Научная работа: Праця про Петра Могилу

Б) ЦЕРКОВНА ЄДНІСТЬ В ТЕОЛОГІЧНО-ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ П. МОГИЛИ

Аналізуючи ставлення Петра Могили до католицької церкви, крім його дипломатично-організаційної участи на цьому відтинку, немале значення в екуменічній акції відограли також інші аспекти його церковної діяльности, насамперед праця Могили в ділянці створення міцної ідеологічної основи для своєї церкви. Він був свідомий, що провести діялог можуть тільки два рівнорядні чинники, тому намагався всіма можливими засобами зміцнити організаційну структуру, рівень освіти та теологічні основи самої православної церкви.

На іншому місці вже була мова про величезні реформи, що їх впровадив Петро Могила для скріплення організаційного і матеріяльного стану, як також для піднесення культурно-освітнього рівня православної церкви.

Нам залишається ще прослідити його теологічні твори, щоб побачити який погляд він мав щодо інших церков та їхньої віро-науки. При цьому заздалегідь слід зазначити, що в більшості випадків Могила не був единим автором, приписуваних йому творів, однак він надавав ідею і був душею написаного тексту. Одним з найближчих його співробітників у написанні релігійних творів був ігумен Ісайя Трофимович Козловський.

1) «Православне ісповідання віри»

Капітальний твір Петра Могили та Ісаї Трофимовича, який став основою для віронауки всього православія — «Православне ісповідання віри», називався спершу «Виклад віри церкви Малої Росії»117). Розглянений на київському соборі (8. 9. — 18. 9. 1640), згодом на помісному соборі в Ясах (15. 9. — 30. 10. 1642), з деякими поправками грецького теолога Мелетія Сіріґоса, «Виклад віри» був затверджений 11. 3. 1643 р. чотирма патріярхами Сходу: Партеній Константинопільський, Йоанікій Александрійський, Макарій Антіохійський і Паїсій Єрусалимський, які уважали, що «Виклад віри» є згідний з догмами Христової Церкви, повністю згідний зі святими канонами, так що ніщо не протирічить тому, щоб Церква його прийняла. Ось текст прийнятий Синодом :

«Партеній — милостю Господа Архиепископ Константинополя, нового Риму, і Патріярх Вселенський.

Наша смиренність разом з Синодом Архиєреїв й духовенством розглянули книгу, що її надіслала нам Церква Малої Росії (України — А. Ж.), нашої сестри, під заголовком «Православне Ісповідання віри Церкви православної і апостольської Христа». Ця книга складається з трьох частин : віра, любов і надія. А саме: віра охоплюс дванадцять точок Святого Символу. А любов охоплює десять заповідей та ті, що їх вимагає святе і Господом надхненне Письмо старо- і новозаповітне; та надія, що обіймає Господ­ню молитву і дев'ять блаженств Святої Євангелії. Цю книгу ми знайшли згідну з догмами Церкви Христової й з святими канонами, так що вона (книга) не противиться їй (Церкві). А друга частина книги, яка з правого боку, написана латинською мовою, ми її не читали, і затверджуємо тільки ту частину, яка написана нашою мовою (грецькою — А. Ж.), та на основі загального вирішення Синоду сповіщаємо, що вона (книга) є у всьому правдива і православна, та радимо кожному християнинові Східньої і Апостольської Церкви її читати, та щоб від неї не відмовлялися. Тому й підписано книгу для безперервного її утвердження. Року Божого 1643, місяць березень, день 11.

Власноручні підписи їх святостей такі :

ПартенІй милостю Господа архиепископ Константинополя, нового Риму, і Вселенський Патріярх.

Йоанікій милостю Господа -— папа і патріярх великого города Александрії і вселенський суддя.

Макарій милостю Господа Патріярх великого Господнього города Антіохії.

Паїсій милостю Господа Патріярх святого города Єрусалиму.

(Єпископи) Ангірії — Лаврснтій, Ларісії — Григорій, Халкедонії — Пахомій, Адріянополя — Партеній, Берії — Йоанікій, Родеса — Мелетій. Метімнії — Корнелій, Лакедемонії — Гавриїл, Пул — Партеній.

Великий лоґоерет великої Церкви — Ласкар, великий економ великої Церкви — Христод...» 118).

Двадцять років пізніше, 20 листопада 1662 p., Нектарій, патріярх Єрусалимський, підтвердив, шо «Православне ісповідання віри » було твором Петра Могили. Поручаючи цей твір вірним, він писав: «Ця книга називається «Православне ісоповідання» греків, себто правдиве і чисте, яке не має ніякої домішки інших релігій. Ця книга складена насамперед Руською Церквою, яка від свого початку йшла правдивим шляхом...» 118а). Патріярх Нектарій подає історію створення цього твору митрополитом П. Могилою, та пояснює про його затвердження Св. Синодом 1643 р. В 1672 р. Панаіоті домігся поновного затвердження «Православного ісповідання віри » константинопільським патріярхом Діонисієм.

Могила не був згідний з деякими поправками, що їх ввів до « Ісповідання» — Сіріґос на Яському соборі, а згодом затвердили патріярхи. Останні й не поспішали видавати твір, написаний не греком. Тому київський митрополит видав 1645 р. дещо скорочений текст «Ісповідання» в якому не взяв до уваги зміни, внесені Сіріґосом. Насамперед видав по-польському: «Zebranie krotkiey nauki о artykutach wiary prawoslawno-katholickiey chrzescianskiey...», а згодом і «діялектом руським» під заголовком «Събра-ние короткой науки о артикулах в^ры православно-кафоличес­кой христианской ведлуг вызнаня и науки церкве...«

Для ясности слід коротко з'ясувати долю «Православного 1с-повідання віри» та схематично представити його відношення до «Малого Катехизису — Събраше короткой науки...»

Розглянене і схвалене на Київському соборі 1640 p., «Православне Ісповідання віри» — П. Могили і Ісаї Трофимовича Коз-ловського (текст У І), щоб здобути канонічну силу, потребувало схвалення Вселенської Православної Церкви. Для цього було вислано посольство до константинопільського патріярха Парфенія, яке представило йому «Православне ісповідання віри». Патріярх скликав у Ясах помісний собор 1642 р., на якому розглянено латинський переклад (текст ЛІ) «Ісповідання віри», що його підготували київські богослови на чолі з І. Трофимович-Козловським.

Яський собор розглянув і виправив деякі місця ЛІ, особливо за вказівками Мелетія Сіріґоса, відомого грецького богослова. Останньому Яський собор доручив перекласти «Православне ісповідання віри» на грецьку мову, що він і зробив, внісши деякі зміни в тексті ЛІ. Цей ноеий текст (ГІ) і був остаточно затверджений 11 березня 1643 р. Вселенськими патріархами.

Ні один з цих текстів : УІ, ЛІ. ГІ — не зберігся.

Натомість у Паризькій Національній Бібліотеці, в рукописному відділі під числом 1265 грецької секції зберігається рукопис «Православного Ісповідання віри», що його надіслав Оліс де Ну-антель, французький посол v Константинополі, 2] вересня 1673 р. королеві Людовікові XIV. додавши до рукопису таку замітку: «Ми, Шарль Франсуа Оліє де Нуантель, королівський радник і амбасадор Й. В. вельми християнського Короля при Отаманській Порті, — свідчимо і запевняємо всіх, що цей рукопис латинською й грецькою мовами, який має заголовок «Православне Ісповідання Східньої Церкви» дав нам пан Панаіоті. перший драгоман Порти. Він запевнив нас, що рукопис безперечно доводить автентичність книги, яка під тим самим заголовком була видрукувана його (Панаіоті) заходами (завдяки Панаіоті «Православне ісповідання віри» Могили було вперше видане в Голляндії 1667 р, А. Ж.), бо цей рукопис є одним з оригіналів і містить в собі справжні підписи патріярхів. Пан Панаіоті, стараючись спростувати наклепи, що їх кидають на його Церкву, прохав Його Величність прийня­ти цей рукопис...» 119).

Панаіоті був учнем М. Сіріґоса і по цій лінії зацікавився « Іс-повіданням » і тому пізніше його видав 1667 р. З цього голляндського видання згодом появився румунський переклад 1691 p., a церковно-слов'янський переклад вийшов 1696 р. у Москві.

Паризький рукопис має 147 аркушів з двома текстами: ліворуч грецький переклад Сіріґоса. праворуч латинський текст, схвалений у Ясах, на підставі київської редакції, тільки з деякими поправками Сіріґоса. Цей же паризький рукопис мав правдоподібно послужити також для видання голляндського «Православного Ісповідання віри».

Не бувши згідним з поправками М. Сіріґоса, що їх він вніс до «Православного Ісповідання віри», П. Могила видав в 1645 р. польською мовою «Zebranie krotkiey nauki о artykulach wiary prawosiawno-katholickiey chrzesciaiiskiey...» (П І) і сучасною українською «Събрание короткой науки о артикулах вЪры православно-кафолической христианской...» (УП), або як звичайно називають це видання «Малий Катехизис». Зміст останнього мав би бути скороченим відповідником «Православного Ісповідання віри» прийнятого на Київському соборі 1640 р.

Деякі дослідники намагалися довести, що «Православне іспо­відання віри» П.Могили мало антипротестантське джерело. Так румунський історик Н. Йорґа писав: «Константинопільський патріярх Партеній домовився з П. Могилою, щоб засудити кальвіністичні погляди, що були в «Ісповіданні ч Кирила Лукаріса...» 120). Цю тезу старалися удокумснтувати А. Мальві й М. Віллер, уважаючи, що: «Православне ісповідання було реакцією на непорозу­міння, що його спричинили на греко-слов'янському Сході кальвінізм Кирила Лукаріса» 121).

З другого боку П. П. Панаітеску писав: «Це чудове ісповідання віри є не менш антикатолицьким, як антикальвіністичним. Одночасно католицька доктрина про «філіокве» і чистилище с майстерно спростована з доказами теологічними й історичними. Тут добре відчувається руку Могили, союзника протестантів і ворога католиків» 122). Такої ж думки були російські дослідники Малишевський і Нікіцький 123).

До цієї тези слід додати деякі дані про ставлення тогочасної католицької церкви до «Православного ісповідання віри». Ф. Паль публікує листи католицького місіонера П. Ліґарідіса до Конґреґації пропаґанди віри, який, перебуваючи у Константинополі, робив всі можливі заходи, щоб не допустити до ратифікації рішень Яськоґо собору, головне до затвердження «Ісповідання». Цей місіонер, який діяв з доручення Коні'реґації, уважав «Ісповідання» за твір у великій своїй частині фальшивий і єретичний...» 124}.

Ще інші історики уважали, то твір П. Могили с одночасно антикатолицький і антипротестантський. Румунський єпископ Мєлхіседек писав, що Могила «уложив у формі катехизису скорочений виклад догм Православної Церкви Сходу, догми, якими Православна Церква різниться від латинського Риму і від кальвіністичної й інших протестантських» 125). Сам Синод румунської автокефальної православної церкви у передмові до чергового видання «Православного ісповідання» румунською мовою 1899р. писав: «Цією книгою користувалися ієрархи нашої церкви, щоб зберегти своїх духовних синів від кальвіністичних і лютеранських блудів, які поширювалися тоді в сусідніх країнах за горами (Се-мигород, Угорщина — А. Ж.), як також щоб замовкли усі західники (католики — А. Ж.), які твердили, що Православна Церква Сходу не знає, в що вірить» 126).

Цісї думки є також деякі протестантські історики як Віндіш, який твердив, що «Православне ісповідання» — «є ясно звернене проти протестантських спроб патріярха К. Лукаріса, як також проти римського католицизму, які тут і там загрожували церкві греко-руській» 127).

На наш погляд, «Православне ісповідання » не було твором полемічним, тому воно не було звернене ні проти кого, його завданням було дати українській православній церкві справжню і одностайну науку «на підставі докладного вивчення Св. Письма» у формі катехизису.

В дальшому, різні історики сперечалися на тему інспірації при впорядкуванні «Ісповідання». Католики старалися доказати, що Могила брав за зразок латинські джерела, насамперед «Summa doctrinae Christianae» — П. Канізіуса 128). Так само Г. Фло-ровський уважав «Ісповідання» за «пристосування матеріялу і викладу латинського... тому воно скоріше має зв'язок з римо-католицькою літературою, як з духовним життям православія» 129).

Цей погляд Г. Флоровський поширив у своєму виступі на Першому конгресі православної теології, що відбувся 1936 р. в Атенах, на якому він сказав: «Він (Могила — А. Ж.) і його співробітники були явними і переконаними прихильниками Заходу. Але це західництво було по суті замаскованим латинством (католицизмом). Безперечно, що Могила боровся за правну незалежність Київської церкви і ставив опір унії. Але в нього не було ан-тиримського наставления на відтинку доктрини. Тому він так легко і довільно поводився з латинськими джерелами, він хотів знайти саме в них правдиве і неперекручене православіс... Всі пляни і заходи Могили були позначені боротьбою двох протилежних елементів — західніх і греко-слов'янських.

«У своєму потаємному католицизмі Могила не був самітнім... «Православне Ісповідання» було тільки своєрідним пристосуванням, адаптацією латинських матеріялів. У кожному випадку воно є більш пов'язане з тодішніми римо-католицькими писаннями, як з духовним життям православія...» 130).

Назагал росіяни недолюблювали Могилу за його тенденцію підтримувати зв'язки з Західньою Европою. Так А. В. Карташев, професор Духовної Академії в Парижі, пише:

«Сам Петро Могила, по духу свого виховання західник чистої води, визнаючи латинську богословську науку останнім досягненням, буз якого православіс приречене на безнадійну відсталість, не міг не бажати, шляхом доброї школи, дійти до безболісного, вільного примирення, а можливо і возз'єднання церков... Також і співробітники П. Могили по створенню Київської коле­гії, і Ісая Трофимович Козловський, і Сильвестр Косов, були пи-томцями римо-като.тшцької школи і викладали догматику, яка майже нічим не різнилася від латинства... З уваги й на грецьку відсталість в науці, вся ця група нових київських богословів з Петром Могилою на чолі, рішила створити катехизис православних догматів з тендопцісю відмежування від всякого протестантизму і з пгирим римо-католицьким забарвленням в багатьох подробицях. Так народилася на світ віроісповідна книга «Правос­лавне ісповідання». На київському соборі... було немало заперечень проти запропонованих формулювань, засвоєних з латинських шкіл : наука про чистилище, креаційна теорія людських душ, момент перетворення євхаристичних дарів. Латинську точку погляду явно і гаряче обороняв митр. П. Могила. Через своє латино-римєьке формулювання і тлумачення церковних догматів, Петро Могила прагнув остаточно відкинути протестантське, кальві-ністичне розуміння догматів... » 131).

Значно правдоподібнішим є погляд румунського архимандрита Теофіла Йонеску, що в 1944 р. захистив докторську тезу на тему «Життя і творчість Петра Могили», який уважав:

« Немає ніякого сумніву, що Могила знав найелавніших латинських авторів, а саме Св. Августина і Св. Тому Аквінського... Але в «Ісповіданні» немас сліду ні цих двох авторів, ні багатьох інших. Проте всі критики є однозгідні в тому, що Могила прямував за пляном і брав ідеї римо-католиків там, де вони не заторкували православну доктрину... Вплив римо-католицький мав би бути в пляні (твору), у виразах і навіть в ідеях, але ніхто не може принести уточнення про авторів, з яких Могила мав би брати надхнення... Без того, щоб заперечувати цей вплив... не можна замикати очей на джерела, цитовані Могилою, і шукати інших лише тему, шо між «Православним ісповіданням» і минулим ніякий інший православний твір так досконало не визначував принципів віри» 132).

На наш погляд, твір типу катехизису не може бути цілковито оригінальним; Могила, використавши загальні першоджерела про віронауку та ознайомившись з всіма попередніми працями аналогічного характеру склав твір, який став основою для всього православного світу, який протривав понад три століття і донині залишасться найкращим катехизисом для всіх православних.

Пригляньмося тепер, наскільки Могила допустив догматичні зближення з католицькою церквою у своєму «Ісповіданні»?

Мальві-Віллер, зробивши докладну аналізу цього твору, вважають, що «Могила скоріше намагався зменшити, ніж збільшувати число розбіжностей між латинською і греко-слов'янською церквами. Це видно особливо при освяченні Євхаристії, де він не хотів уступити намаганням Мелетія Сіріґоса, який увів доктри-нальні поправки до « Ісповідання ». Узгіднюючу тенденцію Моги­ли видно ще у таких випадках :

1) Навмисне замовчування в «Малому Катехизисі» про звільнення з пекла після смерти (чистилище); 2) Абсолютна мовчанка над багатьма розходженнями, між: якими, деякі важливіші: розвід, непорочність зачаття, помазання хворих тощо; 3) Сліди «латинських інфільтрацій», збережених в «Ісповіданні» та «Малому Катехизисі», досить відчутні в ритуалі церков України: наприклад в справі хрищення допускалося обливання замість за­нурювання. Взаємний вплив двох ритуалів ще більш помітний у «Требнику»... Назагал єдині протиставлення, які Могила зберіг і яскраво підкреслив — це відношення до римського примату і філіокве. Здасться, що він поборюс сильно також чистилище, однак тільки, коли йде мова про вогонь...» 133).

Рецензуючи твір Мальві-Віллера, католицький теолог М. Жюжі дещо обережніше ставиться до латинських інфільтрацій в «Православному ісповіданні віри», він пише: «Не треба перебільшувати латинськість «Ісповідання». особливо після його переробки М. Сіріґосом. Помимо включення деяких західніх елементів, особливо в аскетичній і моральній частині, документ зберігає дуже виразний східній кольорит. Хоча плян твору є латинський, зміст його є майже повністю східній» 134)

Такого самого погляду про розходження між; «Малим Катехизисом» і «Ісповіданням віри» притримується і Груздев, який відзначає: «Щодо освячення Євхаристії, момент освячення в «Православному Ісповіданні » є віднесений до заклику Святого-Духа, тоді коли в «Малому Катехизисі» — освячення перенесене до виголошення слів : « Беріть, споживайте...» 135).

Т. Йонеску зауважує, що в « Малому Катехизисі » не засуджусться католиків за визнання « Філіокве », як також « про церкву, про хрищення, про конфірмацію, про покаяння, шлюб, миропомазання, духовенство — «Малий Катехизис» дає різні нюанси, які не стосуються до самих основ православних догм. Тільки допущення чистилища і визначення моменту транссубстанціяції в Св. Євхаристії, які становлять справжні різниці між двома творами...» 136).

Дещо однобічно оцінює «Православне Ісповідання» румунський католицький дослідник О. Бирля у своїй дисертації про цей твір Петра Могили 137). Він уважає, що «Ісповідання» було насамперед написане польською мовою, згодом, після Київського собору, перекладене латинською, а з цього примірника М. Сіріґос переклад на грецьку. Бирля відкидає можливість впливу на «Ісповідання» катехизису Лаврентія Зизанія, що появився 1626 р. у Москві, цілковито узалежнюючи твір Могили від латинських катехизисів. Однак на це румунський автор не наводить ніяких переконливих доказів, тому їх не можна сприймати інакше як гіпотези.

Також М. Грушевський досить вірно визначив становище Могили до католицької церкви, на підставі його писань. Грушевський писав:

«В католицьких кругах незвичайний нахил самого Могили і його кружка до латинської і взагалі католицької літератури, до католицьких взірців, до черпання з латинських джерел — як от латинського бревіярія при укладанню требника, викликав підозріння в потайній прихильності до католицтва... Тут зазначу, що й до нині в літературі можна здибатися з підозріннями щодо православної правовірности Могили або й могилянського кружка. Але для цього нема ніякої підстави... Нахил до латино-польської культури, до католицької обрядовости тут без сумніву був... Треба констатувати, що в цім моменті відносини православних ієрархічних кругів і зокрема — кружка Могили до латинської церкви не визначаються такою гостротою і напруженням, як бувало раніше. Вони не мають в собі різкої ворожнечі, навпаки характеризуються певною здержливістю і обопільним пошануванням» 138).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20