Диплом по гражданскому праву

партіями й іншими суспільно-політичними організаціями, але в той же час

відмежовує їх від інших суспільних об'єднань.

Ще більш складна в розглянутих країнах проблема розмежування

політичних партій і громадських організацій неполітичного характеру.

У постсоціалістичних державах намітилося два підходи до даної

проблеми. Прихильники першого з них вважають, що в умовах незавершеності

процесу формування стабільних політичних партій не можна позбавляти

громадські організації права брати участь у виборах. Так, на думку В.

Соколевича, при існуючій сьогодні в Польщі політичної організації

суспільства "занадто рано обмежувати коло суб'єктів, що володіють правом

висування кандидатів тільки політичними партіями". Прихильники другого

підходу, навпроти, вважають неприпустимим здійснення громадськими

організаціями політичної діяльності, властивим тільки політичним партіям.

"Громадські організації, пише болгарський політолог Г. Карасимеонов, -

можуть впливати на політичне життя через партії, але самі не мають правових

основ брати участь у політичному процесі (у виборах, парламентській

діяльності, державному керуванні)".[9] Такий підхід, як ми бачили на

прикладі Болгарії, знаходить своє відображення і законодавстві, що

забороняє громадським організаціям ставити політичні цілі і відповідно

займатися політичною діяльністю.

Російське законодавство дотримує першого підходу. З одного боку,

політичні партії і політичні рухи виділяються як самостійні види суспільних

об'єднань (ст. 4 і 9 Закони "Про суспільні об'єднання"). Більш того,

політичні партії розглядаються як суспільні об'єднання, метою яких є

"участь у політичному житті суспільства, в організації і здійсненні

державної влади за допомогою впливу на формування волі громадян, участь у

виборах і діяльності органів державної влади, органів місцевого

самоврядування" (проект закону про політичні партії 1996р.). З іншого боку

- закон про суспільні об'єднання (ст. 27) надає всім їх видам (громадським

організаціям, суспільним рухам, суспільним фондам, суспільним об’єднанням,

органам суспільної самодіяльності) прямо брати участь у виборчих кампаніях

"при наявності в статуті даного суспільного об'єднання положення про участь

його у виборах" (але це застереження не має практичного значення, тому що,

як ми бачили, будь-яке об'єднання може включити таке положення у свій

статут).

Таким чином, що міститься в проекті закону про політичні партії

формулювання головної кваліфікаційної ознаки партії утрачає своє практичне

значення, тому що не служить відокремленню її від інших видів суспільних

об'єднань.[10]

Політична партія — це організація, що о6’єднює індивідів на основі

спільності політичних поглядів, визнання визначеної системи цінностей, що

знаходять своє втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики

держави.[11]

Ще Г. Еллинек розглядав програму як кваліфікаційну ознаку політичних

партій. При відсутності в угруповань "визначеної широкої програми державної

політики", відзначав він, вони являють собою "несправжні" партії, тому що

їхні члени не об'єднані загальними поглядами на всю державну політику.[12]

На це ж вказує і відомий російський філософ М. Рац: "Без програми немає і

не може бути політичної партії".[13]

У цьому зв'язку інтерес представляють розуміння М. Раца про програми

багатьох російських політичних партій: «Якби наші "партії" всерйоз і чесно

зайнялися розробкою своїх програм, а Президент як гарант Конституції

утримував би при цьому за допомогою Мін'юсту рамку права, та не тільки

число партій могло б скоротитися, але і вся політична карта Росії

переконструювалася.»[14] Маються на увазі, зрозуміло, не беззмістовні

декларації і гасла, а дійсно програма, в якої докладно визначені цілі і

задачі партії, засоби і методи їхнього досягнення і рішення. І навряд чи

прав С. А. Авак’ян, що хоча і визнає "доцільним'' (що, до речі, не означає

"обов'язковим") для партій і суспільно-політичних рухів мати свої

програмні документи, але вважає що до їх числа "можна віднести не тільки

об'ємні програми, але і відносно короткі політичні декларації, заяви й інші

документи, що суспільні об'єднання рахують для себе більш придатними".[15]

Власне кажучи, така позиція означає відмовлення від визнання програми

обов'язковою ознакою політичної партії.

Політична партія — це об'єднання, що діє на постійній основі, що має

формалізовану організаційну структуру.

Ця ознака включається законодавством ряду країн у визначення

політичної партії.

Ця ознака відрізняє політичні партії від тимчасових і вузьких по

своєму складі об'єднань, що також можуть брати участь у політичному житті.

До них відносяться, насамперед, об'єднання виборців (союзи, комітети,

групи), що створюються на період виборів і звичайно припиняють своє

існування з їх закінченням.

Поняття "постійна організація", використовуване законодавством, не

зводиться тільки до тимчасового фактора (тривалість, тривалість існування

організації). Воно припускає також наявність визначеного числа членів

організації, без чого остання не може діяти на постійній основі і

виконувати функції, властивим партіям. Чисельність партії розглядається

законодавством деяких країн як один з її кваліфікаційних ознак.

Розглянуті ознаки політичної партії, що знаходять своє закріплення в

законодавстві різних країн, дозволяють сформулювати її загальне юридичне

визначення: політична партія - це суспільне об'єднання, що створене для

участі в політичному процесі з метою завоювання і здійснення державної

влади конституційними засобами, діє на постійній основі і має політичну

програму.[16]

Проблеми типології виникають у всіх випадках, коли аналізуються

різнорідного складу об'єкти. Типологія пояснює принципи дискретності,

уможливлює системний опис групи об'єктів, дає підстави вияснити тенденції

подальшого їхнього розвитку. У політології запропоновано немало підходів до

типологізації політичних партій (М. Дюверже, М. Вебер, С. Коен, В. Ленін,

3. Ньюмен та ін.). Усі підходи виступають не альтернативними варіантами. а

як взаємодоповнювальні. Маємо можливість узагальнити попередній досвід і,

використавши метод конструювання типів, де тип (партія) — це об'єкт, який

виділяється за рядом ознак із безлічі даного роду явищ, запропонувати таке

групування сучасних партій[17]:

|Критерії |Види партій |

|Класифікації | |

|1 |2 |

|Організаційна |централізовані – з суворою внутріпартійною |

|Структура |субординацією, єдиним керівним центром; |

| |децентралізовані – з широкою автономією структурних |

| |підрозділів; |

| |кадрові (нечисленні), у яких відсутній механізм |

| |організованого прийняття у партію і статутною |

| |регулювання внутріпартійних відносин; |

| |масові – з фіксованим членством, із широкою мережею |

| |місцевих партійних організацій; |

|Характер |колективне, але з явно вираженою роллю лідера; |

|партійного |вождистського типу; |

|керівництва |харизматичне, за якого владу зосереджено в руках |

| |лідера в силу його авторитету в партії чи в |

| |суспільстві взагалі; |

| |консенсусне; |

|Спосіб |демократичні, |

|функціонування |авторитарні; |

|Соціальні |загальнонаціональні, |

|інтереси |класові: пролетарські, буржуазні, дрібнобуржуазні, |

| |селянські; |

| |міжкласові, |

| |партії соціальних груп; |

|Ідеологічний |ліберальні, |

|генотип |консервативні, |

| |соціал-демократичні, |

| |лівосоціалістичні, |

| |комуністичні, |

| |фашистські; |

|Характер |ідеологічні, |

|доктрин |прагматичні, |

| |партії ділових інтересів; |

|Ставлення до |реформістські, |

|характеру |революційні, |

|перетворення |консервативні; |

|суспільства | |

|Статус |правлячі, |

|У політичній |опозиційні, |

|сфері |системні, |

| |несистемні; |

|Місце у спектрі|ліві, |

|політичних сил |центристські, |

| |праві; |

|Нормативність |традиційні, що спираються на сталий соціальний |

| |престиж керівника і партії в цілому; |

| |раціонально-нормативні, що базуються на статутних |

| |нормах; |

| |харизматичні, засновані на цілковитій вірі в лідера; |

|Правове |легальні, |

|становище |нелегальні; |

|Зв'язок із |відкриті, |

|соціальним |закриті. |

|середовищем | |

Розглядаючи запропоновану типологію, слід мати на увазі тенденції в

розвитку партій, які спричиняють зміну їхнього місця у типологічній шкалі.

Одні партії перетворились, приміром, на переважно електоральні, другі — на

ідеократичні, треті претендують на статус «народних».[18]

Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини,

закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією.

Згідно з Конституцією України (ст.36) громадяни України мають право на

свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для

здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,

економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком

обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та

громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод

інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної

волі громадян, беруть участь у виборах.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту

своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки

є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними

інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки

утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.

Усі професійні спілки мають рівні права.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян

чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій

або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Дана стаття розвиває та конкретизує положення статті 20 Загальної

декларації прав людини та статті 22 Міжнародного пакту про громадянські і

політичні права щодо свободи асоціацій і передбачає, що право на свободу

об'єднання є невід'ємним правом громадян України, яке гарантується

Конституцією України. Громадяни об'єднуються в політичні партії і

громадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації

своїх прав і свобод та виконання обов'язків.

Відповідно до Закону України "Про об єднання громадян" від 16 червня

1992 р. політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної

загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною

метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади,

місцевого та, регіонального самоврядування. Громадська організація - це

об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних,

економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших

спільних інтересів.

Характерною особливістю діяльності політичних партій та громадських

організацій є те, що вони безпосередньо не можуть займатися комерційною

діяльністю. Виняток становить лише право продавати суспільно-політичну

літературу, вироби із власною символікою, проводити фестивалі, виставки та

інші суспільно-політичні заходи.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і виявленню політичної

волі громадян, висуваючи своїх кандидатів на виборах до органів державної

влади і місцевого самоврядування, які повинні проводити політику цих партій

при одержанні ними відповідного мандата. Членами політичних партій можуть

бути лише громадяни України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту

своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують

громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної

діяльності та утверджуються без попереднього дозволу на основі вільного

вибору їхніх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Професійні

спілки - це найбільш масові громадські організації. Вони діють у

відповідності з статутами, які вони приймають, і не підлягають реєстрації в

державних органах.

Професійні спілки представляють інтереси громадян в сферах

виробництва, праці, побуту, культури і т. ін. Їм надано право здійснювати

нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по

охороні праці, вони контролюють житлово-побутове обслуговування

працівників, утримують санаторії, профілакторії, будинки відпочинку,

культурно-освітні, туристичні та спортивні установи тощо.

Обмеження, які стосуються членства у політичних партіях встановлюються

виключно Конституцією і законами України. Зокрема, встановлено, що членами

політичних партій не можуть бути іноземці, судді, прокурори та деякі інші

категорії громадян (ст.37 Конституції України). Крім того, забороняється

відмовляти у прийнятті до політичної партії або громадської організації або

виключати з них осіб у зв'язку з їх статтю, національною належністю і т.ін.

Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в

будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах і свободах за

приналежність чи неналежність до політичних партій або громадських

організацій. Належність чи неналежність до будь-якої політичної партії або

громадської організації не може бути підставою для надання державою окремих

пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства у тому чи іншому

об'єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами

України.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Держава створює рівні

можливості для діяльності об'єднань громадян. Будь-яке втручання державних

органів та службових осіб у їх діяльність не допускається, крім випадків,

передбачених законом.

В статті 37 Конституції України говориться про те, що утворення і

діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або

дії яках спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну

конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і

територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення

державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної,

расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини,

здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих

формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур

політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих

органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на

державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах

і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому

порядку.

Україна є суверенною незалежною державою, розвивається на основі

здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення і

захищає свою державність. Тому будь-які насильницькі дії проти національної

державності України з боку політичних партій, громадських організацій,

інших угрупувань чи окремих осіб переслідуються законом. Політичну владу

необхідно здобувати лише через вільні демократичні вибори.

Якщо в статутних документах громадських об'єднань, поданих до

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12