Дипломная работа: Мінеральні води Чернігівської області
На відміну від
прісних ванн мінеральні води, крім температурного і механічного впливу, мають і
хімічний вплив. Останній перш за все сприймається екстерорецепторами,
закладеними в шкірі, а також інтерорецепторами судин і внутрішніх органів.
Хімічні речовини впливають безпосередньо і на кліткові структури організму [11].
Сульфідні ванни.
Висока розчинність сірководню у воді перешкоджає утворенню у сульфідних ваннах
концентрацій вільної газової фази (виділення бульбашок газу), як це
відбувається у вуглекислих, кисневих і азотних ваннах. Оскільки пухирців газу у
ванні немає, відсутня дія двофазного середовища "вода-газ" на шкіру,
проявляється лише фармакологічна дія сульфідів, а тому їх правильніше відносити
до мінеральних.
Сульфідними
водами прийнято вважати такі, що містять більше 10 мг/л сірководню.
Мінералізація
природних сульфідних вод дуже різна. За мінералізацією ці води поділяють на:
1) слабосульфідні
- 10-50 мг/л;
2) середні -
50-100 мг/л;
3) міцні -
100-250 мг/л;
4) дуже міцні -
більше 250 мг/л.
Основним діючим
фактором, який обумовлює специфічну дію цих вод на організм, є сульфіди, які
надходять в організм головним чином через шкіру, в меншій мірі - через дихальні
шляхи.
Шлакові ванни
використовують з лікувальною метою в районах, де є металургійне виробництво.
Дніпропетровські шлакові води - це тіосульфат-сульфат-кальцієві води, які в
інших місцях ще називають сірко-шлаковими або грануляційними. Виразна лужна
реакція шлакових вод виключає можливість присутності у них вільного сірководню
в значних кількостях. Основними компонентами шлакових вод є тіосульфати та іони
кальцію. Сірководень в них міститься тільки у вигляді сульфідів, тобто у
зв'язаному стані. У дії шлакових вод на шкіру основна роль відводиться
гідросульфідним іонам, які містяться у великих кількостях при їх лужній реакції
[22].
Шлакові ванни
готують шляхом змішування гарячої (свіжої) шлакової води з раніше охолодженою водою,
що зберігається в спеціальних резервуарах, для отримання води необхідної
температури. Шлакові води застосовують у вигляді загальних і місцевих (ніжних,
ручних) ванн.
Шлакові ванни
ефективні при захворюваннях опорно-рухового апарату (суглобів, м'язів,
сухожиль), при враженні периферійної нервової системи (радикуліти, неврити,
невралгії, поліневрити, плексити і т.д.), при функціональних зрушеннях нервової
системи, захворюваннях серцево-судинної системи, хворобах обміну речовин і
деяких захворюваннях шкіри.
Хлорні натрієві
(соляні) ванни мають виключно широке застосування. Вони становлять основну масу
підземних мінеральних вод, серед яких виділяють:
1) хлорні
натрієві, рідше кальцієво-натрієві, з мінералізацією від 2 до 35 г/л;
2) хлорні
натрієві і кальцієво-натрієві розсоли з мінералізацією від 35 до 350 г/л;
3) хлорні
кальцієво-натрієві, кальцієві, рідше кальцієво-магнієві ультраміцні розсоли з
мінералізацією від 350 до 600 г/л.
Хлорні натрієві
води при зовнішньому застосуванні у вигляді ванн мають своєрідний, властивий їм
вплив, який багатосторонньо проявляється і залежить від концентрації і
температури води у ванні, а також вихідного стану.організму. Різносторонній
ефект впливу хлорних натрієвих ванн на організм дозволив розширити рекомендації
до їх призначення і уточнити методику застосування (температура води,
тривалість процедури). Хлорні натрієві води за їх клініко-фізіологічним впливом
можна поділити на води слабкої (від 10 до 20 г/л), середньої (від 20 до 40 г/л)
і високої (від 40 до 80 г/л) концентрації.
Йодобромні ванни.
В природі чистих йодобромних вод не існує. Іони йоду і брому, поряд з іншими
мікроелементами, найчастіше зустрічаються в хлорних натрієвих водах, які
розповсюджені на значних територіях, особливо в нафтогазоносних районах. Хлорні
натрієві води, які мають у своєму складі йод, завжди містять і бром. Бром може
міститися в цих водах і без йоду. В залежності від переважання у воді йоду або
брому хлорну натрієву воду прийнято називати йодобромною або бромйодною [18]. Проникнення
йоду і брому через непошкоджену шкіру з води ванн дозволяє віднести йодобромні
ванни до розряду активних фармакологічних інгредієнтів, що містяться в
мінеральних водах і біологічно впливають на організм.
Миш'яковисті
ванни готують з природної мінеральної води на відповідних курортах, на яких є
миш'яковмісні мінеральні води. Прийнято розрізняти різні типи миш'яковмісних
мінеральних вод. За вмістом миш'яку розрізняють слабі (від 0,7 до 5 мг/л),
міцні (від 5 до 10 г/л) і дуже міцні миш'яковисті (вище 10 мг/л) води.
В природних водах
дію миш'яку на організм не можна розглядати ізольовано від дії інших
фармакологічно активних компонентів. Прикладами можуть бути Синьогорські
гідрокарбонатно-хлорні натрієві води, які мають, крім миш'яку, цілком достатню
для активної дії на організм загальну мінералізацію (до 25 г/л), а також вміст
бору (НВO2) в кількості 1,7-2,1 г/л, брому - 18-20 мг/л, йоду 14-15
мг/л і більшу кількість вугільної кислоти (до 3 г/л). Те ж саме можна сказати і
про інші родовища миш'яковмісних мінеральних вод.
Дослідження
показали, що миш'як, проникаючи з води ванн через шкіру, поступає в різні
органи і тканини, особливо інтенсивно в нервову і м'язову. Специфіка дії
миш'яку проявляється у зниженні інтенсивності тканинного дихання, зміні
енергетичного потенціалу клітин, і тим самим підвищується їх резистентність до
пошкоджуючих факторів. Помітний сприятливий вплив миш'яковистих ванн на різні
показники серцево-судинної, нервової та ендокринної систем.
2.2.2 Газові ванни
Газові ванни - це
ванни з води, перенасиченої газом, в результаті чого він виділяється у вигляді
бульбашок. Ступінь насичення води тим чи іншим газом знаходиться в прямій
залежності від коефіцієнта його розчинності, різного для різних газів, тиску,
під яким воду насичують газом, і в протилежній залежності від температури води
у ванні. Газові води можуть бути приготовлені також і штучно. З природних і
штучних газових вод для зовнішнього застосування проводять загальні і місцеві
газові ванни [23].
У механізмі
впливу газових ванн, крім температурного і механічного факторів, властивих усім
ваннам, більшу роль відіграє своєрідний вплив самого газу. Він складається з
фізичного (в тому числі механічного) і хімічного впливів. До виключно фізичного
впливу відносять дію на шкіру двофазного середовища "вода - газ".
Бульбашки газу, які осідають на шкіру, подразнюють закладені в ній периферійні
рецептори. Осідаючи на шкірі і зникаючи з її поверхні, бульбашки проводять
своєрідний тактильний масаж. Крім того, завдяки двофазному середовищу шкіра
хворого у газовій фазі відчуває різний температурний вплив. Вода має
індиферентну температуру 37-34°С, а бульбашки газу - 25-12°С. Оскільки
бульбашки газів (крім азотних) вельми рухомі, то чергування дотиків їх зі
шкірою і зникнення з її поверхні в силу різної теплоємності води і газу створює
ще і своєрідний "температурний" масаж. Механічна дія газових
бульбашок залежить від їх величини і рухомості. Бульбашки вуглекислого газу у
вуглекислій ванні відносно крупні, рухомі. їх індиферентна температура знаходиться
в межах 12-13°С.
У вуглекислій
ванні температури 33-35°С вода майже не викликає термічного подразнення шкіри,
вуглекислота ж є сильним подразником терморецепторів. Оскільки бульбашки газу
то сідають на тіло, то зникають з нього, відбувається подразнення і тактильних
рецепторів. Бульбашки повітря у перлинній ванні ще крупніші і набагато
рухливіші. Вони весь час ковзають по шкірі, викликаючи значне подразнення
закладених у ній рецепторів. Протилежно діють бульбашки азоту в азотній ванні.
Вони дуже дрібні, щільно осідають на шкірі і волосяних частинах тіла і майже
нерухомі. Внаслідок цього вони викликають дуже незначне подразнення тактильних
рецепторів шкіри. Температурне подразнення шкіри менш виражене, ніж у
вуглекислих ваннах, оскільки індиферентна температура азоту набагато вища
індиферентної температури вуглекислоти. Все це до певної міри є причиною значно
м'якшої дії азотної ванни на організм.
Хімічний вплив
газової ванни проявляється при проникненні газу у кров і при вдиханні легенями
газу, що виділяється з води. Цей вплив на органи і системи у різних газів
різний.
Вуглекислі ванни.
До лікувальних вуглекислих вод відносять такі, які незалежно від мінерального
складу містять в 1 л не менше 0,75 г вуглекислоти. Лікувальна вуглекисла вода
для зовнішнього застосування повинна містити вуглекислоту в кількості 1,2-1,4
г/л.
Вуглекислі води
широко застосовуються у всьому світі. Лікування вуглекислими ваннами широко
проводять в санаторіях і на курортах, які не мають природних вуглекислих вод, а
також в лікувальних установах за межами курортів, де користуються штучно
приготовленою вуглекислою водою [25].
Кисневі ванни.
Природних мінеральних вод, які містять кисень у кількостях, достатніх для
бальнеотерапії, в природі не існує, а тому кисневі ванни готують тільки штучним
шляхом. Розчинний у воді кисень, проникаючи через шкіру, попадає в потік крові.
Кисневі ванни сприятливо впливають на функціональний стан центральної нервової
системи, знижуючи підвищену реактивність апарату, який регулює артеріальний
тиск, покращує геодинаміку, суб'єктивний стан хворих.
Азотні ванни.
Газоподібний азот є постійним інгредієнтом слабомінералізованих лужних
термальних вод. Азотні ванни є активнодіючим фактором. Встановлено, що вони
специфічно впливають на організм і в основі комплексу реактивних змін, які
наступають в організмі під впливом азотних ванн, лежить їх седативний вплив на
центральну нервову систему. Азотні ванни мають анальгезуючий і
десенсибілізуючий вплив, викликають зміну гемодинаміки, обміну речовин, стану
ендокринної системи і м'язового тонусу.
Перлинні ванни -
газові ванни, які можна легко приготувати в будь-якій водолікувальниці. Для
цього необхідний компресор, який звичайно встановлюють у сусідньому або підвальному
приміщенні, компресором накачують повітря під тиском 0,5-1,5 ат і подають по
спеціальній трубці до ванни, де підвідну трубку з'єднують із системою металевих
трубок з дрібними отворами. Цю систему трубок, вмонтовану в дерев'яну раму (щоб
хворий не лягав безпосередньо на трубки), кладуть на дно ванни і включають
компресор. Хворого вкладають на решітку [29].
Протягом всієї
процедури вода ванн вирує великою кількістю рухомих бульбашок різних розмірів,
переважно крупних. Ступінь вирування і величину бульбашок можна дозувати,
змінюючи тиск. Під час вирування хворий відчуває приємне відчуття подразнення
шкіри, викликане як рухом бульбашок, так і контрастом температур, обумовленим
різною теплоємністю і теплопровідністю води і газу. Додавання хвойного екстракту
до води ванни надає їй специфічного аромату і робить процедуру ще приємнішою.
В
бальнеотерапевтичній практиці при захворюваннях серцево-судинної системи,
суглобів і ін. застосовують і комбіновані ванни, такі як вуглекисло-сульфідні,
сульфідно-вуглекисло-грязьові та ін.
Мінеральні води -
природні води, хімічний склад і фізичні властивості яких (вміст різних
мінеральних або органічних компонентів, газів, радіоактивність, кисла або лужна
реакція та ін.) дозволяють застосовувати їх з лікувально-профілактичною метою.
Хімічні
властивості мінеральних вод визначаються вмістом в них мінеральних речовин,
газів, специфічних біологічно активних речовин. До фізичних властивостей
належать температура, радіоактивність. Кислотно-основний стан визначає величина
рН. У відповідності з характером впливу на організм мінеральні води можна
використовувати для зовнішнього (мінеральні ванни) або внутрішнього (інгаляції,
зрошення, спринцювання, клізми, пиття) застосування.
Питні води
поділяють на 4 групи:
1) мінеральні
питні;
2) мінеральні
питні лікувально-столові;
3) природні
мінеральні столові;
4) природні
столові води.
До мінеральних
питних лікувальних вод відносять такі води, загальна мінералізація яких коливається
в межах 8-12 г/л. Разом з тим до цих вод відносять води з меншою ніж 8 г/л
мінералізацією, якщо вони містять підвищені кількості бору, миш'яку та інших
компонентів, які мають специфічний вплив при окремих захворюваннях.
До мінеральних
лікувально-столових вод відносять води, загальна мінералізація яких становить
2-8 г/л. Лікувально-столові води можуть застосовуватись як з лікувальною метою,
так і в якості столового напою.
Крім мінеральних
питних лікувальних і лікувально-столових вод, є і надходять у продаж природні
столові води, які поділяють на два типи: природні мінеральні столові і природні
столові води. Води мінералізації від 1 до 2 г/л відносять до природних
мінеральних столових, тоді як води мінералізації менше 1 г/л належать до
природних столових вод. Хімічний склад мінеральної води є однією з
найважливіших характеристик. Склад води має велике значення в оцінці її
фізіологічного і лікувального впливу. У мінеральній воді присутні не тільки
солі, а й комплекси іонів (аніони, катіони), які, постійно з'єднуючись і
роз'єднуючись, змінюють її склад. Основними аніонами мінеральних вод є
гідрокарбонат (HCO3-), сульфат (SO42-)
і хлор (Cl-). До провідних катіонів відносять натрій, кальцій і
магній. Саме за основними іонами, присутніми у мінеральній воді, вода отримує
свою назву. До них в першу чергу належать гідрокарбонатна натрієва,
гідрокарбонатна натрієво-кальцієва, гідрокарбонатна сульфатна
кальцієво-магнієва, гідрокарбонатна сульфатна натрієво-кальцієва,
гідрокарбонатна хлорна натрієва, хлорна гідрокарбонатна натрієво-кальцієва,
гідрокарбонатна сульфатна і т.д. такі іони, як натрій, калій, кальцій, магній,
гідрокарбонат, хлор, містяться в мінеральних водах у великих кількостях і
беруть участь у найважливіших процесах обміну речовин, включаючи підтримання
кислотно-основного балансу [26].
В мінеральних
водах містяться мікроелементи (йод, бром, залізо, фтор, кремній, миш'як, бор).
У багатьох мінеральних водах містяться органічні речовини (перш за все гуміни,
бітуми). В лікувальних водах кількість органічних речовин не повинна бути
більшою 30 мл/г, а в лікувально-столових - 10 мг/л. Вміст вуглекислого газу
залежить від типу мінеральних вод. Цей газ повинен бути присутній в мінеральних
водах, що йдуть на розлив у пляшки в кількості, не меншій 0,3% за масою для всіх
типів вод, а для залізистих вод - не менше 0,4%. Насичення пляшкових
мінеральних вод вуглекислим газом відбувається незалежно від того, є в ній
вуглекислота чи ні. Додаткове насичення потрібне для того, щоб в подальшому при
зберіганні в пляшку не попало повітря. Доведено, що при тривалому стикуванні з
повітрям порушується хімічний, а тим більше органічний склад води: в осад
випадають солі, вода втрачає свою лікувальну активність і смакові якості.
Для приймання
всередину широко застосовують води, що містять вуглекислий газ. Цей газ,
попадаючи в шлунково-кишковий тракт, стимулює секреторну і рухову активність
шлунку і кишечника, сприяє збільшенню секреції шлункового соку. Води, що
містять вуглекислоту, підвищують апетит, вгамовують спрагу і нерідко використовуються
як освіжаючі напої.
Органічні
речовини мінеральних вод мають звичайно нафтове або торфове походження. Більша
частина органічних речовин у водах представлена бітумами і гумінами. Органічні
речовини є вихідним продуктом життєдіяльності організмів. Останні виробляють
антибактеріальні і гормоноподібні речовини, які мають лікувальну дію при
внутрішньому застосуванні мінеральних вод.
Як одноразовий
прийом, так і курсове лікування мінеральними водами покращують кровообіг у
печінці, підсилюючи процеси жовчоутворення і жовчовиділення.
Мінеральні води
стимулюють кислотоутворення в шлунку і виділення соку підшлунковою залозою.
Володіючи специфічними фізичними і біологічними властивостями, мінеральна вода
має рефлекторний і гуморальний вплив на різні органи і системи організму.
Природно, що в цей процес включається і гормональна система, яка по-своєму
впливає на різні обмінні процеси.
3.
Виробництво мінеральної води на підприємстві
Технологія
виробництва мінеральних вод на невеликих підприємствах складається з декількох
стадій.
Для забезпечення
безперебійної роботи підприємства створюють потрібний запас мінеральних вод,
використовуючи для цього резервуари різних конструкцій і місткості залежно від
потужності цеху. Резервуари будують не тільки на заводі, а й безпосередньо біля
свердловин мінеральної води тоді, коли "дебет" джерела не забезпечує
добової потреби заводу у воді, а також у разі доставки мінеральних вод
автомобільним чи залізничним транспортом.
Зберігання всіх
типів вуглекислих вод здійснюють у герметичних резервуарах під надлишковим
тиском СО2, що не перевищує 0,05 МПа. Невуглекислі води дозволяється
зберігати в негерметичних, але обов’язково закритих резервуарах, щоб уникнути
вторинного бактеріального забруднення вод.
Зберігають
залозисті води під надлишковим тиском СО2, що не перевищує 0,05 МПа.
У резервуарах відкритого типу води зберігати неприпустимо. Для зменшення
дегазації вуглекислих вод резервуари заповнюють газом знизу під шар води зі
швидкістю, що не перевищує 0,6–0,8 м/с. Збереження вуглекислих мінеральних вод
відповідно до зазначених вимог дає змогу значно зменшити, а інколи й цілком
виключити випадання осаду солей [4].
Термін
відновлення в резервуарах води, що не піддавалася первинній обробці, має не
перевищувати двох діб.
Для зберігання
води застосовують вертикальні та горизонтальні резервуари. Очищення і
дезінфекцію резервуарів варто робити не менше одного разу на рік, а після
ремонту і за бактеріального забруднення — негайно.
Крім резервуарів,
що використовують для створення визначеного запасу мінеральних вод, у цехах
розливання встановлюють герметичні збірники невеликої місткості для
забезпечення нормальної роботи сатураторів.
Мінеральна вода
перед розливанням піддається такій обробці: фільтруванню, знезаражуванню,
охолодженню і насиченню діоксидом вуглецю.
Фільтрування.
Зважені речовини,
що містяться в мінеральних водах, викликають помутніння і знижують ефективність
їх бактерицидної обробки. Тому всі води перед розливанням звільняють від
зважених часточок.
Для повного
вилучення зважених речовин мінеральні води піддають фільтруванню в напірних
фільтрах. Фільтри з мікропористої кераміки широко використовують для
фільтрування мінеральних вод різного іонно-сольового складу з мінералізацією до
7–8 г/дм3. Фільтр-картон частіше застосовують для фільтрування мінеральних вод
різного іонно-сольового складу із загальною мінералізацією, що перевищує 8
г/дм3.
Для фільтрування
мінеральних вод неглибокого залягання краще використовувати керамічні свічкові
фільтри, що дають змогу вилучити з води всі зважені часточки, а також почасти
знезаразити воду. Це зумовлено тим, що розмір пор фільтрувального матеріалу не
перевищує 1 мкм, тоді як більшість патогенних і умовно-патогенних
мікроорганізмів має розміри 1–2 мкм.
Для забезпечення
якісного фільтрування воду на фільтри подають за рівномірного тиску, що
виключає гідравлічні удари, за яких у фільтрат можуть потрапити дрібнодисперсні
частки.
Фільтрування
мінеральних вод здійснюють за тиску, що забезпечує подолання опору не тільки
фільтрувального матеріалу, а й у трубопроводі, що подає воду в цех розливання
води. Це виключає додаткове перекачування води насосами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|