Дипломная работа: Окупація німцями Чернігівщини

Офіцер коротко оголосив через перекладача, що відтепер і навіки в Чернігові встановлюється німецька влада, всі жителі повинні безпрекословно виконувати її накази. Тим, хто насмілиться їх порушити - смерть.

Про призначення окупантами нового бургомістра чернігівці довідалися через кілька днів з вивішеного на заборах оголошення міської управи, під яким стояв підпис - Е. Азаров.

В оголошенні говорилося про негайну реєстрацію чоловічого населення віком від 18 до 45 років включно, всіх командирів і комісарів Червоної Армії) членів і кандидатів у члени ВКП(б), що були працівників НКВД і в'язниці, жителів міста - євреїв. Параграф 4 цього оголошення містив погрозу відповідальності за законами воєнного часу тих, хто спробує ухилитися від реєстрації.

Недоліку в оголошеннях і наказах управи й комендатури не було. Їх вивішували часто й, як правило, завжди згадувалося: за невиконання розпоряджень нових міських влада передбачалося найчастіше одне покарання - смерть.

Через кілька днів після захоплення Чернігова прибула в місто служба безпеки СД, польове гестапо й тільки що організована українська поліція почали полювання за залишеними для підпільної роботи радянськими патріотами.

Першими помічниками гітлерівців у виловлюванні підпільників, що бігли з полону бійців і командирів Червоної Армії й не встигли евакуюватися в силу різних причин партійних і радянських працівників стали українські націоналісти, що зуміли, і свій час піти в глибоке підпілля й замаскуватися під різними личинами. Не без подиву чернігівці довідалися, що начальником української комендатури, що влаштувалася в будинку на розі вулиць Куйбишева й Комсомольської, над яким розвівалися на холодному осінньому вітрі зловісно два прапори - жовто-блакитне українських націоналістів і гітлерівське - червоне, з білим колом і чорною свастикою в його центрі - став колишній співробітник НКВД С. Тураш. У свій час він звірствував при організації колгоспів у Козелецькому районі, потім приклав руку до репресій чесних людей в області в 1937-1938 рр.; а з появою «визволителів» України від більшовизму, як себе йменували окупанти, показав свою щиру особу.

У розпорядження місцевої адміністрації німці передали в'язницю. Начальником її поставили Носенко, що мав досвід у цій справі. До революції він був начальником в'язниці в Борзні. Склад наглядачів й охорону укомплектували за рахунок поліції.

Одночасно не можна не сказати, що багато хто був деморалізований перемогами німецької армії на фронті, пануванням ворожої авіації в повітрі, відступом наших військ на схід. На психіку давили численні колони радянських військовополонених, яких німці гнали через Чернігів після оточення й розгрому декількох армій Південно-західного фронту в районі Пирятина й Прилук. Там Червона Армія потерпіла одне з найважчих поразок за всю війну. В оточення потрапило біля півмільйона людей і величезна кількість військової техніки. При спробі прорватися з боєм до своїх загинули командуючий фронтом генерал-полковник Кірпонос і багато офіцерів його штабу.

Похнюпивши голови, брели по розбитим танками дорогам люди, які вмирали від голоду, холоду й хвороб, за колючим дротом фашистських концтаборів. Одним з таких таборів, де повільною смертю гинули полонені, був табір на Кругу. Сюди, на відкриту всім вітрам територію сенопункта, усього лише із двома навісами для зберігання сіна, зігнали тисячі червоноармійців. У літнім обмундируванні вони втримувалися там й у дощ, і в сніг, умирали на морозі.

Ті, що відставали від колон, при проходженні, конвоїри пристрілювали прямо на дорогах. І немає числа безіменним могилам російських солдатів на шляху від Прилук до Чернігова й далі. Без звістки зниклими значаться вони дотепер.

Гнітили людей численні й самі неймовірні чутки, які поширювали німці і їхні холуї. На кожному кроці була чутно: «Москва капут! Ленінград капут! Німецькі війська йдуть на Урал! Червона Армія розбита!».

Гітлерівці виявилися відмінними фахівцями на різного роду провокації, які їм особливо вдавалися в перші місяці окупації. Цьому сприяли успіхи німецької армії на фронтах і нездатність підпілля, які понесли в той період важкі втрати й остались без керівництва, протиставити геббелівській свою антифашистську пропаганду.

Про існування антифашистського підпілля в Чернігові окупаційні влади й городяни знали не тільки з факту появи листівок. Були й більше істотні ознаки. Так, у найперші дні захоплення міста, коли він ще був переповнений фронтовими частинами, пронісся слух, що при огляді в'язниці загинули при загадкових обставинах 4 німецьких офіцери.

Новий 1942-й рік чернігівці, а їх за станом на 30 грудня 1941 року налічувалося, згідно даним обліку горуправи, ледве більше 30 тисяч чоловік, зустріли в тужливому очікуванні: коли ж прийде кінець хазяйнуванню незваних прибульців й їхніх пособників усяких мастей, серед яких були не тільки українські націоналісти, але й колишні білогвардійці, просто кримінальники, а також ті, хто рятуючи свою шкіру, вислужувався перед новоявленими хазяями.

За своє старання зрадники одержували винагороду. Відповідно до оголошення, вивішеному на будинку міської управи (двоповерховий будинок на розі вул. Кирпоноса й проспекту Перемоги, де тепер розміщається міська санепідемстанція), за кожного виданого в руки окупаційної влади комуніста, партизана або єврея виплачувалася премія в розмірі 300 марок.

Надзвичайно сувора зима того року з небувалими морозами й рясними снігами збільшила тяжкі випробування, що випали на частку жителів Чернігова.

У місті не працювали продуктові магазини, водопровід, не було електрики, палива. Торгівля продовольством на базарі йшла з-під підлоги, тому що селянам заборонялося вивозити його на продаж у місто. Але оскільки селян обклали високими грошовими податками, вони змушені були продавати продукти городянам за гроші й в обмін на сірники, запальнички, сіль, гас, взуття й одяг - все те, що в селах дістати було неможливо.

Виходячи з обстановки, незважаючи на наказ управи, поліція й німці дивилися на торгівлю на базарі крізь пальці, хоча іноді й проводили операції по вилученню в селян всіх привезених у Чернігів продуктів. Найчастіше поліцаї віднімали продукти при в'їзді в місто з боку Михайло-Коцюбинського, Любеча, Гомеля й в інших місцях. Пограбованого селянина в таких випадках назад відразу не відпускали, щоб не попередив інших, їдучих на базар, а відправляли в місто.

Наклавши на узбіччя дороги гору мішків з картоплею, зерном, кошика з яйцями, вибудувавши рядами горщики з молоком, поліцаї, задоволені своїм видобутком, приблизно опівдні зустрічали вантажівку, у кузов якого зі сміхом і жартами складали все це добро.

Не менше задоволений був і німецький офіцер, що сидів звичайно поруч із шофером у кабіні автомашини. Напевно, і на його частку йшла частина награбованого. Це, мабуть, була одна з головних причин того, що, незважаючи на заборону, продукти в місто все-таки найчастіше пропускали.

Воду чернігівці брали на свої потреби з колодязів, а також з Десни й Стрижня. Палили, чим прийде: вишукували на руїнах незгорілі дошки й балки, розтаскували залишки заборів, пиляли фруктові й декоративні дерева на своїх садибах й у парках. Голод, холод і страх запанували в Чернігові.

Розділ ІІ. Окупація Чернігівщини

2.1 Життя та побут населення на окупованих територіях

Про політичну та економічну ситуацію в Україні станом на 20 жовтня 1941 року звітував пан Конраді з МЗС, який їздив на східний фронт через Берлін-Познань-Варшаву і далі через територію Західної України до Білої Церкви і знову з Польщі та в Берлін. Пан Конраді повідомляв, що на правому березі Дніпра жінки вручну зібрали 70% врожаю. Відсутні споживчі товари. Крім хліба, деяких овочів, не можна нічого купити. Покупці в основному німецькі солдати. Вони обмінюють два сірника на одне яйце. Лише у Немирові на імпровізованому базарі можна було купити птицю за такими цінами: 2 курчат по 1.50 марки, 1 курка для супу по 1.50 марки, одна качка по 2.1 марки, яйце по 2.5 пфеніги. У населення немає готівки, або є радянські гроші. Продавці їх не беруть. Користуються популярністю імперські кредитно-касові чеки. Навожу цей документ для порівняння з купівельною спроможністю населення в нашому краї. Так, у Чернігові з 31 грудня 1941 р. німцями було встановлено такі ціни: 10 яєць - 6 рейхсмарок, 1 кг картоплі - 0,50, 1 л молока - 3, 1 кг масла - 15, курка - 10, пара калош - 40, пара чобіт - 200 рейхсмарок.

За наказом Чернігівського міського старости Євгена Азарова від 11 вересня 1941 року одна германська марка дорівнювала десяти радянським рублям. Один германський пфеніг - десяти радянським копійкам. Простий робітник отримував 30 крб. в день. Добовий раціон на трьох членів сім'ї складав 62 крб. Польовий комендант Чернігова у заклику до населення застерігав: «Ціна на крам і добро всякого сорту, а також заробітки і платню, що були до 10.07.1941 р., не дозволено підвищувати, якщо німецькою владою не встановлено винятків або не призначено нові ціни та платню».

Виникла проблема забезпечення населення продовольством. Окупаційна влада вирішувала її згідно вказівок Германа Геринга, виголошених ним на нараді зі штабом зв'язку військово-господарського і матеріального відомства 16 вересня 1941 року: «Забезпечуватися продовольством в зайнятих областях мають тільки працюючі для наших потреб».

Було встановлено чотири категорії споживачів. Найвищою вважалася четверта, бо до неї входили працівники заводів, що випускали зброю, залізничники, шахтарі, робітники каменоломень. Третя категорія складалась з працюючих в інтересах Німеччини повний день. Друга - це дружини і діти до 14 років споживачів третьої і четвертої категорій. Першу категорію споживачів називали «нормальною», бо до неї належали ті, хто не потрапив до перших трьох категорій. Зарплатню на 50% більшу отримували фольксдойче у порівнянні з українцями. Зайвих їдоків, до яких віднесли євреїв та військовополонених, знищували. Продуктові картки видавалися незначній частині населення. Спостерігалась велика смертність від недоїдання. Зимою 1942-1943 рр. зафіксовані випадки людоїдства. Торгівля і обмін сільськогосподарськими продуктами з перших днів окупації і аж до закінчення оголошувалася незаконною. Як виняток, німецько-фашистські загарбники дозволяли торгівлю дрібними речами та деякими продуктами у спеціально відведених місцях та в суворо відведений час. Кожен, хто йшов на базар, мав представляти довідку, хоча не був впевнений, що його речі не конфіскують». В існуванні «чорного ринку» перш за все були зацікавлені самі окупанти.

Бомбардуваннями у Чернігові знищено водогін і каналізацію. Вода подавалася у певний час. Лазні зникли. Були встановлені високі податки за житлово-комунальні послуги. Чернігівська міська управа боролася із боржниками шляхом штрафів і позбавлення права користуватися електроенергією протягом місяця. При цьому враховувалася наявність електролічильника.

У перші дні окупації Чернігова за розпорядженням германського військового коменданта утворилося міське управління по вул. Комсомольській, 29. Обов'язки міського старости прийняв Євген Азаров. Його заступником було призначено В.С. Покровського, відповідальним секретарем - М.Л. Якимовича. До штату входили друкарка, завгосп, діловод житлового відділу, завідувачі хлібним бюро, транспортним відділом, відділами гужового транспорту, міського господарства, культури і освіти, будівельно-ремонтної контори, друкарні та кур'єр. Чернігівська міська управа встановила продовольчі норми, тримала під своїм контролем роботу промислових підприємств, майстерень, культурно-освітніх та шкільних закладів, займалась обстеженням квартир. У формі листів інформувала німецьку комендатуру, українську поліцію, установи та організації про боротьбу з партизанами. Міська управа здійснювала також пожежну охорону, водопостачання, продаж єврейських садиб, видачу посвідчень військовополоненим про їх звільнення з полону, працевлаштування, надавала матеріальну допомогу.

Міській управі підпорядковувалася Чернігівська міська лікарня. Тут щоденно велася реєстрація хворих, які отримували медичну допомогу за відповідну платню. За діяльністю лікарні наглядала лікувально-контрольна комісія. Адміністрація лікарні регулярно сплачувала борги за медикаменти. Функціонувала Чернігівська поліклініка №2, яка також підпорядковувалася міській управі. її ще називали робітничою поліклінікою. Медикаменти сюди надходили з лікарні, а та у свою чергу одержувала їх з аптечної бази, яку міська управа відкрила у 1942 році. У перші місяці окупації розпочала свою роботу санітарна станція, підпорядкована Чернігівській міській управі і Чернігівському районному відділу охорони здоров'я. Санінструктори обстежували підприємства, садиби, двори. Санстанція мала свій особистий рахунок.

А в обласній психіатричній лікарні 1 жовтня 1941 року розігралась трагедія. Німці вдерлися до головного лікаря О.В. Виноградського і наказали хворих підготувати до евакуації. Того дня 259 роздягнутих до білизни хворих вивезли в село Коти і розстріляли. Січневого дня 1942 року фашисти забрали з підсобного господарства цієї лікарні в с. Левоньки 43 одужуючих і теж розстріляли.

Значну частину приміщення Михайло-Коцюбинської районної лікарні зайняли німецькі жандарми. Решту залишили для амбулаторії. Зуболікувальний кабінет перевели в колишній туалет поруч із кухнею. Тут працювала вісімнадцятирічна випускниця Чернігівського медичного училища Геля Дитківська (Гелена Валер'янівна Акуленко).

Інколи вночі на Михайло-Коцюбинський налітали партизанські групи. Німці їх ловили. Потім привозили до лікарні поранених партизанів вже загіпсованих. Розмовляти з ними не дозволяли. Зрештою полонених кудись відправляли.

11 вересня 1941 р. Чернігівський міський староста видав свій перший наказ, в якому зазначив, що все майно, що залишилося у міських установах, складах, а також у приватних квартирах осіб, що евакуювались за межі України, належить міському управлінню. Пропонувалось всім громадянам, котрі взяли собі це майно, до 25 вересня повернути міській управі. Ті, хто цього не зробить добровільно, жорстоко каратимуться. Інженерно-технічному персоналу, робітникам електротехніки, водопостачання, технічного зв'язку, медичному персоналу, працівникам освіти, двірникам і сторожам з'явитися в міську управу для реєстрації і використання за спеціальністю. Цим наказом Євген Азаров дозволяв відкриття і відновлення кустарних майстерень і категорично забороняв заселяти вільні квартири тим особам, котрі до війни не жили в Чернігові.

На території міста діяв лише німецький літній час. Тому з 19.00 до 5.00 ранку приватному населенню заборонялося залишати свої домівки і запалювати світло. Було наказано чоловікам віком від 18 до 45 років, народженим з 1896 до 1923 р. включно, стати на облік в адміністративному відділі міської управи по вул. Комсомольській, 40. Сюди мали прийти комуністи, працівники НКВС, командири Червоної Армії, всі євреї, котрі жили в Чернігові. Акція проводилась з 29 вересня до 5 жовтня 1941 року. Деякі законослухняні громадяни виконали наказ і за це заплатили життям.

До кінця 1941 року статистичне бюро міської управи зробило перші підсумки обліку міського населення. Газета «Українське Полісся» дала таку інформацію: «На 1 січня 1942 р. в Чернігові зареєстровано понад 30 тис. мешканців.» За переписом 1939 р. на початок війни у Чернігові мешкало 67 356 громадян різних національностей. Охоче до праці українство закликалося задовольнити потреби німецької харчової промисловості і військової економіки. Було введено обов'язкову трудову повинність. Цитую наступний документ: «Из распоряжения рейхсминистра оккупированных восточных областей Розенберга. Берлин 19 декабря 1941 г. На основании § 8 указа фюрера об организации управления во вновь оккупированных восточных областях от 17 июля 1941 г. приказываю: 1. Все жители оккупированных восточных областей в возрасте от 18 до 45 лет соответственно их работоспособности подлежат всеобщей трудовой повинности. 2. Репхскомиссары могут расширить или ограничить трудовую повинность для определенных групп населения. 3. Для евреев будут изданы особые указания. Рейхсминистр оккупированных восточных областей Розенберг».

Однак великих підприємств у Чернігові не було. Так, промислово-виробнича артіль сліпих Чернігівської райспоживспілки виготовляла гвіздки. На заводі «Лозовик» - лозові меблі. Чернігівська машинно-тракторна станція ремонтувала автомашини, які належали німецькій владі. Адміністрація машинно-тракторної станції мала право видавати громадянам насіння і курчаток. МТС відкрила власний медпункт. Певні послуги здійснювала авторемонтна майстерня. На території довоєнної Чернігівської меблевої фабрики вироблялись будівельні матеріали, головним чином дошки. У напівзруйнованих корпусах, зведених за два роки до війни, працювала фабрика первинної обробки вовни, тобто митої вовни. Випускали свою продукцію і цегельні заводи. Керівництво ними здійснювало відповідне управління, яке виконувало розпорядження міської управи. Швейна артіль «Перемога» Чернігівської райспоживспілки спеціалізувалась на ремонті і пошиттю верхнього одягу. Не забували окупанти і про переробну промисловість.

У Чернігові відкрилось головне лісництво Київської дирекції лісів, яке займалося передачею колгоспних лісів, меліорацією боліт (збереглися інструкції та накази), боротьбою із шкідниками дерев та пожежами, прийманням заявок і нарядів на вивіз лісоматеріалу і сіна. Заготівлю, реалізацію риби, облік рибопродуктів здійснювала Чернігівська риболовна артіль «Вільний рибалка» Чернігівської рибної контори. Чернігівське земельне управління доглядало за плодоягідними насадженнями, станом озимих культур, фруктових садів, займалося заготівлею сільськогосподарської сировини, збиранням і обмолотом врожаю, засипанням насіннєвих фондів, апробацією насіннєвої картоплі. Чернігівська райспоживспілка також заготовляла сільськогосподарські продукти і сировину, насіння, зберігала статути промислово-виробничих артілей, контролювала діяльність сільських споживчих товариств і кооперативів.

У 1942 році свою продукцію почали випускати швейна артіль «Відродження», лікеро-горілчаний і морсовий заводи, два міських млина, рогова-кісткова фабрика, промислово-виробнича артіль «Промінь» Чернігівської райспоживспілки, яка виготовляла гребінці, шевські дерев'яні цвяхи і доміно, шкіряний завод. Тоді ж відкрилася Чернігівська філія з переробки зернових в Україні. Перед нею звітували млини та облзеленгосп. Чернігівська облспоживспілка заготовляла сільгосппродукти, полотно, займалась придбанням тари, складала відомості та акти про матеріальні цінності, які забрали партизани.

В Олишівському, Михайло-Коцюбинському та Чернігівському районах були утворені свої управи, районні, а в деяких селах - сільські, їхні обов'язки були наступними: мобілізація добровольців до окупаційної армії, заборона усіляких спілок, зборів, ходіння у нічний час, реєстрація, паспортизація, оподаткування населення, стягнення штрафів. Працівники районних управ слідкували за тим, як громадяни виконують трудову повинність, як охороняють врожай, дотримуються санітарно-епідемічних норм. Районні управи надавали допомогу працівникам поліції і бургомістрату у розкритті злочинних дій місцевого населення.

Районні управи давали дозвіл на відкриття шкіл у відповідності з німецькими розпорядженнями, на створення сільськогосподарських трудових об'єднань. Так, в Олишівській початковій школі діти навчалися українською мовою. У селі Старий Білоус Чернігівського району сільськогосподарська громада №1 виконувала різні селянські роботи і за це отримувала платню сільгосппродуктами. Клочківська сільська управа Чернігівського району не лише видавала довідки сільським старостатам, а й наглядала за трудовою діяльністю своїх мешканців. А в селі Левоньки Михайло-Коцюбинського району німецька окупаційна влада відкрила державне господарство «Левоньки», яке займалося сільськогосподарськими поставками, ремонтом сільськогосподарської техніки, обліком худоби. За свій труд працівники господарства отримували продукти. У Седневі окупанти створили три сільськогосподарські общини, які складалися із ланок. У серпні 1943 року старостою общини №3 був О.Я. Ткаченко, а бригадиром Т.М. Шибирин. Земельні ділянки селян не перевищували одного гектара з колишнього колгоспного поля. Колишній хутір Хмельницької сільради, а тепер село Рогоща Чернігівського району, був окупований фашистами 30 серпня 1941 року. їм так сподобалась місцевість, що вони створили тут агрофірму по розведенню різноманітної сільськогосподарської худоби, за якою доглядали хуторяни. Дисципліна і порядок були жорстокими.

Страницы: 1, 2, 3, 4