Суверенітет України

її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний

устрій держави та порядок утворення національно-адміністративних

одиниць.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її

економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави,

справою всього Українського народу.[8.25][8]

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і

недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України

покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи

держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути

використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення

конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджування їх

діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на

службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також

членів їхніх сімей. На території України забороняється створення і

функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ.

Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в

законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і

розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний

простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах

території України, природні ресурси її континентального шельфу та

виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-

технічний потенціал, що створений на території України, є власністю

її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і

використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних

потреб її громадян.

Економічна самостійність – це такий стан національної економіки, який

дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний

задовольнити потреби особи, сім'ї, суспільства, держави.

При аналізі економічної самостійності виділяються передусім три важливих

складові:

економічна незалежність, що означає насамперед можливість здійснення

державного контролю над національними ресурсами, спроможність

використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення

рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і

надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності,

створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування

дестабілізуючих факторів;

здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно

реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати

постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну

політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

Політика економічної самостійності визначається на основі певних принципів,

які створюють політичну і правову базу для оцінки зовнішніх і внутрішніх

загроз, формування національних економічних інтересів і стратегії

економічної самостійності.

До основних принципів забезпечення економічної самостійності України можна

віднести:

верховенство закону при забезпеченні економічної самостійності;

додержання балансу економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства,

держави;

взаємна відповідальність особи, сім'ї, суспільства, держави щодо

забезпечення економічної самостійності;

своєчасність і адекватність заходів, пов'язаних із відверненням загроз і

захистом національних економічних інтересів;

пріоритет договірних (мирних) заходів у вирішенні як внутрішніх, так і

зовнішніх конфліктів економічного характеру;

інтеграція національної економічної безпеки з міжнародною економічною

безпекою.

Конституції України чітко зазначено, що поряд із захистом суверенітету і

територіальної цілісності України забезпечення її економічної самостійності

є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу.

Економічній самостійності притаманний інтегральний характер, оскільки вона

є результатом спільних зусиль усієї нації, що проявляється через дії всіх

гілок влади на всіх рівнях (від всеукраїнського до місцевого), наявних у

державі сил і засобів, об'єднань громадян і окремих осіб.

Слід зазначити, що нині існують певні протиріччя між окремими громадянами і

державою в забезпеченні ними своєї економічної самостійності. Насамперед це

пов'язане з тим, що держава може не тільки виступати гарантом економічної

безпеки своїх громадян, але й сама бути для них джерелом загроз (знецінення

грошових заощаджень, затримки з виплатою заробітної платні та інших

соціальних виплат, непомірні податки і т. ін.). Якщо держава створюватиме

для громадян загрозу, що значно перевищуватиме ту небезпеку, від якої вона

їх захищає, то зрозуміло, що така держава навряд чи буде викликати у них

повагу. Більше того, така держава не зможе бути виразником національних

економічних інтересів.

У період кардинальних економічних перетворень, коли створюється потужний

недержавний сектор економіки, дуже важливо, щоб приватні підприємницькі

структури дбали не лише про власні інтереси і безпеку, як це

спостерігається нині, але й ураховували інтереси держави і суспільства та

сприяли забезпеченню економічної самостійності України. Адже коли,

наприклад, валютні кошти вітчизняних комерційних структур осідають в

іноземних банках, зміцнюючи економічний потенціал іноземних країн, то

відповідно вони підривають його в Україні. Фінансове знекровлення власної

країни веде до зменшення рівня її обороноздатності, неспроможності

соціально захистити вразливі верстви населення, розвивати науку, освіту,

культуру і врешті може призвести до втрати самої державності. Держава

повинна вживати всі необхідні заходи з метою нейтралізації подібних загроз

своїй економічній безпеці.[6.88][9]

Обгрунтуванню основних напрямків сучасної політики у галузі економічної

самостійності України сприятиме визначення кількісних оцінок загроз (рівня

небезпеки) і побудова пріоритетного ряду національних економічних інтересів

(ступеня їх важливості).

До найбільш небезпечних загроз економічній самостійності України слід

віднести:

відсутність надійної системи економічної безпеки України;

неефективність державного регулювання та керованості соціально-економічними

процесами;

зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації;

свідомі чи несвідомі дії представників вищих органів державної влади та

управління, спрямовані на шкоду державі та національним інтересам України;

соціальна незахищеність значної частини населення, зростання бідності;

непослідовність i безсистемність у здійсненні економічних реформ,

відсутність власної моделі реформ та їх ідеологічного забезпечення;

деформована структура виробництва, відсутність науково-обгрунтованої

структурної перебудови економіки;

неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;

неефективність управління державним сектором економіки;

високий рівень матеріало- та енергомісткості виробництва;

корупція в управлінській сфері;

недосконалість національного законодавства, пов'язаного з регулюванням

економічних процесів;

домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки

сировини;

енергетична криза;

низький рівень замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції,

зокрема, військової техніки та озброєння;

високий рівень зношеності основних фондів;

низький рівень заробітної платні, відсутність мотивації до праці;

значне падіння обсягів виробництва;

незадовільна орієнтація на виробництво продукції кінцевого споживання;

застарілі технології у більшості галузей виробництва;

витіснення України з частини зовнішніх ринків збуту продукції, зокрема, в

країнах СНД і Східної Європи;

надмірна відкритість економіки України, невиважена лібералізація

зовнішньоекономічної діяльності.

Результати аналізу свідчать, що значною внутрішньою загрозою в Україні було

зростання "тіньової" економіки та посилення її криміналізації. Значні

обсяги тіньової економічної діяльності істотно впливали на обсяги і

структуру ВВП і призводили до спотворення офіційних даних про стан

економіки.

"Тіньова" економіка негативно впливала на загальний стан економічної

безпеки і, зокрема, на її складові (сировинно-ресурсну, енергетичну,

фінансову, зовнішньоекономічну, технологічну, продовольчу тощо).

Криміналізація економіки поступово криміналізувала всю державу, а тому

повинна розглядатися як значна загроза її національній безпеці.

Найбільш пріоритетними національними економічними інтересами України є

наступні:

створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої,

потужної національної економіки;

створення надійної системи економічної безпеки України, забезпечення

можливості самостійного, прогресивного соціально-економічного розвитку;

здійснення структурної перебудови економіки;

проведення рішучої боротьби з "тіньовою" економікою;

зростання добробуту українських громадян;

здійснення прогресивних економічних перетворень на базі власної моделі

реформ;

розвиток внутрішнього ринку та внутрішнього попиту;

здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його

наукомістких галузей;

створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції,

зокрема, військової техніки та озброєння;

вирішення державою соціальних проблем (безробіття, бідність, злочинність,

житлове забезпечення і т.д.) та інші.

VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА.

Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на

території Республіки та порядок використання природних ресурсів. Україна

має свою національну комісію радіаційного захисту населення. Україна

має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких

підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють

загрозу екологічній безпеці.

Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу,

його молодого покоління.

У сучасних умовах екологічний аспект економічної безпеки України має

надзвичайно велике значення і вимагає посиленої уваги з боку держави.

Екологічні загрози за масштабністю негативного впливу можуть перевищувати

наслідки будь-якої агресії. В системі економічної безпеки екологічні

загрози зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми причинами.

Зовнішні економічні загрози мають умисний або неумисний характер.

Наприклад, екологічна агресія, яка має умисний характер, може здійснюватися

шляхом маніпулювання природними процесами та руйнуванням екологічно

небезпечних об'єктів – атомних електростанцій, дамб, хімічних заводів тощо.

Транскордонні переміщення забруднюючих речовин завдають величезних

економічних збитків, збільшують техногенне навантаження на екосистему

України, призводять до поширення епідемій та різних захворювань. Під

виглядом сировини, добрив та іншої продукції на територію України

завозяться різного роду відходи, а відсутність дієвої системи регулювання

та контролю за ввезенням відходів загрожує перетворенню України у

загальноєвропейський смітник.

Однак критичний стан навколишнього середовища зумовлений здебільшого

внутрішніми причинами. Це пов'язано насамперед з тим, що продуктивні сили

України протягом тривалого часу розвивалися без врахування екологічних

наслідків. Нині до 10 % втрат валового внутрішнього продукту відбувається

внаслідок зменшення продуктивності та передчасної втрати основних фондів,

природних і людських ресурсів.

Вітчизняна промисловість є однією з найнебезпечніших у світі. Це пов'язано

з несприятливою структурою промислового виробництва, високою концентрацією

екологічно небезпечних виробництв, застарілими технологіями та обладнанням,

відсутністю відповідних природоохоронних систем.

Нині обсяги відходів видобутку, збагачення та переробки мінеральної

сировини, які до того ж містять цінні корисні копалини і мають промислове

значення, перевищують 25 млрд тонн, займаючи при цьому площу понад 160 тис.

гектарів. Таким чином, в Україні створено сотні техногенних родовищ різних

корисних копалин потенційною вартістю в десятки мільярдів доларів США

придатних для промислового освоєння.

Досвід розвинених країн свідчить, що існують два основних важелі, які

стимулюють екологізацію виробництва та енергозбереження. Це плата за

використання природних ресурсів та природоохоронні заходи. В Україні

надзвичайно важливе значення має застосування нового економічного механізму

природокористування та

забезпечення природоохоронної діяльності. Сутність цього механізму полягає

у впровадженні плати за користування надрами, земельними, водними та іншими

природними ресурсами і насамперед за забруднення навколишнього середовища.

Також слід економічно заохочувати підприємства, які застосовують

маловідходні та

ресурсозберігаючі технології. Забруднення довкілля повинно стати економічно

невигідним.

Основна мета запровадження еколого-економічного механізму - формування суто

економічних відносин у сфері використання природних ресурсів, стимулювання

раціонального і комплексного їхнього використання і відтворення, що є вкрай

важливим на шляху до зменшення ресурсомісткості кінцевого національного

продукту.

Ефективність зазначеного еколого-економічного механізму суттєво посилюється

за умови створення відповідної системи природокористування, яка враховує

також стратегічні інтереси держави та потреби майбутніх поколінь. Сприятиме

цьому дотримання європейських стандартів, узгодження національного

екологічного законодавства з міжнародним.

Завдяки деградації виробничого потенціалу зростає кількість аварій,

катастроф, надзвичайних ситуацій, що завдає значної шкоди економічній

безпеці України. Запобіганню таким катаклізмам сприятиме здійснення

обов'язкової державної екологічної експертизи відповідних проектів та

програм. Також необхідно створити дієву систему запобігання і реагування на

аварії, катастрофи та надзвичайні ситуації.

Наслідки Чорнобильської катастрофи, в результаті якої постраждало 3,2 млн

громадян, у тому числі 942 тис. дітей, ще досить тривалий час негативно

впливатимуть на екологічну ситуацію в Україні, здоров'я та генофонд нації.

Величезні втрати, пов'язані з мінімізацією наслідків катастрофи, соціальним

захистом населення, що постраждало, забирають щорічно з Державного бюджету

10-15 % усіх коштів. Крім цього, вилучення з господарського користування

значних територій вкрай негативно впливає на економічну безпеку України.[9.

121][10]

У зв'язку з цим надзвичайно важливого значення набуває створення надійної

системи державного регулювання безпеки використання ядерної енергії.

Негайного вирішення вимагає перетворення в екологічно безпечну систему

об'єкту "Укриття" і поховання радіоактивних відходів на атомних

електростанціях. Відсутність національних центрів з переробки, зберігання

та поховання відходів стає серйозною перешкодою для безпечної роботи АЕС.

Наявність цих проблем пов'язане з відсутністю стратегії, науково-технічної

підтримки та відповідної інфраструктури, тобто інтегрованої системи

безпечного поводження з радіоактивними відходами. Створення такої системи і

забезпечення належних умов її функціонування є необхідною умовою подальшого

розвитку ядерної енергетики.

Державна політика спрямована на охорону і раціональне використання

мінерально-сировинних, земельних, водних, лісових, біологічних та інших

ресурсів. Здійснення належного фінансування природоохоронних заходів

сприятиме підтриманню екологічної рівноваги, відтворенню природно-

ресурсного потенціалу і забезпеченню насамперед сировинно-ресурсної,

енергетичної, продовольчої безпеки.

VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК.

Україна є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного

і духовного розвитку української нації, гарантує всім

національностям, що проживають на території Республіки, право їх

вільного національно-культурного розвитку. Україна забезпечує національно-

культурне відродження українського народу, його історичної свідомості

і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування

української мови у всіх сферах суспільного життя.

Україна виявляє піклування про задоволення національно-культурних,

духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами країни.

Національні, культурні та історичні цінності на території України є

виключно власністю народу Республіки. Україна має право на повернення у

власність народу України національних, культурних та історичних

цінностей, що знаходяться за межами України.

Серед проблем соціально-гуманітарного виміру, породжених суспільною

модернізацією в Україні, відзначимо насамперед гостру демографічну кризу,

яка характеризується погіршенням не тільки кількісних, а й якісних

характеристик народонаселення. Зменшення народжуваності до рівня нижче

необхідного для простого заміщення генерацій, постаріння населення,

зростання частки залежних груп у ньому, нестабільність шлюбів, збільшення

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5