Дипломная работа: Лівобережне козацьке військо доби Руїни

26 квітня 1675 р. цар Олексій Михайлович дав наказ Ромадановському і Самойловичу, об’єднавшись, розпочати похід до Дніпра і стати табором під Переяславом, чекаючи там наказу вирушити в похід на Крим і вести зносини з польськими й литовськими гетьманами про спільні дії проти турків, татар і дорошенківців. Проте ще й з кінцем червня похід не розпочинався. І.Самойлович вів жваве листування з московським урядом, відмовляючи його від союзу з Польщею і від великих військових акцій проти Дорошенка й Криму. Тим часом, улітку 1675 р., татари нахапали дуже багато ясиру за Бугом, в районі Тульчина—Чичельника. Гетьман І.Самойлович оперативно скерував під'їзні загони на Правобережжя для розвідки боєм. Зокрема, Ілля Новицький з Стайків доповідав йому 31 липня про рух хоругв польського ставленика Григорія Гуляницького під Білою Церквою, Ржищевом і Трипіллям [38, с. 96].

2 липня 1675 р. цар удруге дає наказ Самойловичу й Ромодановському іти до Дніпра. Але указ знову тоне в дипломатичному листуванні. Втретє такий наказ цар дає 6 серпня. І лише 18 серпня регімент гетьмана вирушив з Батурина. 7 вересня він з'єднався з військом Ромодановського (у якого були полки П.Скуратова і Г.Кіндратьєва) між Прилуками і Галицею і рушили на Яготин, де стояли до 16 вересня. Нарешті 18 вересня підійшли до Дніпра і за 10 верст навпроти Канева розбили табір.

Уже з табору Самойлович і Ромодановський відрядили на Правобережну Україну з'єднання під проводом генерального осавула Івана Лисенка й генерал-майора Франца Вульфа. З козаків до з'єднання ввійшли переяславський полк Вука Сербина, сердюки Мовчана і компанійці Шовицького. Це військо підійшло до Корсуня і, узявши всіх людей, "с полковником їх спровадили на Задніпря". 21 вересня цар дав командирам вказівки упевнитися, що турецько-татарські війська пішли в Галичину й можна розпустити армію та повернутися з дніпровського берега, бо вона восени там "изнужаєтся". 8 жовтня гетьман і князь зняли табір і рушили до Пирятина, звідки розпустили вояків по домівках. Іван Лисенко в жовтні 1675р. понад Дніпром, від Києва до Кременчука виставив міцні залоги в фортецях і перехоплював татар та дорошенківців, котрі втікали на Лівобережну і Слобідську Україну від голоду [29, с. 244-245].

Все літо 1676 р. тривали приготування до нового походу на правий берег Дніпра, вивчались обставини, поціновувалось становище. 19 липня 1676 р. гетьман Самойлович і князь Ромодановський одержали царський указ іти походом на Чигирин. І. Самойлович постійно тримав регімент у бойовій готовності на випадок вторгнення турецького чи татарського війська 31 липня він видає універсал всій старшині військовій—приготуватися до вторгнення кримчаків та дорошенківців і допомогти у веденні розвідки в пониззі Дніпра компанійцям Іллі Новицького. Лише 11 серпня князь і гетьман нарешті виступили на Чигирин. З-під Лохвиці, за сто верст до Дніпра, вони вислали передовий загін із 15 тисяч московських стрільців на чолі з Г.Косаговим і 4 козацькі полки генерального бунчужного Леонтія Полуботка.[21, с. 47-50].

До складу цього з'єднання, очевидно, ввійшли і полки компанійців Новицького таПавловського. Бо 14 серпня гетьман віддає наказ полку І. Новицького негайно вирушати з ним в похід на Чигирин і рухатися до Константинова, де з' єднатися з полком Я.Павловського. 8 вересня він пише листа І.Новицькому під Чигирин, обіцяючи скоро прибути особисто для остаточного вирішення проблеми з Дорошенком. А 12 вересня Самойлович наказав І.Новицькому прийняти до свого полку і козаків, які перейшли від Є.Гоголя після здачі П. Дорошенка. Ці війська форсували Дніпро і, просуваючись маршем, знову не дали можливості населенню прибережних містечок заховатися у гетьманській фортеці і, захопивши їх, наблизились до Чигирина. А 8 вересня І. Самойлович і Г. Ромодановський стали табором над Дніпром проти Воронівки. Полки Г.Косагова й Л.Полуботка, вдаривши кілька разів по місту з гармат, відправили Дорошенкові царську грамоту з порадою здати булаву. [29, с. 246]. На річці Яничарці за три вести від міста відбулися переговори із Дорошенком, котрий "собою звонтпивши, почав трактувати, варуючи своїм здоров'ям, нащо боярин князь Ромодановський зісвоїми начальниками, також і гетьман зі своєю старшиною дозвлили”. [4, с. 122]. 19 вересня 1676р. Дорошенко нарешті визначився у ставленні до Москви, декларувавши власну лояльність і з двохтисячним загоном у таборі за Дніпром навпроти Воронівки присягнув цареві Федору Олексійовичу й "повіддавав знаки військові, що належали гетьманам, тобто бунчук, булаву, гармати" [4, с. 122]. Капітуляція і присяга царю були задокументовані [12, с. 262].

Царські війська Г.Косагова й козацькі полки В.Дуніна-Борювського захопили Чигирин — горішнє і долішнє місто, запаси харчів, гармат "лічбу чималу", порох та ін. Залишивши в замку залогу, російське й українське військо повернулося на Лівобережжя. В верхньому місті лишилося 1200 стрільців, в нижньому — 1000 козаків Чернігівського полку.[29, с. 247].

Отже, від 1674 р. в боротьбу з турецько-татарською агресією активно залучаються збройні сили Лівобережної України й поступово перехоплюють ініціативу у запорозьких козаків, роль яких до цього часу була домінантною. Саме у 1674 р. відбулися найбільші бої за досліджений щойно період, як з П. Дорошенком, так і з турецькими та татарськими частинами, котрі основний натиск спрямували на Поділля та Правобережжя. Українсько-московське військо здійснює два великих походи до Чигирина, які супроводжує підтримкою чисельних авангардних з'єднань. Власне означені бої, роль в яких лівобережних та слобідських полків визначальна, вирішили зрештою долю гетьманату Дорошенка та його союзу з Туреччиною.[29, с. 249].

Наступного, 1676 р., коли турецько-татарська армія зосередила воєнні дії головно проти Речі Посполитої, князю Ромодановському й гетьманові Самойловичу демонстрацією військової переваги вдалося добитися остаточної капітуляції П.Дорошенка, а відтак розірвати його союз з Османською імперією. Це стало причиною першої російсько-турецької війни за Україну, яку оголошено Москві Стамбулом восени 1676 р.                                                                  

Здійснюючи Чигиринські походи, Османська імперія розраховувала захопити Україну і таким чином очистити собі шлях до Московської держави, Польщі, Австрії, Центральної Європи. Порта заходилася готуватися до війни восени 1676 р. Турецьке командування мало намір захопити Чигирин як найміцнішу фортецю Правобережжя, «потом за єдиним заходом... граду Києву сотворити то же», а приборкавши їх, перетворити у плацдарм для завоювання всієї України. Приводом для виправдання своєї агресії Туреччина, «хотячи учинити замішанину на Україні», використала допомогу ченцю Юрію Хмельницькому, що перебував у Стамбулі в полоні. [28, с. 109].

Свого першого удару турки намірялися завдати Чигирину як місту, що мало велике політичне значення, як резиденції гетьмана, як стратегічній, найміцнішій фортеці, що перебувала в руках московських і козацьких полків, стояла на перехресті важливих шляхів, що прямували углиб України, Польщі та Росії. Турецьке командування вважало, що в Києві фортеця слабша, запасів амуніції й харчів обмаль, гарнізон невеликий (трохи більше 6 тис. чоловік), так що захопити його після Чигирина не становитиме значних труднощів. Чигирин мав багато гармат, залишених у 1676 р. Дорошенком і привезених солдатами й козаками вже 1677 р., а також сильний гарнізон.

Турецьке командування розраховувало дійти до Бендер за 9 днів, а від Бендер до Чигирина похід мав зайняти близько 29 днів. Хоча візир хотів скоротити цей термін до 24 днів, позаяк планувалося піти ще й на Київ і та Канів, де стояли менші залоги. Передбачалося, що вся кампанія триватиме 40, найбільше 60 днів і 1 жовтня військо повернеться на Дунай в Ісакчі..[28, с. 111-112].

Суне сила велика, іде в Україну –

Плаче вже тридцять років вона на руїну.

Ворогами обдерта з плодів усіх гарних

І своїми побита з амбіцій примарних,

Переділена, повна вона ворожнечі –

Загорілася з жару від власної печі!

Що їм доля в ці літа принесла щербата?

Батька син убиває, іде брат на брата.

Того мало. Найгірше, що гак уже пада,

Тепер бідам давнішим була б вона рада.

Уже власні хвороби забула б навіки,

Дарував би брат брату провини великі,

Бо всіх дрож схопила – гряде вже навала

І для віри святої загроза настала. [5, с. 51]. 3 осені 1676 р. московський уряд і гетьманське правління почали готуватися до війни. В українських містах козаки, міщани, ремісники і селяни заготовляли селітру, порох, харчі, виготовляли зброю, ядра, гранати, купували худобу й вози, будували човни й баржі. Уряд вживав заходів і щодо укріплення Чигирина, комендантом якого був стольник і полковник Матвій Кравков із полку генерала Агея Шепелева. У місті було 45 гармат, із них 14 — великокаліберні. Припаси харчів — 20 тис. Пудів. Місто було добре укріплене. Промовистий факт: частина яничар, довідавшись, що вони прямують на Чигирин, «з дороги повтікали». Фортечні споруди з огляду на сильного ворога й очікувану облогу, додатково зміцнили.

Сюди були направлені 4,5 тис. козаків та 2400 стрільців. До початку облоги у Чигирині перебували: в долішньому місті виборні козаки Ніжинського, Стародубського, Київського, Чернігівського полків, три сотні з Лубенського та Гадяцького полків, рота гетьманської драгунії Рубана, сердюцькі полки Журахівського, Василенка та Ясиківського — чисельністю 7 тис. чоловік. Російських солдатів у замку налічувалося 5 тис. Першого дня боїв до міста встигли прибути 500 козаків Полтавського полку. Отож до початку облоги гарнізон мав 12,5 тис. чоловік. [28, с. 112-113]. Для опрацювання спільного плану бойових дій у липні до Батурина приїхав царський стольник Карандєєв. До того ж під літо 1677 р. на кордонах України в російських полках налічувалося 32 258 солдатів, із яких 11 535 — піхотинці, а 20 673 — кіннотники; артилерія мала 126 гармат. В Путівлі стояла армія князя В. Голицина (5 705 солдат). Армія Самойловича визначається однозначно — 20 тис. козаків. Крім городових і охотницьких полків, до неї належали сотня запорозьких козаків і з'єднання донської піхоти та мобілізовані в обоз посполиті. У цілому вся діюча російсько-українська армія складалася приблизно з 50 тис. чоловік.. [28, с. 113-114].

Ібрагім-паша Шайтан протягом серпневого 1677 р. військового походу під Чигирин мав від 60 до 90 тис. війська і приблизно від 28 до 60 гармат. Перший загін татар з’явився перед містом 30 липня, 2 серпня прибули татарський і турецький загони, оглянули місцевість і зникли в степу. 3 серпня поблизу Чигирина з різних боків постало кілька загонів, а до ранку 4 серпня — все велетенське турецько-татарське військо наблизилося до фортеці. 5 серпня турки письмово висунули ультиматум — негайно очистити і здати місто. Не чекаючи відповіді, турецько-татарське ; військо наступного дня почало готуватися до штурму. [28, с. 116].

Вже турецька притисла нога Україну –

Смок азійський поспішно повзе до Чигирину,

Він преславну фортецю навколо обходить,

До Дніпра інше військо в загоні відводить, Щоб обсісти найшвидше усі переправи,

На Дніпра узбережжі свої ставить лави.

Чигирин ув облозі у відчай впадає

І надії на поміч вже майже не має.

Є на бога надія! Його допомоги

У молитвах прохає багатий і вбогий. [5, с. 51].

Турки оволоділи старим міським валом, що на 216 сажнів віддалявся від валу горішнього міста, й почали будувати апроші, встановлювати гармати, рити шанці й траншеї так швидко й глибоко, що окопались під містом по "самісінькі вуха", а надвечір уже відкрили шалену стрілянину. Два наступні дні вони продовжували спорудження траншей, підводячи їх якомога ближче до міста, і навіть спромоглися порад зі стіною встановити батарею 20-футових гармат. Ними ворожа артилерія завдавала значних пошкоджень фортечній стіні. Але взяти місто за 3 — 4 дні Ібрагім-паші не поталанило. Завдяки мужності гарнізону вони були тут зупинені надовго.[28, с. 116].

"А надто и в обоз межи самие намети турецкие, мужественным сердцем казаки, чигиринские облеженцы, єдиного часу о полуночи впадши, из мягких перин турков розкошних, сладкого сна уживавших, викинувши великую тривогу, замішане й ущербок им учинили, и из многими здобичами в Чигирин щасливе повернули". [1, с. 431].

Із передових траншей турки кинулись навздогін за втікачами до фортеці. їхній відхід прикривав загін мушкетерів, залишених у резерві коло міського валу. Близько тисячі яничар забито, чимало поранено, а нападники втратили 30 убитими і 48 пораненими [28, с. 267].

Турки вирішили робити підкопи під горішнє місто, але зупинились, натрапивши на дикий камінь. 6 серпня за 30 сажнів від міського валу навпроти Спаської вежі вони поставили батарею із 3 6-футових гармат і мортир, що стріляли 80-футовими бомбами. Батареї ворог підсилив додатковими стволами. Розпочався обстріл горішнього і долішного міст. Дуже зруйнували Спаську вежу та мур біля неї, підбили гармати оборонців вежі.. Проте вони швидко за руйнованою стіною спорудили нову, а простір між ними закидали землею. Козаки з долішнього міста часто вчиняли контратаки й робили вилазки, "и армати многіє прикрвание от столпов отломлювали и в Чигирин запроваживали' [1, с. 431 ].

Оточені потрапили в тяжке становище, позаяк від ворога "было великое утеснение от верховных нарядных гармат, телеги, запани, и платье разметало и пожгло". Але вони не припиняли вилазок, навіть удень. 10 серпня опівдні 800 козаків і 600 стрільців із трьох полків під командуванням стрілецького голови І.Дурова вийшли з фортеці та, напавши на передові укріплення, відігнали турків, котрі з великими втратами втікали за другий ряд траншей. Загін Дурова втратив 26 убитими і близько 50 пораненими. Аби не допустити нових вилазок із фортеці, турецьке командування наказало покрити фашинами передові лінії, подвоїти й доозброїти в них варту.

Розвідники, які висилалися з Чигирина до гетьмана, доповідали, що перед 10 серпня турки штурмували фортецю дуже жорстоко, і верхнє місто, де стоять московити, і нижнє, яке обороняють козаки. Обложенці разом роблять спільні вилазки, рубають яничарів у окопах, а козаки, сівши в човни, плавають по Тясмину і нападають на татарський табір. Інтервенти заховалися за земляним валом і сиплять його перед собою, тому й завдати збитків ворогу важко. Турки риють підкопи, незважаючи на дикий камінь. В облогу взято лише кримський бік фортеці. За Тясмином облоги немає, лише татарські загонщики всіх перехоплюють [55,с. 5].

10 серпня 1677 р. до турецького табору прибув кримський хан Селім-Гірей з двома тисячами кіннотників і розташувався на черкаській дорозі. У щоденнику Гордона відзначено, що Селім-Гірей привів мало війська, оскільки, либонь, брав участь у поході не з доброї волі, а згідно з фірманом султана [29, с. 268].

Того ж дня, 10 серпня, війська гетьмана Самойловича і князя Ромадановського з'єдналися на річці Артополоті в Липовій Долині, між Хоралом і Сулою та й попрямували 13 серпня до Дніпра вздовж лівого берега Сули [4, є. 126]. І. Самойлович писав в Приказ, що вони "хотели йти с великим поспешением" до дніпрових переправ. Але того "поспешения" не було, бо відстань в 150 верст військо долало 12 днів (10 — 15 верст за день!). 13 серпня з доганою про уповільнений похід поїхав від царя стольник О.Карандєєв. А до князя і гетьмана щодня квапилися гінці від оточених, прохаючи допомоги. Розгніваний Самойлович у своєму листі оголосив догану козацьким полковникам, що були в Чигирині: "Уже есте, праві, голову нам проїли, просячи о посьшке скорше: всіх немаль повьісилали есте людей з листами. Ведаем ми и сами, же не без обтяження вашего мусіть то бнти: але то що ж чинити? Трудно єдиної години войском перелетіти. Чого ж вашим милостем о посилках вонтгшти, большую половину міста вольную от насилія неприятел ьського міючи" [29, с. 269].

І все ж 16 серпня разом із Г.Ромодановським гетьман відправив двохтисячний загін Якова Коряцького на підмогу оточеним. Окрім того, Самойлович послав авангардом Лубенський полк і разом з князем продовжував рухатися до Дніпра лівим берегом Сули. Саме тоді обидва воєначальники направили князю Голіцину прохання перейти зі своєю тиловою армією із Переяслава в Лубенський полк, аби прикрити їхній тил. Допоміжний загін прибув у Чигирин 20 серпня [33, с. 96]. 17 серпня 1677 р. о 17 годині турки підірвали підкоп коло пошкодженої Спаської вежі і в місці пролому почали наступ. Їм пощастило відкинути стрільців і козаків, здобути частину зруйнованого валу й вдертися до долішнього міста. Козаки чинили відчайдушний опір, використовували переважно ручні гранати, їм удалося витіснити ворога з великими для нього втратами, відігнати до траншеї, а за ніч остаточно залатати пролом. Розлючений ворог спрямував шквал гарматного вогню на чигиринські укріплення, збив 4 гармати на валу і просунув траншею, покриту фашинами, ще ближче до фортеці, так що передові рубежі були вже за сто — сто п'ятдесят кроків. Місто закидалося запалювальними снарядами. Виникли пожежі. В оточених уже майже не було гармат і набоїв. Не задовольнившись стріляниною, турки розпочали рити нові підкопи до вежі Козячий Ріг, Кримського та Дорошенкового бастіонів. Перший вибух біля вежі Козячий Ріг не вдався, позаяк оточенці прорили нори для виходу газів. Найбільше поруйнували вал коло бастіону Дорошенка, де 22 серпня вибухнув другий підкоп. Фортечні укріплення, підкинуті вибухом у повітря, впали на турецьку піхоту, що засіла під бастіонами для атаки. Наступного дня, І 23 серпня 1677 р., вибухнув третій підкоп. С.Величко відзначає, що третій турецький підкоп у Чигирині козаки спостерегли, відразу його перерізали й відняли і тим порохом частували турків, а на частих витічках одних турків забивали в шанцях, інших хапали за волосся з шанців і затягували живих у Чигирин разом з турецькими гарматами. Відтак, дізнавшись про третій підкоп від перекинчика-модцаванина, оборонці відвели від валу війська. Тому, коли яничари кинулися в утворений від вибуху пролаз, їх уже чекали 500 козаків в нашвидкуруч спорудженому укріпленні за стіною і з успіхом відбилися. "Тоді козаки-обложенці, — пише далі С.Величко, — мужньо і великодушно виступили з голими грудьми через ті ж проломи з Чигирина і, заслонивши його собою, мали з яничарами превелику, кілька годин незгасну, битву, аж доки не забудовано проламані стіни" [1, с. 225].

22 серпня Ян Гнінський написав королю Яну Ш: "Чигирин мужньо і міцно тримається. По дорозі до нього сила-силенна людей І з турецького війська задармо пропала, через голод і посуху, хоча молдавани та волохи і маливирити 1050 криниць для армії"'.У Києві під час штурму Чигирина турками ішли щоденні молебні, хресні ходи. Лазар Баранович розіслав по всій митрополії богомольні грамоти духовенству, щоб молилося за перемогу над неприятелем. Татари намагалися зайти в тил армії боярина й гетьмана і 20 серпня напали на відроги Муравського шляху під Валуйки й Полетів та на дніпровське узбережжя. На Слобожанщині, під Новим Оскалом, їх зупинив князь Петро Хованський, а за Чигирин-Дібровою батуринський сотник Іван Бутович. На прохання гетьмана 25 серпня В.В.Голіцин одержав наказ царя іти теж на допомогу Чигирину [55, с. 5].

Цієї пори головні сили московського та українського війська ще були на шляху до Чигирина. Йдучи вздовж лівого берега Сули, вони рано-вранці 24 серпня підійшли до дніпрових берегів коло Чигирин-Діброви (за 20 верст від Чигирина), але, "зрозумівши, що берег дніпровий непридатний для переправи, війська повернулись до бужинської пристані", що за 10 верст від Чигирина. Самойлович, спорудивши з великим клопотом мости (не було лісу), перейшов із полками Сулу й рушив до переправи навпроти Бужина. Ромодановський з'явився тут зі своїм військом уже аж "на ніч" (тобто увечері) 25 серпня. 25 — 26 серпня відбулися перші жорстокі бої на бужинській переправі, котрі стали вирішальними в усій військовій кампанії 1677 р.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10