рефераты бесплатно

МЕНЮ


Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

їх випуск.

Ці акції можуть бути представлені для розміщення:

серед працівників підприємства на пільгових умовах, передбачених ст. 25

Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" і п. 9 Указу

Президента України "Про корпоратизацію підприємств", — з моменту реєстрації

інформації про випуск акцій;

шляхом відкритого (вільного) продажу — не раніш як через 30 календарних

днів після опублікування інформації про випуск акцій;

3) Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих

акціонерних товариств, створених відповідно до Указу Президента України від

26 листопада 1994 р. № 699 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на

використання приватизаційних майнових сертифікатів", та інформації про їх

випуск.

Акції цих емітентів допускаються для розміщення:

серед осіб, які мають згідно з чинним законодавством України пільга на

придбання акцій об'єкта, що приватизується, — з моменту реєстрації випуску

акцій;

для відкритого продажу — після опублікування інформації про їх випуск;

4) Тимчасове положення про порядок збільшення статутного фонду акціонерного

товариства у зв'язку з індексацією основних фондів.

Це Тимчасове положення не поширюється на акціонерні товариства, статутний

фонд яких визначений з урахуванням результатів індексації основних фондів.

Відповідно до Тимчасового положення, акціонерне товариство, яке провело

індексацію балансової вартості основних фондів, має право збільшити

статутний фонд на суму, що не перевищує суми індексації балансової вартості

основних фондів, зменшену на суму індексації зносу (далі — сума індексації

основних фондів) шляхом додаткового випуску акцій або збільшення

номінальної вартості акцій.

Для збільшення статутного фонду у зв'язку з індексацією акціонерне

товариство:

приймає рішення про збільшення статутного фонду на суму індексації основних

фондів шляхом додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартості

акцій;

реєструє в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і публікує

в установленому порядку інформацію про додатковий випуск акцій або

збільшення номінальної вартості акцій чи випуск нових акцій;

вносить зміни до статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, і

реєструє такі зміни в установленому порядку;

на підставі документів, що засвідчують реєстрацію випуску акцій та зміни

статуту, відображає у бухгалтерському обліку збільшення статутного фонду;

розподіляє акції додаткового випуску серед акціонерів або обмінює раніше

випущені акції на акції нового номіналу.

Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного товариства на суму

індексації основних фондів приймається загальними зборами акціонерного

товариства у порядку, визначеному статтями 40—44 Закону України "Про

господарські товариства".

Якщо сума індексації не перевищує однієї третини статутного фонду

акціонерного товариства, то збільшення його статутного фонду може бути

здійснено за рішенням правління за умови, якщо таке передбачено статутом

акціонерного товариства.

Акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно їх

частці у статутному фонді акціонерного товариства. Обмеження терміну

отримання акціонерами акцій додаткового випуску не допускається.

Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій відбулася

зміна власника акцій, то всі права і зобов'язання щодо отримання акцій

додаткового випуску переходять до нового акціонера.

Реєстрація додаткового випуску акцій та інформації про додатковий випуск

акцій здійснюється у порядку, передбаченому Тимчасовим положенням про

порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про

їх випуск, яке затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку від 20 вересня 1996 р. № 210, за винятком п. 9 вказаного

Тимчасового положення.

Варто відзначити, що для акціонерних товариств, акції яких перебувають у

загальнодержавній власності, особливості збільшення статутного фонду шляхом

індексації визначаються Положенням про порядок здійснення додаткового

випуску акцій у зв'язку з проведенням індексації основних фондів і

збільшенням статутного фонду відкритих акціонерних товариств, акції яких

перебувають у загальнодержавній власності, затвердженим постановою Кабінету

Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 810.

Випуск акцій у процесі індексації основних фондів має свої особливості, а

саме: незважаючи на те, що всі випущені акції розподіляються серед

акціонерів товариства пропорційно кількості акцій, власниками яких вони є,

тобто коло осіб, серед яких вони розміщуються, відоме заздалегідь,

законодавство вимагає обов'язкової реєстрації в ДКППФР також інформації про

випуск таких акцій. Це пояснюється, насамперед, намаганням захистити

інтереси інвесторів, які можуть придбати ці акції на вторинному ринку.

Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхом

зниження номінальної вартості акцій або зменшення їх кількості шляхом

викупу у їх власників частини акцій з метою їх анулювання.

Придбана акція сама по собі ще не дає її власнику гарантованого прибутку.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року за рахунок прибутку, що

залишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплати

встановлених законодавством податків та інших платежів у бюджет. Проте в

умовах ринкової економіки такого прибутку може і не бути.

Історія акціонерної справи знає немало випадків, коли дивіденди по акціях

не виплачувались зовсім. Статистичний аналіз, проведений на початку нашого

століття проф. Л.І. Петражицьким, показує, що "в 1878 році тільки 52%

існуючих компаній з акціонерним капіталом, який становив приблизно 65%

усього акціонерного капіталу, платили дивіденди; в 1883 році були спроможні

платити дивіденди 66% компаній з 88% акціонерного капіталу; в 1887 році ці

цифри знову зменшилися до 59% і 80%... Дивіденд і чистий прибуток, в

середньому, рідко піднімалися вище 5%"1.

У період становлення ринкових відносин в Україні та інших країнах СНД

розмір виплачуваних по акціях дивідендів ще зовсім недавно становив нерідко

від 100 до 1000 відсотків річних. Цю ситуацію пов'язували з активними

інфляційними процесами і тотальним дефіцитом в економіках цих країн.

Сьогодні, навпаки, лише окремі акціонерні товариства у змозі виплачувати

дивіденди по своїх акціях. Більш надійним щодо отримання доходу є такий вид

класичного цінного папера на фондовому ринку, закріпленого в законодавстві,

як облігація.

Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою З Закону України "Про

цінні папери і фондову біржу", згідно зі ст. 10 якого облігація

визначається як цінний папір, що засвідчує внесення п власником грошових

коштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість

цього цінного папера в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого

процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Іншими словами,

облігація є цінним папером з фіксованим доходом і капіталом1. Облігації

випускаються емітентом для залучення грошових коштів, які необхідні для

вирішення завдань, що стоять перед ним.

Історія цінних паперів Російської імперії (складовою частиною якої була

Україна) пам'ятає три виграшні облігаційні позики: дві державні (1864 і

1866 рр.) та одну банківську — Державного Дворянського земельного банку

(1889 р.) Крім відсотка, власник одержував шанс виграшу великих грошових

призів. Такі облігації, маючи номінал 100 руб., на ринку цінних паперів

йшли за курсом до 1000 руб.2.

Радянська влада регулярно використовувала державні облігаційні позики з

метою залучення коштів для потреб народного господарства. Такі позики були

започатковані в період непу, активно випускались наприкінці 30-х та в 40-і

роки і продовжувались аж до 1982 року. В них також була використана система

виграшів. Вказані облігації випускалися на пред'явника і фактично могли

передаватися від одного власника до іншого. Однак через примусово-

добровільний порядок їх придбання, а також ілюзорність шансів на виграш

будь-якого призу і навіть на повернення внесених коштів облігації державних

позик СРСР не мали значної вартості як цінні папери, і їх обіг був майже

повністю заморожений. У 1990 році для покриття бюджетного дефіциту в СРСР

були випущені облігації Державної внутрішньої позики для підприємств та

облігації Державної цільової безпроцентної позики для фізичних осіб.

Розміщення цих цінних паперів було безуспішним, оскільки не відповідало

реаліям економічного становища країни в цілому, а також підприємств та

громадян зокрема.

Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань по облігаціях СРСР щодо своїх

громадян, врешті змушена вирішувати Україна. Указом Президента України від

15 червня 1994 р. № 306/94 "Про першочергові заходи щодо компенсації

громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових

заощаджень" передбачалось викупити у населення облігації Державної цільової

безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР

має провадитись поступово, у міру вишукування відповідних коштів.

Сьогодні чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двох

видів: 1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 2)

облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик

приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами

народних депутатів.

Облігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього

випуску в ДКЦПФР. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу,

емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про

випуск таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про

випуск облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням

про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації

про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р.

№ 210.

Облігації можуть випускати підприємства всіх передбачених законодавством

України форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші

товариства. Облігації не дають їх власникам права на участь в управлінні

цими суб'єктами господарської діяльності. Зокрема, держателі облігацій не

користуються правами власників акціонерного товариства, якими наділені

власники акцій. Однак власники облігацій мають певні переваги перед

акціонерами.

По-перше, до того, як акціонерне товариство нарахує дивіденди по акціях,

воно повинне забезпечити виплату відсотків по облігаціях, які включаються у

витрати підприємства.

По-друге, у разі банкрутства акціонерного товариства в першу чергу

виконуються його зобов'язання перед держателями облігацій та іншими

кредиторами, і лише потім активи, що залишилися, розподіляються між

акціонерами.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить не

більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після повної оплати

всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 11), бачиться дещо

непослідовним, оскільки стосується лише акціонерних товариств і не

поширюється на інших емітентів облігацій підприємств, наприклад, на

підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші.

Тому ч. 6 ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" буде

більш правильним викласти в такій редакції:

"Емітенти можуть випускати облігації підприємств на суму, що становить не

більше 25 відсотків від розміру статутного фонду, і лише після повної його

сплати".

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом своїх зобов'язань

по облігаціях стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або

арбітражним судом.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і

безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом

обігу.

Оплачуються облігації всіх видів у гривнях, а у випадках, передбачених

умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою

проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. В Україні,

наприклад, облігації з подвійним, ще карбованцевим і валютним номіналами (1

250 000 крб. і 5 000 дол. США), випускались "Українською фінансовою

групою", яка гарантувала власникам своїх облігацій 15 відсотків річних у

ВКВ та зобов'язувалась викупити їх через два роки після випуску1.

Термін, на який випускаються облігації, законодавством України не

обмежений. Водночас однією з основних обставин, які визначають рівень

доходності по облігаціях, є величина періоду їх обігу. Звичайно, за

нормальної економічної ситуації облігації, що випускаються на великі

строки, приносять більші відсотки порівняно з облігаціями, які випущені на

більш короткий термін. У розвинутих країнах зростає тенденція випуску

довгострокових (більше 5 років) облігацій. Наприклад, Німеччина має намір

випустити облігації строком на 30 років. Італія це вже зробила. Австрія

випустила в листопаді 1993 року євробонди строком на 30 років, а Іспанія

збирається випустити облігації на 15 років. У США компанії Уолт Дісней та

Кока Кола випустили в 1994 році облігації строком на 100 років.

Кошти від розміщення облігацій направляються на цілі, визначені при їх

випуску.

Аналіз стану українського фондового ринку з позиції обігу на ньому

облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають

перевагу емісіям акцій і поки що не звертаються активно до випуску

облігацій як засобу залучення коштів інвесторів. Це пояснюється в першу

чергу тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим для емітента цінним

папером, ніж облігація.

Випуск облігацій, рівно як і отримання банківського кредиту, не в усіх

випадках є виправданим для емітента, оскільки такий спосіб залучення

вільних коштів інвесторів має певні недоліки.

По-перше, розмір коштів, які можна одержати на ринку облігацій, дуже

обмежений. Структура пасивів у балансі емітента може не дозволити значно

збільшити розміри своїх боргів.

По-друге, емітенти облігацій змушені докладати значних зусиль для

забезпечення високої прибутковості від вкладення залучених коштів для того,

щоб повернути їх у встановлений строк, а також виплатити відсотки. Це іноді

ставить їх у скрутне становище.

Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами

підприємницької діяльності (юридичними особами), за винятком інвестиційних

фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено п. 17 Положення про

інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Проте емітенти дуже рідко

вдаються до цього засобу залучення коштів.

Так, у 1995 році жодне з приватизованих підприємств не випускало

облігацій, а у 1996 році їх було випущено на суму лише 758 тис. гривень.

Причини цього — у проблематичності повернення позиченого капіталу за умов

масових неплатежів, високої інфляції та неможливості прогнозувати її

динаміку на довгостроковий період, нестійкості фінансової кон'юнктури. Цю

тенденцію підтверджують дані Міністерства статистики України: обсяг емісій

облігацій за 1994 рік склав 52 159 млн. крб., а за 9 місяців 1995 року — 4

499 млн крб.

Дещо інша картина з облігаціями внутрішньої державної позики, які

користуються великим попитом на фондовому ринку, але штучні обмеження щодо

правил їх придбання комерційними банками стають перешкодою на шляху їх

ефективного обігу та отримання значних коштів державою.

Незважаючи на це за рахунок реалізації облігацій внутрішньої державної

позики у 1995 році держава за станом на 1 грудня 1995 р. отримала 25,9 трлн

крб. неемісійних коштів, які були спрямовані на часткове покриття дефіциту

державного бюджету. Ціни, за якими купувались державні облігації, на

протязі року коливались, і якщо на перших трьох аукціонах ці коливання

пояснювались, насамперед, відсутністю належного досвіду учасників ринку

державних цінних паперів, то в подальшому — темпами інфляції в країні. Так,

наприклад, влітку 1995 року, коли інфляція скоротилась до 4—5 відсотків на

місяць, середньозважена ціна, за якою купувались державні облігації, була

значно вища за їх номінал (100 млн крб.), а саме — 112,6 млн крб. на 4-му

аукціоні, 110,8 млн крб. на 6-му і 110 млн крб. на 8-му. Фактична

доходність облігацій, придбаних на цих аукціонах, була в межах 70 відсотків

річних2.

Підвищення темпів інфляції у вересні та жовтні 1995 року призвело до

зниження цін на державні облігації. Так, починаючи з 17-го аукціону,

середньозважені ціни були постійно нижче за номінал. Відповідно зросла

доходність цих облігацій, яка, наприклад, на останньому, 23-му, аукціоні

досягла 101,9 відсотка річних3.

В умовах політичної та економічної нестабільності емітентів може

зацікавити випуск облігацій на засадах їх погашення через великий строк,

що за наших умов є досить ризиковим для інвесторів. Адже ці папери стають

привабливими для інвестора лише в тому випадку, коли відсотки по них

перевищують рівень інфляції. Передбачити інфляційний рівень в Україні,

скажімо, на рік уперед, є питанням проблематичним. Ця обставина викликає

застійні явища на ринку облігацій України, який можуть оживити тільки

активізація реформування економіки країни, її стабілізація, а також

зважена монетарна політика уряду та Національного банку.

Подальшим кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є

законодавче закріплення ще одного їх виду — конвертованих облігацій, тобто

облігацій, які після завершення певного строку обігу конвертуються

(обмінюються) на звичайні акції.

Цьому виду облігацій необхідно приділити особливу увагу, і адже досвід

інших країн свідчить, що такі цінні папери досить популярні й привабливі

для інвесторів. Так, наприклад, у Німеччині Дойчебанк уже давно практикує

випуск конвертованих облігацій строком на 10 років. У 1994 році випуск

конвертованих облігацій здійснили чотири російських комерційних банки, а за

дев'ять місяців 1995 року в Росії зареєстровано п'ять завершених випусків

конвертованих облігацій комерційних банків1.

Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.