рефераты бесплатно

МЕНЮ


Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні

системи, затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку № 328 від 23 грудня 1996 р.

Згідно з цим порядком, діяльність з організації торгівлі на позабіржовому

ринку цінних паперів можуть здійснювати юридичні особи, створені відповідно

до Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товариства

або товариства з обмеженою відповідальністю не менше ніж 20 торговцями

цінними паперами.

Частка статутного фонду, що належить одному засновнику, не може

перевищувати п'яти відсотків. Організація торгівлі на позабіржовому ринку

цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними

правилами, затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового

ринку.

Об'єднання торговців цінними паперами, у складі членів яких налічується не

менше 20 торговців цінними паперами, можуть здійснювати організацію

торгівлі на позабіржовому ринку шляхом створення ТІС у формі підприємства.

Прибуток від діяльності ТІС має спрямовуватися лише на розвиток статутної

діяльності ТІС.

У процесі своєї діяльності ТІС здійснює:

облік учасників ТІС;

облік укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів і контроль за їх

виконанням;

обмін інформацією з депозитарними та розрахунково-кліринговими установами

щодо укладених угод;

зберігання інформації щодо укладених угод протягом п'ятирічного терміну;

надання інформаційних послуг у сфері організації торгівлі цінними паперами.

Відповідно до чинного законодавства України ТІС має право:

а) здійснювати контроль за діяльністю своїх учасників у порядку,

встановленому статутом, правилами та вимогами ТІС;

б) застосовувати санкції до порушників правил та інших вимог ТІС, у тому

числі робити попередження, накладати штраф, якщо це передбачено договором,

чи тимчасові обмеження на провадження певних видів операцій на учасників

або фізичних осіб, уповноважених учасниками провадити операції в системі

ТІС, виключати із складу учасників ТІС;

в) порушувати питання про призупинення дії або відкликання анулювання

дозволів (ліцензій) своїх учасників перед ДКЦПФР;

г) представляти інтереси учасників ТІС у ДКЦПФР;

д) розробляти та впроваджувати вимоги до учасників ТІС та осіб,

уповноважених учасниками здійснювати операції з цінними паперами;

е) розробляти та впроваджувати звітність для учасників ТІС, вести облік і

звітність щодо операцій з цінними паперами.

Положенням про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні

системи передбачені також обмеження в діяльності ТІС, зокрема, їм

забороняється:

застосовувати обмеження до окремих учасників ТІС у здійсненні ними інших,

крім торговельних, видів діяльності, які не заборонені законодавством;

встановлювати мінімальної розміри винагороди за послуги;

здійснювати інші організаційні та координуючі заходи, спрямовані на

порушення антимонопольного законодавства;

встановлювати різні розміри плати за надання інформаційних послуг

користувачам;

втручатися у господарську діяльність учасників ТІС;

вести реєстри власників іменних пінних паперів та надавати учасникам

депозитарні та розрахунково-клірингові послуги;

провадити діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також діяльність,

яка не пов'язана з метою створення ТІС.

Враховуючи важливе значення та функції ТІС на ринку цінних паперів України,

ДКЦПФР здійснює жорсткий контроль за їх діяльністю. Так, відповідно до

Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні

системи ДКЦПФР має право:

а) пропонувати кандидатури керівників органів управління ТІС;

б) призначати державних представників на ТІС;

в) установлювати в межах, передбачених законодавством, обов'язкові для

виконання вимоги щодо функціонування ТІС;

г) вимагати від ТІС дотримання порядку ведення та зберігання документації

протягом визначеного нею терміну, який не може бути меншим ніж п'ять років;

д) вимагати надання інформації про поточну діяльність ТІС;

е) здійснювати планові та позапланові перевірки ведення документації ТІС;

є) провадити на підставі отриманої інформації перевірки фактів порушення

ТІС законодавства у сфері ринку цінних паперів, Статуту, правил чи інших

документів, які регламентують її діяльність;

ж) у разі порушень ТІС законодавства, Статуту, правил чи інших

документів, які регламентують її діяльність, попереджати, надсилати

письмові вимоги про усунення виявлених недоліків чи порушень із

зобов'язанням повідомити Державну комісію про усунення недоліків,

скасовувати реєстрацію ТІС, а також застосовувати інші санкції в межах,

передбачених законодавством. У разі прийняття рішення про застосування

санкції Державна комісія повинна письмово повідомити про це ТІС із

зазначенням факту порушення, обґрунтуванням причини застосування санкції та

довести це до відома громадськості. Рішення Державної комісії про

застосування санкції до ТІС може бути оскаржене до суду або арбітражного

суду;

з) розглядати скарги учасників ТІС щодо застосованих до них санкцій;

й) розглядати скарги учасників ринку цінних паперів про відмову в

прийнятті до складу ТІС.

Після створення правової бази діяльності ТїС в Україні активізувались

тенденції розвитку організаційно оформленого позабіржового ринку цінних

паперів.

Поки що позабіржовий ринок України самоорганізується через три асоціативні

громадські об'єднання — Українську асоціацію інвестиційного бізнесу,

Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціацію

довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній.

Українська асоціація торговців цінними паперами ще у 1992 році створила

торгово-інформаційну систему під назвою АТ "Центральний депозитарій" (хоча

назва цього АТ дещо не відповідає дійсності, адже система не має на меті

здійсненій не тільки депозитарного обліку). На початок 1994 року ця система

вже об'єднувала 22 торговці цінними паперами. На жаль, гідного розвитку це

починання не отримало: у 1995 році через АТ "Центральний депозитарій"

здійснено лише три угоди: продано 700 шт. простих іменних акцій на суму 245

млн. крб. Фактично, досить добре технічно оснащена система, яка не набагато

поступається зарубіжним аналогам, майже не використовувалась своїми

учасниками.

У 1995 році йшла активна робота з утворення Міжбанківської інтегрованої

системи фондової торгівлі (МФІС), ініційована "Приватбанком", банками

"Інко", "Укрсоцбанк", "Кредит-Днепр", "Укрінбанк", "Южкомбанк", "Синтез",

"Ощадбанк", "Україна". Заплановано фактичне створення електронної системи,

яка поєднувала б у собі звірку та укладення угод з клірингом і розрахунками

по них. Передбачається, що Національний банк України надасть цій системі

можливість користуватися міжбанківською системою електронних платежів.

За контрактом з Агентством міжнародного розвитку США американською фірмою

"Баренц Груп" у Києві у 1996 році було реалізовано проект утворення

"Позабіржової фондової торговельної системи" (ПТФС).

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено

Положення "Про саморегулівні організації фондового ринку" (СРО), спрямоване

на скорочення ринку "угод за домовленостями" і стимулювання розвитку СРО,

які організують позабіржовий ринок, забезпечать його прозорість та

регульованість.

На завершення короткого аналізу стану біржового та позабіржового ринків

цінних паперів України необхідно підкреслити, що подальший їх гармонійний

розвиток неможливий без створення повноцінної, працездатної нормативної

бази. Однієї глави Закону "Про цінні папери і фондову біржу", яка регулює

порядок створення та діяльність фондової біржі, сьогодні явно недостатньо.

Україна зараз має унікальну можливість шляхом аналізу різноманітних систем

нормативного регулювання фондових ринків визначити найбільш придатні за

наших умов правові моделі, які доцільно використати при формуванні

вітчизняного біржового та позабіржового законодавства.

5. Правове становище учасників інфраструктури ринку цінних паперів

України

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами фондового

ринку (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а

належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку

з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку

цінних паперів.

Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на

фондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію прав

власності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів та

розрахунково-клірингові операції з ними.

Світові стандарти сучасного фондового ринку передбачають обов'язкову

наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери,

депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та клірингово-

розрахункових банків чи корпорацій. У цьому напрямі в Україні до недавнього

часу спостерігалося значне відставання, оскільки правовий статус цих

інститутів не був законодавче визначений.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" інфраструктури

інститути, що обслуговують обіг цінних паперів, не передбачені. У статті 4

цього Закону вказується, що обіг іменної акції фіксується в книзі

реєстрації акцій, яка ведеться акціонерним товариством, а по акціях на

пред'явника в цій книзі реєструється їхня загальна кількість. Таким чином,

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" не обумовлює необхідності

ведення реєстрів акціонерів як системи заходів з реєстрації та

перереєстрації прав власності на іменні цінні папери.

З метою заповнити цю прогалину в чинному законодавстві Фонд державного

майна України у 1995 році розробив Тимчасове положення про реєстри

акціонерів відкритих акціонерних товариств, що створюються на базі

приватизованих підприємств. На підставі цього Тимчасового положення Фонд

державного майна України та Державна комісія з цінних паперів та фондового

ринку спільним наказом від 23 січня 1996 р. затвердили Тимчасове положення

про порядок та умови видачі свідоцтва реєстратора на право ведення реєстру

акціонерів. У першому кварталі 1996 року розпочалась видача цих дозволів

Фондом державного майна України та Державною комісією з цінних паперів та

фондового ринку.

Дія цих документів поширювалась на реєстри акціонерів лише тих акціонерних

товариств, що створені на базі приватизованих підприємств, і функція

ведення реєстру від емітента ними не відокремлювалась, хоча свідоцтво

реєстратора мав отримати й емітент.

Така система надання дозволів була спрямована на стимулювання розвитку

мережі незалежних реєстраторів — юридичних осіб будь-якої організаційно-

правової форми, що бажають здійснювати реєстраційну діяльність.

Центри сертифікатних аукціонів як державні установи не отримували свідоцтво

реєстратора, хоча згідно з Положенням про центри сертифікатних аукціонів,

затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 24 лютого 1995

р., вони насамперед і є реєстраторами по цінних паперах, розповсюджуваних

на аукціонах. На думку фахівців, використання цих центрів тільки як

регіональних реєстраторів звужує їх функції і ускладнить у майбутньому

перехід до іншої форми існування на фондовому ринку.

В 1995—1996 рр. в Україні здійснювались заходи щодо вирішення ще одного

важливого питання — відокремлення функції реєстрації та перереєстрації

права власності на іменні цінні папери від емітентів і передачу її

уповноваженим установам — реєстраторам.

Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про внесення змін

і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р. № 247" було

затверджено Положення про діяльність з обліку прав власності на іменні

цінні папери та депозитарну діяльність, згідно з п. 2 якого емітент

зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення

відповідного договору, якщо кількість власників іменних цінних паперів

емітента перевищує 500.

Концепція створення незалежних реєстраторів іменних цінних паперів в

Україні здебільшого була ініційована іноземними консультантами ("донорами")

— Агентством міжнародного розвитку США, ЄЕС ТАСІ5, Всесвітнім банком та

численними консалтинговими фірмами, які виступають підрядниками при

здійсненні проектів за контрактами.

Акцент на виокремлення із загального переліку інфраструктурних інститутів і

першочергове створення саме незалежних реєстраторів відповідає перш за все

інтересам іноземних промислових інвесторів, які зацікавлені не стільки в

розвитку українського фондового ринку (і появі іноземних фінансових

інвесторів), скільки у правовому захисті від можливих претензій емітента.

На виконання Указу Президента України від 2 березня 1996 р. № 160/96 "Про

внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 25 травня 1994 р.

№ 247" Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила та

наказом № 59 від 1 квітня 1996 р. затвердила Порядок видачі дозволу на

здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних

паперів.

Відповідно до цього Порядку, підставою для здійснення діяльності з ведення

реєстрів власників іменних цінних паперів в Україні є дозвіл на право

ведення реєстру власників іменних цінних паперів, який видається ДКЦПФР.

Такий дозвіл можуть отримати господарські товариства, установчі документи

яких передбачають здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменних

цінних паперів.

Для отримання дозволу господарські товариства (далі — реєстратори) повинні

відповідати таким вимогам:

а) мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити

1250 неоподатковуваних мінімумів доходів .громадян на момент подачі заяви

на отримання дозволу;

б) якщо засновником реєстратора є емітент, його частка у статутному фонді

реєстратора не повинна бути більшою за 20 відсотків. При розрахунку частки

емітента в статутному фонді реєстратора, враховується частка статутного

фонду, якою емітент володіє безпосередньо, та частка статутного фонду, якою

емітент володіє опосередковано;

в) частка державної власності у статутному фонді реєстратора не повинна

перевищувати 20 відсотків;

г) у разі формування статутного фонду довгостроковими (не менше року)

державними цінними паперами їх частка не повинна перевищувати 50 відсотків;

д) формування статутного фонду недержавними цінними паперами для

реєстратора не дозволяється.

Крім того, реєстратор повинен постійно мати не менше трьох штатних

працівників (емітенти, що ведуть власний реєстр самостійно — одного),

безпосередньо зайнятих реєстраторською діяльністю, котрі атестовані як

фахівці з питань ведення реєстрів власників іменних цінних паперів і

отримали кваліфікаційні сертифікати встановленого зразка, що видаються

атестаційною комісією, склад та порядок роботи якої визначається ДКЦПФР.

Реєстратор повинен також розробити і затвердити порядок ведення системи

реєстру власників іменних цінних паперів, який подається ДКЦПФР разом з

заявою про видачу дозволу.

Порядок ведення системи реєстру повинен містити:

а) організаційно-функціональну схему реєстраторської діяльності;

б) перелік і опис основних процедур реєстраторської діяльності;

в) перелік і форми вхідних та вихідних документів;

г) перелік та опис заходів загальної безпеки та збереження інформації у

реєстраторській діяльності;

д) перелік і вартість послуг, що надаються емітенту та зареєстрованим

особам;

е) порядок інформування зареєстрованих осіб про зміни в діяльності

емітента або самого реєстратора (публікація в пресі, поштове повідомлення,

факсимільне повідомлення тощо);

є) посадові інструкції.

Якщо кількість власників цінних паперів, зареєстрованих у реєстрі одного

реєстратора, перевищує 100 000, ДКЦПФР встановлює додаткові вимоги до

нього.

Дозвіл видається терміном на 3 (три) роки і діє на всій території

України. Продовження терміну дії дозволу здійснюється в порядку,

встановленому для його одержання.

Реєстраторська діяльність по закінченні терміну дії дозволу не

допускається. Після ліквідації або реорганізації реєстратора наданий дозвіл

втрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов'язаний повідомити

емітентів, реєстри іменних цінних паперів яких він веде, та ДКЦПФР або її

територіальне відділення, яке видало дозвіл, про припинення ним

реєстраційної діяльності.

Особливості здійснення реєстратором його функцій визначаються Положенням

про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим

наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 58 від 1

квітня 1996 р.

Цим Положенням встановлені вимоги до ведення реєстру власників іменних

цінних паперів, порядку ведення цього реєстру, обов'язків реєстратора,

емітентів і зареєстрованих осіб, обмеження доступу до інформації, яка

міститься у реєстрі.

Реєстратор здійснює такі основні функції щодо власників та належних їм

іменних цінних паперів:

складання реєстру власників іменних цінних паперів та переліків власників

іменних цінних паперів і номінальних утримувачів на певну дату;

ведення особових рахунків емітента та зареєстрованих осіб;

облік зареєстрованих заставодержателів;

облік нарахованих та виплачених доходів за іменними цінними паперами;

облік іменних цінних паперів на рахунках емітента, пов'язаних з проведенням

корпоративних операцій та операцій з викупу та погашення іменних цінних

паперів;

ведення в хронологічному порядку журналу обліку записів у реєстрі по

кожному виду іменних цінних паперів;

ведення журналу обліку запитів;

ведення журналу обліку виданих, погашених, анульованих і втрачених іменних

цінних паперів (сертифікатів іменних цінних паперів), що випущені у

паперовій формі;

облік та зберігання документів, які є підставою для внесення змін до

реєстру.

З метою виконання своїх функцій реєстратор зобов'язаний:

відкрити особовий рахунок на вимогу особи, яка подала документи, що є

підставою для внесення змін і доповнень до реєстру;

проводити операції на особових рахунках зареєстрованих осіб тільки за їх

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.