Органы прокуратуры, их значение и роль в осуществлении контрольно-надзорных функций

листопада 1996р. Пленум Верховного суду України прийняв постанову “Про

застосування Конституції України”.). Не ставлячи під сумнів правомірність

данної вказівки вищого органу судової влади, поставимо запитання: чи

можливо зробити це практично сьогодні?

За данними дослідження, до недавнього часу на підтримання державного

обвинувачення в останній ланці прокурорської системи – міських та районих

прокуратурах становили приблизно 25%. При цьому обвинувачення

підтримувалося лише по 40% справ, переданих до суду з обвинувальним

висновком. Підтримання державного обвинувачення по усіх справах потягне за

собою збільшення затрат робочого часу в міських та районних прокуратурах

на виконання цієї функції у 2,5 раза і становитиме при цьому близько 65%.

Упрактичному плані це означає, що штати міських і районих прокуратур

повинні бути збільшені на 2–3 одиниці, і в цілому кількість прокурорських

працівників у кожній районній, міській прокуратурі має бути не меньша від

числа суддів відповідного суду. В іншому разі зриви судових процесів з

причини відсутності прокурора стануть об’єктивно неминучими[27].

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині її

конституційним обов’язком є підтримання державного обвинувачення. Публічні

виступи прокурорів у судах мають бути не тільки бездоганними з погляду

права, а й відповідати вимогам ораторського мистецтва. Уже сьогодні є

начальна потреба підготувати і видати найкращі промови наших державних

обвинувачів, мати їх відеозаписи.

Останнім часом ускладнилась участь прокурорів у розгляді справ у

судах. Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили

нові вимоги до підтримання державного обвинувачення. Публічне

обвинувачення в суді – це нацгостріше реагування прокурора на злочинне

порушення закону. За останнє п’ятеріччя прокурорами було підтримано

обвинувачення у 285 тисячах кримінальних справ.

Отже, прокуратура як самостійний незалежний державно-правовий інститут

своєю діяльністю має сприяти реалізації головної ідеї нової Конституції

України – захисту прав та інтересів кожної особи нашої держави.

Чинне законодавство покладає на прокурора обов’язок підтримання в суді

державного обвинувачення (чи відмовитись від нього, якщо воно не

підтверджується данними судового слідства). Існуюче тепер формулювання

суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється і в

кримінальному судочинстві.

Одним з дискусійних питань в теорії обвинувачення є питання про

процессуальне становище прокурора в суді, про те, яку функцію він там

виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає за виконанням судом

законодавства, чи виконує ту й другу функцію водночас. В умовах

демократизації суспільства і реалізації ідей продокорінну судову та

прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне

значення .

У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору з

цього питання. Одна група вчених розглядає прокурора в процесі лише як

обвинувача, сторону, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в

суді є не що інше, як одна з функцій нагляду за законністю.На думку

вчених, прокурор у стадії судового розгляду кримінальних справ займає

подвійне становище: є не лише стороною, а й органом охорони законності.

Двоєдиність процесуального становища прокурора вони вбачають у тому, що

він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення і дає висновок,

тобто виконує в судовому розгляді дві процесуальні функції обвинувачення і

нагляду за законністю. Численна група вчених додержується погляду, що

прокурор виступає в суді завжди як представник органу найвищого нагляду за

точним виконанням законів, не зв’язаний односторонніми інтересами будб-

кого з учасників і покликаний своєчасно вживати заходів до усунення будь-

яких порушень закону, ким би вони не допускалися. Підтримання державного

обвинувачення в суді, на їх думку, лише одна з форм здійснення цього

нагляду.

Аналіз чинного законодавства, на жаль, не дає чіткого визначення

правового статусу прокурора в судовому розгляді. За ст. 264 КПК України,

де сказано, що прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення,

зміст його діяльності визначається так: участь у дослідженні доказів, дача

висновків з питань, що виникають під час судового розгляду, подання судові

своїх міркувань з приводу застосування кримінального закону і міри

покарання щодо підсудного. Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім

переконанням, заснованим на розгляді всіх обставин, прокурор може

відмовитись від підтримання обвинувачення, предявленого підсудному,

виклавши судові мотиви відмови. Прокурор не наділений у судовому розгляді

владно-розпорядчими повноваженними, він не може самостійно усунути

виявлені порушення, а робить це через суд.

Як бачимо, процесуальної переваги над судом нема.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді.

Конституція України (п. 2 ст. 121) визначила одну з функцій

прокуратури як представництво інтересів громадян або держави в суді у

випадках, встановлених законом. Цю функцію не можна вважати принципово

новою, оскільки і до прийняття Конституції прокурор мав право звертатися

до суду (арбітражного суду) з заявами про захист прав та законних

інтересів громадянина та держави і представляти їхні інтереси в суді

(статті 20,35 Закону України “Про прокуратуру”) Більш того, відповідно до

п. 9 перехідних положень Конституції дана функція зберігається за

прокурором у повному обзязі до введення в дію законів, які регулюють

діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише

після цього вона повинна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох

функцій – загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у

судах. Якою ж повинна бути ця трансформона функція, щоб відповідати

конституційним вимогам?

Відповідь на це непросте питання треба починати з аналізу правової

природи прокурорського представництва, щоб з’ясувати, чим же воно є: новим

правовим інструментом або різновидом представництва в праві, під яким

розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на підставі

повноважень, які в нього є, виступає від імені іншої (яку представляє),

беспосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Очевидно, що під наведені ознаки підпадає і прокурорське

представництво. Рядом з тим воно має ряд специфічних рис, які відрізняють

його від представництв інших видів. Перша особливість полягає в тому, що

представництво грунтується безпосередньо на Конституції, тоді як

представництва інших видів випливають з інших підстав: доручення,

адміністративного акту, закону.

Хоч прокурорське представництво подібне до представництва за законом,

ця ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію – закон найвищої

юридичноі сили – не можна ставити в один рівень із звичайним законом. Крім

того прокурорське представництво відрізняється й за іншими істотними

ознаками: складом представників, колом тихчиї інтереси вони представляють,

обсягом повноважень, формами їхньої реалізації.

Таким чином, треба конститувати, що Конституція поклала початок

правовому представництву нового типу – прокурорському представництву.

Правова природа представництва прокуратурою інтересів громадянина або

держави в суді характеризується тим, що правовідносини, які складаються

між прокурором і особою, котру він представляє, не визначаються ні

матеріально-правовим, ні процесуальним інтересам до вирішення справи[28].

Інтерес прокурора до результату судочинства є процесуальним з чисто

технічної точки зору. Отже, з урахуванням особливого правового статусу

прокуратури як державного органу, покликанного здійснювати нагляд за

законністю, для представництва інтересів громадянина або держави в суді

прокурору не потрібні не довіреність, ні поручительство, ні письмове

прохання від останніх. Навряд чи можна погодитись з тим, що без

спеціального дозвілу, прохання, поручительства від особи, яку представляє

прокурор, він не вправі порушити цивільну справу в суді. Не підтримується

й такі погляди авторів коментарю АПК України, згідно з якими при поданні

позовної заяви до арбітражного суду прокурор повинен мати письмове

прохання осіб, в інтересах яких він звертається до суду. Вважають, що такі

точки зору є помилковими.

Участь прокурора у цивільному та арбітражному процесах зумовлюється

здійсненням ним конституційного завдання – представництва інтересів

громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом. А для

захисту їх інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне

законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів,

акумульованих в обов’язковій і факультативній участі прокурора в процесі

(ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК України). З урахуванням цього, більша частина

вчених – процесуалістів, вважають, що незалежно від форм участі в процесі

прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси випливає, що для

представництва інтересів інших осіб у суді йому не потрібні ні

довіренність, ні письмове прохання, ні поручительство. А визнання участі

прокурора у цивільному та арбвтражному процесах представництвом є випадком

формальної недосконалості.

У тому вигляді, в якому за Конституцією України склалась частково

виконуванна раніше прокуратурою функція – участь у цивільному процесі,

здійснюване нею нині представництво не є різновидом ні загальноцивільного

(ст.62 ЦК України), ні процесуального (ст.110-117 ЦПК) представництва. Це

представництво , запроваджене законодавцем з метою посилення гарантій

захисту конституційних інтересів громадянина або держави у порядку

цивільного та іншого судочинства. Інтерес до процесу у прокурора завжди

має не особистий , а посадовий, державний характер, інший ніж у сторін і

третіх осіб. Його заінтересованість у справі визначається особливим місцем

прокуратури в системі органів влади.

Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у

прокурора інтересу до розгляду справи, тобто загальним критерієм при цьому

є наявність спору про цивільне право. Цей інтерес визначається інтересами

тих осіб, які беруть участь у справі , від імені і на захист яких прокурор

здійснює свою діяльність (громадянин – держава).

У юридичній літературі поняття “інтерес” розглядається як об’єктивна у

праві воля, а у філософській – як причина дій людей, їх груп, громадської

поведінки. Але є і такий погляд, під терміном “інтереси громадянина” треба

розуміти сукупність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина,

передбачених другим розділом Конституції України, законами та іншими

нормативно-правовими актами. А поняття “інтереси держави” охоплює її

конституційний устрій, суверенітет, тереторіальну цілісність,

недоторканість кордонів, економічну (майнову) та екологічну безпеку[29].

Таким чином , аксіома принципу, згідно з якими держава відповідає

перед людиною за свою діяльність (ч.2 ст.3 Конституції України), а кожен

зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не

посягати на права і свободи , честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68

Конституції), стає головним елементом реалізації представницької функції

прокуратури. Додержання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх

взаємна відповідалність є необхідною передумовою інституту прокурорського

редставництва. І якщо, наприклад, прокурор звернувся до суду на захист

конкретного інтересу громадянина, відповідачем у справі повинні виступати

держава або її органи. Якщо ж він звернувся до суду в інтересах держави

або її органів, відповідаючим, як правило , має бути громадянин.

Уявляється за недоцільне представництво прокурором у суді справ в

інтересах одного громадянина рпоти іншого, а також порушення в

арбітражному суді справ в інтересах одного державного підприємства проти

іншого. Також прокуратура не повинна представляти в суді інтереси

відповідача – держави. Для цього остання має розгалуджену мережу органів

управління та контролю.

У п.2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку

функцію прокуратури, за своєю природоб є відсильним, хоч данна норма є

нормою прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє

інтереси громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом.

Якщо акумулювати ці випадки, то не важно помітити, що правовідносини, які

складаються між представником (прокуорром) і особою, яку він представляє

(громадянином або державою), належать до різних галузей права і

регулюються різними нормами законодавства[30]

Представництво інтересів громадянина або держави прокуратура здійснює,

як правило, у судах загальної юрисдикції, система яких грунтується на

принципах тереторіальності та спеціалізації. Згідно зі ст.20 закону “Про

судоустрій України” систему загальних судів становлять : Верховний Суд

України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський

і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні)

районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і

гарнізонів(.

Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво

лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна

допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та

держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях

будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1

конституції).

З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше

повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я,

мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно

захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної

Ради з прав людини або іншим способом.

Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий

(масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав

значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної

діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту[31].

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних

інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або

захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади,

управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної

шкоди

Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у

значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування

шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній,

військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають позови в

інтересах невизначенного кола осіб – екологічні, позови, пов’язані з

незаконною приватизацією об’єктів державної і комунальної власності, на

захист прав споживачів тощо. Такі позови прокурора, що мають велике

соціальне значення , потребують, як правило, серйозного обгрунтовання,

проведення попередніх перевірок і досліджень. Необхідне й більш ефективне

їх правове забезпечення в законодавстві. На підставі п.2 ст.121

Конституції України прокурор нині вправі звернуться з заявою до суду на

захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у

вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних

причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у

справі.

Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського

представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах,

де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб,

які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи

учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову

(відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття справи

і вибуття прокурора з процесу[32].(

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-

РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням

законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД),

дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури,

реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому

прокурорами.

Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має

порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за

додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та

оперативно-розшуковою діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана

з об’єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати

названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю[33].

Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії

досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський

нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор

практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної

слідчим або дізнавачем. Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні

проводитися у суворій відповідності з вимогами КПК і обов’язково мати

адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій

справі[34].

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8