвестиційним керуючим, а також кредитором

інвестиційного фонду.

Депозитарієм інвестиційного фонду або інвестиційної компанії може бути лише

комерційний банк, який внесений до Республіканської книги реєстрації

банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ і який має право

здійснювати касове обслуговування клієнтів.

Умови здійснення комерційним банком функцій депозитарію передбачені

Інструкцією про надання дозволу на здійснення діяльності як депозитарію

інвестиційного фонду або інвестиційної компанії, затвердженою наказом

Міністерства фінансів України від 19 квітня 1994 р. № 34.

Як уже зазначалось вище, крім інвестиційних фондів, спільне інвестування в

Україні можуть здійснювати також інвестиційні компанії в особі їх взаємних

фондів.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування

зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску

інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та

інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів. Взаємний фонд є філією

інвестиційної компанії, що створюється за рішенням її вищого органу. Цей

орган затверджує також Положення про інвестиційну декларацію взаємного

фонду.

Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди,

які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку,

встановленому законодавством України для інвестиційних фондів.

Законодавство України передбачає також і певні обмеження щодо діяльності

інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній. Зокрема,

Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (п. 17) з метою

зниження ризику фінансових операцій і тим самим захисту коштів рядових

інвесторів, вкладених у цінні папери фонду, інвестиційним фондам у процесі

здійснення інвестиційної діяльності заборонено:

випускати облігації та векселі;

придбавати більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента та

інвестувати понад 5 відсотків своїх цінних паперів у одного емітента, крім

інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов'язання державної

скарбниці та в інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано

урядом України; тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів

інвестиційного фонду;

купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду та

інвестиційної компанії;

займатись представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для

викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа

інвестиційного фонду;

видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, для третіх осіб,

укладати договори застави;

придбавати цінні папери повних та командитних товариств.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії сьогодні досить активно

працюють на українському ринку цінних паперів. Це пояснюється, насамперед,

тим, що в Україні вже створено мінімально необхідну нормативну базу для

діяльності цих інвестиційних інститутів на ринку цінних паперів. Однак, на

нашу думку, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії,

незважаючи на його прогресивність у цілому, містить у собі значну кількість

недоробок та положень, які на практиці можуть значно уповільнити та

ускладнити процеси створення й активного функціонування цього виду

інституційних інвесторів в Україні.

Зокрема, у Положенні про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не

визначено:

процедуру ліквідації інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних

компаній, порядок розрахунків з учасниками (за який час до закриття фонд

повинен повідомити про це і який державний орган; форма такого

повідомлення);

період, протягом якого повинен бути здійснений викуп інвестиційних

сертифікатів;

за рахунок яких активів повинен бути здійснений викуп (грошові кошти, цінні

папери) та ін.

Зараз ведеться активна робота над розробкою проекту закону України "Про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Цим законопроектом

пропонується принципово нова як 25 відсотками інвестиційних сертифікатів,

схема створення та діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних

компаній в Україні. Зокрема, пропонується встановити, що інвестиційні

компанії можуть створюватись у формі відкритих акціонерних товариств, а

також вводиться інститут пайового інвестиційного фонду.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії являють собою приклад чистих

інституційних інвесторів, тобто створюються з єдиною метою — для здійснення

інвестиційної діяльності.

Для інших інституційних інвесторів — страхових компаній та пенсійних

фондів, інвестування не є основним видом діяльності. Операції з цінними

паперами не є для цих інвесторів єдиним джерелом доходу, вони — лише засіб

капіталізації, який забезпечує основну діяльність.

Перші приватні страхові компанії почали створюватись в Україні після

прийняття Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. № 47

"Про страхування"1. Зараз діяльність страхових компаній регулюється Законом

України від 7 березня 1996 р. "Про страхування"2.

Для страхових компаній основним джерелом формування інвестиційних коштів є

комісійні за страхування майнових інтересів громадян та юридичних осіб,

пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням

застрахованої особи (особистим страхуванням); з володінням, користуванням

та розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням

страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а також

шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (ст. 4

Закону "Про страхування").

У практичній діяльності страхові компанії, звичайно, поділяються за

принципом спеціалізації. Можна виокремити дві основні групи страхових

компаній: із страхування життя та загального страхування.

Страхові компанії періодично отримують внески своїх клієнтів в обмін на

виплати при настанні страхового випадку. За рахунок фондів, сформованих з

попередніх внесків, страхові компанії створюють резерви, котрі разом із

частиною власного капіталу інвестують у фінансові активи.

Закон України "Про страхування" дає чіткий перелік категорій активів, у які

можуть бути розміщені, з врахуванням безпечності, прибутковості,

ліквідності та диверсифікованості, страхові резерви страхових компаній.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про страхування", страхові резерви,

крім інших, можуть бути розміщені в цінні папери, що передбачають одержання

доходів, і в цінні папери, що емітуються державою.

У країнах зі стабільною ринковою економікою компанії із страхування життя,

як правило, вкладають свої кошти у довгострокові цінні папери, оскільки,

страхуючи на випадок смерті, вони значною мірою можуть прогнозувати

тенденції настання страхових випадків. В основному, такі компанії

здійснюють значні вклади в цінні папери з фіксованими доходами, до яких

належать, наприклад, державні та корпоративні облігації. Вкладення коштів в

акції для цього виду страхових компаній становить незначну частину всіх їх

інвестицій.

Компанії із загального страхування більше вкладають накопичені кошти в

державні цінні папери і менше — в корпоративні облігації та акції, їхня

роль в інвестуванні підприємництва порівняно незначна.

Сьогодні, незважаючи на прийняття Закону України "Про страхування", одним

із основних завдань, яке необхідно вирішити в галузі страхового бізнесу, є

законодавче врегулювання здійснення страховими компаніями інвестицій у

цінні папери.

Необхідно, на нашу думку, законодавче визначити правовий статус страхових

компаній як суб'єктів фондового ринку, порядок придбання ними цінних

паперів інших емітентів, правові засади управління інвестиційною діяльністю

страхових компаній тощо.

Створення повноцінної нормативної бази має стати поштовхом для активізації

діяльності страхових компаній на ринку цінних паперів України в якості

інституційного інвестора. Поки що страхові компанії з'являються на

вітчизняному фондовому ринку, переважно, лише як емітенти.

У той час як нормативна база діяльності страхових компаній вже в цілому

сформована, недержавні пенсійні фонди в Україні функціонують в умовах

повної відсутності будь-яких нормативних актів у сфері недержавного

пенсійного забезпечення.

У розвинутих країнах пенсійні фонди відіграють важливу роль у житті

суспільства. Зростання тривалості життя людей, частий ранній вихід на

пенсію, прагнення до фінансової не залежності у пенсійному віці, інфляція,

спеціальні податкові стимули — все це призвело до того, що останнім часом

помітно зросла роль пенсійних фондів як джерела інвестиційного капіталу.

Через такі фонди профспілки, роботодавці й самі працівники прагнуть

забезпечити додаткові вигоди на випадок виходу на пенсію. Протягом своєї

трудової діяльності громадяни здійснюють внески до пенсійних фондів. Сюди ж

надходять внески роботодавців. Накопичені кошти фонд інвестує. У разі

виходу громадянина на пенсію пенсійний фонд виплачує йому накопичену від

його внесків суму або забезпечує щорічний доход.

Вкладники недержавних пенсійних фондів, на відміну від державного

пенсійного забезпечення, отримують ряд переваг:

по-перше, кошти, вкладені в недержавний пенсійний фонд, не знеособлюються в

процесі їх обігу. В будь-який час вкладник може одержати інформацію, куди,

в якому обсязі та з якою рентабельністю вкладені й працюють його гроші;

по-друге, на відміну від системи державного пенсійного забезпечення,

приватні пенсійні фонди можуть здійснювати виплати особам, які досягай

пенсійного віку, незалежно від терміну придбання полісу та суми виплачених

внесків, оскільки такі фонди, обертаючи кошти всіх вкладників, виплачують

пенсії тільки тим, хто досяг пенсійного віку.

Інвестиційною діяльністю більшості пенсійних фондів керують професійні

фінансові посередники на ринку цінних паперів. Акумульовані пенсійними

фондами кошти інвестуються, як правило, у довгострокові цінні папери.

Пенсійні фонди на Заході є другим за обсягом після страхових компаній

інвестором в облігації корпорацій та найбільшим інституційним інвестором в

їх акції. У Великобританії, наприклад, пенсійні фонди володіють майже

половиною всіх акцій компаній у межах країни та значною часткою акцій

іноземних компаній. У США пенсійним фондам належить більш ніж четверта

частина всіх акцій компаній та більше половини всіх облігацій, що належать

компаніям1.

В Україні донедавна існував єдиний Державний пенсійний фонд. Це

пояснювалось, насамперед, абсолютною відсутністю законодавства про

недержавні пенсійні фонди, яке регулювало б основні засади їх створення та

функціонування. Однак налагоджений впродовж десятиліть механізм справляння

виплат з громадян та юридичних осіб у Державний пенсійний фонд почав давати

збої. Пенсійне законодавство України останніх років значно збільшило

кількість категорій працівників, які мають право на достроковий вихід на

пенсію та інші пенсійні пільги, тим самим автоматично зменшивши кількість

платників до фонду і збільшивши кількість пенсіонерів.

Незважаючи на невеликі розміри пенсій Державний пенсійний фонд зараз

переживає часи постійного дефіциту коштів. Поява приватних пенсійних фондів

дозволила б значно зменшити соціальну напругу в суспільстві, а також

активізувати ринок цінних паперів України.

Світовий досвід підказує, що недержавні (приватні) пенсійні фонди, які

працюють спільно з аналогічними державними структурами, дають змогу зробити

політику пенсійного забезпечення більш гнучкою та цілеспрямованою.

В Україні зараз ведеться робота над підготовкою законопроекту "Про

недержавні пенсійні фонди в Україні". Відповідно до нього, недержавні

пенсійні фонди створюватимуться у вигляді повних, командитних товариств,

товариств з додатковою відповідальністю та закритих акціонерних товариств і

зможуть займатись діяльністю, пов'язаною виключно з організацією

недержавного пенсійного забезпечення громадян.

Активи пенсійних фондів можуть розміщуватись в акції, облігації та інші

цінні папери, допущені до обігу в Україні. Проте в законопроекті містяться

положення, які в подальшому можуть негативно вплинути на успіх

інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів. Зокрема,

передбачається надати фондам можливість самим управляти власною

інвестиційною діяльністю на ринку цінних паперів. Необхідно враховувати, що

пенсійні фонди інвестуватимуть кошти вкладників, і не можна гарантувати, що

така діяльність здійснюватиметься кваліфіковано і в інтересах вкладників.

Якісне управління операціями з цінними паперами може здійснити лише

професійний фінансовий посередник на ринку цінних паперів. Тому доцільно до

законопроекту включити положення щодо управління активами недержавних

пенсійних фондів, в яких визначити порядок, механізми, організацію

управління активами фонду інвестиційним керуючим, а також його повноваження

та обов'язки.

3. Правовий статус фінансових посередників в Україні

Переливання інвестиційних коштів від інвесторів до емітентів здійснюється

завдяки фінансовим посередникам, які безпосередньо займаються

підприємницькою діяльністю на ринку цінних паперів, і є третім видом

суб'єктів ринку цінних

паперів.

Законодавство України не дає однозначного чіткого визначення поняття

підприємницької діяльності з цінними паперами. У законодавчих актах для

позначення цієї діяльності використовуються різні терміни. Зокрема, в

Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" - "посередницька

діяльність по випуску і обігу цінних паперів", "комерційна діяльність по

цінних паперах", "комісійна діяльність по цінних паперах" (ст. 26), в

Законі України "Про приватизаційні папери" — "посередницька та

представницька діяльність по обігу цінних паперів" (ст. 7), в Декреті

Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" - "представницька

діяльність з цінними паперами" (ст. 4), в "Концепції розвитку фондового

ринку" - "посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів",

"довірчі операції з цінними паперами". За всім їх розмаїттям залишається

нез'ясованим питання щодо співвідношення цих термінів.

Крім того, Законом України від 30 жовтня 1996 р. "Про державне регулювання

ринку цінних паперів в Україні" визначено поняття професійної діяльності на

ринку цінних паперів, якою визнається підприємницька діяльність по

перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та по

організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому

обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним

або переважним видом діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних

паперів в Україні" на ринку цінних паперів існують такі види професійної

діяльності:

торгівля цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод щодо цінних

паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому

власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх

клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за свій рахунок з

метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків,

передбачених законодавством; депозитарна діяльність — діяльність з надання

послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні

папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;

розрахунково-клірингова діяльність — діяльність з визначення взаємних

зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;

діяльність з управління цінними паперами — діяльність, що здійснюється від

свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом

визначеного терміну щодо управління переданими у володіння цінними

паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї

особи або визначених цією особою третіх осіб;

діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збір,

фіксація, обробка, зберігання та надання даних, що складають систему

реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх

емітентів і власників;

діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів — надання

послуг, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод з

цінними паперами на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому

ринку цінних паперів.

З усіх видів суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів

до фінансових посередників належать ті з них, що здійснюють діяльність по

випуску та обігу цінних паперів, діяльність з управління цінними паперами

та представницьку діяльність з цінними паперами.

Фінансовими посередниками на фондовому ринку України виступають торговці

цінними паперами, банки та довірчі товариства.

Торговцями цінними паперами визнаються суб'єкти підприємницької

діяльності, створені у формі акціонерних товариств, статутний фонд яких

сформовано за рахунок виключно іменних акцій, або інших товариств, для яких

операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",

торговці цінними паперами вправі здійснювати таку діяльність по випуску та

обігу цінних паперів:

а) діяльність по випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю по випуску цінних паперів визнається виконання торговцем

цінними паперами за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків

по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим особам.

Комісійною (брокерською) діяльністю по цінних паперах визнається купівля-

продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого

імені, за рахунок і за дорученням іншої особи.

Комерційною (дилерською) діяльністю по цінних паперах визнається купівля-

продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого

імені та за свій рахунок.

Торговці цінними паперами одержують право на здійснення операцій з цінними

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.