Дипломная работа: Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики

В інтелектуальній сфері відбуваються якісні зміни: продовжує розвиватися теоретичне й рефлексивне мислення. У цьому віці з'являється чоловічий та жіночій погляд на світ. Активно починають розвиватися творчі здібності. Зміни в інтелектуальній сфері призводять до розширення здатності самостійно справлятися зі шкільною програмою. У теж час багато підлітків зазнають труднощів у навчанні. Для багатьох навчання відходить на другий план. [34]

Е.І. Туревська вважає, що центральний новотвір підліткового віку – «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Це виражається в бажанні, щоб усі і дорослі, і однолітки ставилися до нього не як до маленького, а як до дорослого. Підліток претендує на рівноправність у відносинах зі старшими і йде на конфлікти, відстоюючи свою «дорослу» позицію. Почуття дорослості проявляється й у прагненні до самостійності, з відгородити якісь сторони свого життя від втручання батьків. Це стосується питань зовнішності, відносин з однолітками, може бути - навчання. Почуття дорослості пов'язане з етичними нормами поведінки, які засвоюються підлітками в цей час. З'являється моральний «кодекс», який пропонує підліткам чіткий стиль поведінки в дружніх відносинах з однолітками.

Розвиток самосвідомості формування «Я-концепції» система внутрішньо погоджених подань про себе, образів «Я». Критичність мислення, схильність до рефлексії, формування самоаналізу. Труднощі росту, статеве дозрівання, сексуальні переживання, інтерес до протилежної статі. Підвищена збудливість, часта зміна настроїв, неврівноваженість. Помітний розвиток вольових якостей. Потреба в самоствердженні, у діяльності, яка має особистісний зміст. [28]

І.С. Кон вважає, що підлітковий вік виступає як важливий момент соціального розвитку, який має особливе навантаження в становленні особистості. Інтенсивне розгортання й насичення соціальної позиції дитини «я і суспільство» забезпечує корисна суспільству не оплачувана діяльність, тому що в ній підліток одержує можливості не тільки звернути на себе увагу, виявити себе, але й побачити своє «Я» в оцінці інших людей, відчути, що суспільство його визнає. У цьому й полягає механізм вироблення соціальної позиції підлітка стосовно суспільства, яке виступає вихідною точкою, необхідною внутрішньою умовою подальшого розвитку його діяльності як форми вираження свідомості, самосвідомості, особистісного самовизначення, що є найважливішим моментом включення індивіда в соціальний рух, що прилучає його до соціального руху суспільства. Зовні, педагогічно «нав’язувана» підлітку соціально визнана й соціально схвалювана корисна суспільству діяльність формує адекватну їй мотиваційно-потребносну сферу, тому що, з одного боку, відповідає очікуванням зростаючої людини, її потенціям, з іншого боку - представляє їй практику для розвитку самосвідомості, формуючи норми її життєдіяльності. [12]

І.Ю. Кулагіна вважає, що у підлітковому віці відбувається бурхливий зріст, розвиток і перебудова організму підлітка, нерівномірність фізичного розвитку, коли переважно відбувається ріст костей тулуба й кінцівок у довжину, приводить до незграбності, незграбності, втраті гармонії в рухах. Усвідомлюючи це, підліток соромиться й намагається замаскувати свою нескладність, недостатню координацію рухів, приймаючи часом неприродні пози, намагаючись бравадою й навмисною брутальністю відволікти увагу від своєї зовнішності. Навіть, легка іронія й глузування відносно фігури підлітка, його пози або ходи викликають часто бурхливу реакцію, тому що підлітка гнітить думка, що він смішний і безглуздий в очах навколишніх.

Помітний розвиток у цей період здобувають вольові риси характеру - наполегливість, завзятість у досягненні мети, уміння переборювати перешкоди й труднощі. На відміну від молодшого школяра, підліток здатний не тільки до окремих вольових дій, але й до вольової діяльності. Він часто вже сам ставить перед собою цілі, сам планує їх здійснення. Але недостатність волі позначається, зокрема, у тому, що, проявляючи наполегливість в одному виді діяльності, підліток може не виявляти її в інших видах. [16]

І.С. Кон вважає, що підлітковий вік характеризується імпульсивністю. Часом підлітки спочатку зроблять, а потім подумають, хоча при цьому усвідомлюють, що варто було б діяти навпаки. Увага підлітка характеризується не тільки більшим обсягом і стійкістю, але й специфічною вибірковістю. У цей період уже може бути навмисна увага. Виборчим, цілеспрямованим, аналізуючим стає й сприйняття. Значно збільшується обсяг пам’яті, причому не тільки за рахунок кращого запам’ятовування матеріалу, але й його логічного осмислювання. Пам’ять підлітка, як і увага, поступово здобуває характер організованих, регульованих і керованих процесів.

Бурхливо розвиваються почуття підлітків. Їх емоційні переживання здобувають більшу стійкість. Під впливом навколишнього середовища відбувається формування світогляду підлітків, їх моральних переконань і ідеалів. Складаються й розвиваються моральні почуття патріотизму, інтернаціоналізму, відповідальності. Цей вік характеризується й складними естетичними почуттями, формуванням естетичного відношення до дійсності. При значній схильності до романтичного в підлітків більше реалістичною та критичною стає уява. [12]

Ф. Раис вважає, що підліткам властивий підвищений інтерес до своєї особистості, потреба в усвідомленні й оцінці своїх особистих якостей. Аналізуючи й оцінюючи свою поведінку, підліток поступово порівнює її з поведінкою оточуючих людей, насамперед своїх товаришів. При цьому він дорожить думкою не тільки товаришів, але й дорослих, прагнучи виробити в собі такі риси, які дозволяли б йому домагатися успіхів у діяльності й поліпшувати взаємини з іншими людьми. Можливість усвідомити, оцінити свої особисті якості, задовольнити властиве йому прагнення до самовдосконалення підліток одержує в системі взаємодії зі «світом людей». І сам цей світ сприймається їм саме за посередництвом дорослих людей. Підліток очікує від них розуміння, довіри. [18]

Г.С. Абрамова вважає, що якщо дорослі не зважають на те що підліток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи й різноманітні форми протесту – брутальність, упертість, неслухняність, замкнутість негативізм. Однак, неслухняність, свавілля, негативізм, упертість аж ніяк не являють собою обов’язкових рис характеру підлітка. Лише як наслідок неправильного підходу до підлітка, коли не враховуються його психологічні особливості, як наслідок недоробок виховання часом виникають конфлікти й кризи, ні в якій мері не є фатальними й неминучими. Так, нерозуміння або ігнорування дорослими щирих мотивів поведінки підлітка, реагування лише на зовнішній результат його діяльності або, що ще гірше, приписування підлітку не відповідної дійсності мотивів приводять його до внутрішнього опору виховним впливам. Він не приймає вимог дорослих, тому що ці вимоги, навіть абсолютно правильні, не мають для нього справжнього змісту, а можливо, навіть із інший, протилежний зміст. Підліток, прагне бути й вважатися дорослим. Він усіляко протестує, коли його дріб’язково контролюють, карають, вимагають слухняності, підпорядкування, незважаючи на його бажання, інтересами. На жаль, у шкільній і сімейній практиці частина педагогів і батьків дотепер у своїх міркуваннях і діях дотримуються «зручної» формули: підліток дитина, і тому він повинен беззаперечно слухатися вчителя, батьків уже тому, що вони дорослі.

У підлітковому віці часто різко міняється відношення до навчання, з відносини з навколишніми. Батькам, які не знають вікову психологію, представляється, що в умовах життя й діяльності дитини, яка стала підлітком, нічого істотно не змінилося. Тому успіхи або невдачі в навчанні залишаються як і раніше критеріями оцінки дітей дорослими.

Займаючи велике місце в житті підлітків, навчання не може повністю задовольнити їх особисті домагання, самосвідомість, спрагу активної суспільно значимої діяльності. Поряд з нею у світі інтересів підлітка дуже важливе місце займають спорт, технічна й художня творчість та інше. [2]

Ф. Раис вважає, що критичне відношення підлітка до себе, переживання невдоволення собою супроводжується актуалізацією потреби в самоповазі, загальному позитивному відношенні до себе як особистості. На третій стадії цього віку, в 14-15 років, виникає «оперативна самооцінка», яка визначає відношення підлітка до себе в цей час. Ця самооцінка ґрунтується на зіставленні підлітком своїх особистісних особливостей, форм поведінки з певними нормами, які виступають для нього як ідеальні форми його особистості. Іншим важливим механізмом самосвідомості виступає особистісна рефлексія, яка представляє собою форму усвідомлення підлітком як свого внутрішнього світу, так і розуміння внутрішнього світу інших людей.

На першій стадії підліткового віку предметом рефлексивного очікування виступають в основному окремі вчинки дітей.

На другій стадії, в 12- 13 років, головним стає розгляд рис свого характеру й особливо взаємин з людьми. У цей час особистісна рефлексія своєрідно трансформується й перетворюється в серйозний стимул для самовиховання підлітка.

У структурі особистісної рефлексії на третій стадії даного періоду, в 14-15 років, істотно зростає критичність підлітків стосовно себе.

Значимим показником соціального розвитку виступають інтереси зростаючих людей, у яких виражається спрямованість особистості, її інтелектуальна й емоційна активність. Спеціально проведені дослідження особливостей розвитку всього різноманітного спектра інтересів дітей підліткового віку показали, що його перша стадія характеризується розкиданістю інтересів, підлітки прагнуть усе спробувати, у всьому брати участь. [18]

Таким чином, підлітковий період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члену суспільства. Центральний новотвір підліткового віку «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Підлітковий вік – це вік допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності.

1.3 Неповна сім’я як можливий фактор формування дисгармонійної особистості

Неповна сім’я є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Нерідко атмосфера неповної сім’я робить більше високим ризик прилучення дітей до алкоголю й зловживання ним. Відповідно до думки Р. Тамотюнене, структура сім’ї впливає на формування ціннісних орієнтацій і трудових установок дітей.

Особистості з неповних сімей мають менш виражений або негативний досвід підготовки до сімейного життя, тому ймовірність розпаду шлюбу у вихованців неповних сімей значно вище в порівнянні з тими, хто виховувався у звичайних сім’ях.

Неповна сім’я здатна впливати на успішність дітей, їх моральний вигляд, активність, майбутню життєву позицію, підготовку до сімейного життя та ін. [3]

І. Дементьєва вважає, що обмежені виховні можливості неповної сім’ї породжуються факторами матеріального, педагогічного й морально-психологічного порядку. Турбота про виховання дитини в неповній сім’ї, цілком падає на плечі жінки – це, насамперед турбота про створення необхідних матеріально-побутових умов життя. У випадку розпаду шлюбу збереження й навіть підвищення для дитини колишнього матеріального рівня жінка нерідко розглядає як питання власного престижу й тому береться за більше важку роботу, знаходячи додатковий приробіток. Тому, цілком природно, що ціннісні орієнтації самотніх матерів змінюються, основне місце починає займати бажання матеріального благополуччя.

Постійна зайнятість матері на виробництві, турботи по веденню домашнього господарства й пов'язана із цим безперервна напруга, утома негативно позначаються на відношенні до дитини, обертаються урізаними можливостями виховання, дефіцитом спілкування, ведуть до недоліку уваги до дитини, її справжнім інтересам і потребам, ослабленню контролю за її поведінкою. Більше того, діти в неповних сім’ях часто залишаються взагалі без догляду, тобто матеріальні й тимчасові проблеми їх життєдіяльності нерідко обертаються проблемою бездоглядності дітей з наслідками, які випливають звідси.

Несприятливі умови виховання в неповній сім’ї почасти компенсуються значною участю старшого покоління в долі онуків, але очевидно, що ця допомога нездатна повністю компенсувати втрати, які виникають у сім’ї із втратою батька. [8]

І.М. Буянов вважає, що головний фактор, який визначає виховну неповноцінність неповної сім’ї - морально-психологічний. У неповній сім’ї значно частіше виявляються обмеженими відносини між матерями й підлітками. Дітям, звичайно, однаково цінні обоє з батьків, вони відчувають потребу в любові до них і рівною мірою мають потребу в ній і з їх боку. З погляду виховання почуттів і їх закріплення в особистості це надзвичайно важливо. Адже батько й мати у вихованні доповнюють один одного. Кожна людина, маючи свою індивідуальність, приносить із собою в сім’ю неповторне різноманіття почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. І вся ця різноманітна сторона життя в сім’ї порушується при відсутності одного з батьків і ніким і нічим не відшкодується.

У тому випадку, якщо утворенню неповної сім’ї передувало розлучення чоловіка й жінки, дослідниками відзначається цілий ряд факторів, які роблять деформуючий вплив на морально-емоційний розвиток особистості дитини. Насамперед до них ставиться нездорова обстановка в сім’ї, як правило, яка передує розірванню шлюбу. Її характеризують конфліктні відносини близьких людей – батька й матері. [6]

Т.С. Збукова вважає, що шлюб, який розпадається, викликає все саме дурне в подружжі. Атмосфера взаємної ворожості, ненависті, образ і взаємних обвинувачень не може не позначитися на світовідчуванні дитини, її моральних переконаннях, поглядах, установках, відношенні до навколишнього. Позитивний вплив батьків на дитину в такій ситуації стає скрутним. Батьки виявляються не в силах контролювати вчинки дітей і направляти їх розвиток. Найбільш гострі переживання й відповідні їм наслідки розлучення викликають у дітей дошкільного віку. Вони стають більше замкнутими, агресивними, примхливими.

Найбільш уразливою є у розлученні єдина дитина. Ті, у кого є брати й сестри, набагато легше переживають розлучення: діти або підтримують один одного, або зганяють один на одному агресію й тривогу.

Не в меншій мірі, хоча й по-іншому, розлучення впливає на дітей більше старшого, у тому числі й підліткового, віку. Підвищена емоційність, неврівноваженість, хвороблива чутливість, властиві пубертатному періоду, у підлітка з неповної сім’ї носять гіпертрофований характер, роблячи його психіку особливо уразливою. Почуття болю й сорому, власної ущербності, неповноцінності, відчуття покинутости й самітності довгий час у таких випадках не залишають підлітків, роблячи їх грубими, дратівливими та не комунікативними. [30]

Таким чином, неповна сім’я стикається з проблемами у вихованні дитини, а особливо, підлітка. Відсутність одного з батьків накладають відбиток на поведінку дитини, діти дошкільного віку стають більш замкнутими, агресивними та примхливими. Психіка підлітків стає більш уразливою, почуття болю й сорому, власної ущербності, неповноцінності, відчуття покинутости й самітності довгий час у таких випадках не залишають підлітків, роблячи їх грубими, дратівливими та не комунікативними. Головний фактор, який визначає виховну неповноцінність неповної сім’ї - морально-психологічний. У неповній сім’ї значно частіше виявляються обмеженими відносини між матерями й підлітками.

1. Неповна сім’я має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Під соціалізацією розуміється розвиток дитини у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі її засвоєння й відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також розвиток і саморозвиток у тому суспільстві, до якого вона належить. Провідна роль сім’ї в процесі соціалізації дитини незаперечна, тому що родина визначає фізичний, розумовий і емоційний розвиток особистості, відіграє визначальну роль у формуванні психологічної основи дитини, має велике значення в оволодінні людиною соціальними нормами й фундаментальними ціннісними орієнтаціями, виконує функцію соціально-психологічної підтримки й захисту своїх членів від негативного впливу навколишнього світу.

2. Підлітковий період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члена суспільства. Центральний новотвір підліткового віку «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Перехід від дитинства до дорослості протікає, як правило, гостро й часом драматично, у ньому найбільше випукло переплетені суперечливі тенденції соціального розвитку.

З одного боку, для цього складного періоду характерні негативні прояви, дисгармонійність особистості, згортання й зміна сталих інтересів дитини, яка протестує характер її поведінки стосовно дорослого.

З іншого боку, підлітковий вік відрізняється й масою позитивних факторів – зростає самостійність підлітка, більше різноманітні і змістовні стають всі відносини з іншими дітьми й дорослими, значно розширюється й істотно змінюється сфера його діяльності, розвивається відповідальне відношення до себе й до інших людей. Даний період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члену суспільства. Являючи собою соціально-психологічне явище, обумовлене конкретно-історичними обставинами розвитку суспільства, підлітковий період, з одного боку, відрізняється стабільністю глибинно-психологічною сутністю основних характеристик; з іншого боку, зміни в соціально-економічному житті обумовлюють якісні розходження соціального змісту процесів формування свідомості, самосвідомості, особистісного становлення зростаючих людей.

3. Функціональні особливості неповної сім’ї накладають серйозний відбиток на виховну ситуацію. Виховна ситуація в таких сім’ях по цілому ряду параметрів помітно відрізняється від такої в повних сім’ях і, у свою чергу, впливає на процес формування особистості в дітей, які виховують у таких сім’ях. Відповідальність за виховання та утримання дитини полягає на плечі матері, тому часто матері з неповних сімей повністю присвячують себе вихованню дитини, іноді, заважаючи своєю надмірною опікою підлітку формуватися як самосійна особистість.

Розділ 2. Виявлення відмінностей між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей

2.1 План і структура дослідження, методи дослідження

Об'єкт дослідження: психологічні особливості учнів із неповних сімей.

Предмет дослідження: особливості розвитку самовідношення особистості та агресивних реакцій у учнів з неповних сімей.

Мета дослідження – виявити відмінності між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей.

Гіпотеза дослідження – якщо у учнів з неповних сімей переважають докори сумління та почуття провини та саморозуміння, то у учнів з повних сімей переважає вербальна агресія та очікування позитивного відношення від інших.

Відповідно до мети та гіпотези сформульовані наступні завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз літератури з теми дослідження.

2. Виявити відмінності у проявах агресивних реакцій у учнів з повних та неповних сімей.

3. Виявити відмінності у особливостях самовідношення у учнів з повних та неповних сімей.

Дане дослідження проводилось серед 10 повних семей, 10 учнів (14-16 років), серед 10 неповних сімей, 10 учнів (14-16 років).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11