Система права і законодавства

розвитку, загальними та iндивiдуальними iнтересами громадян держави.

Реалiзацiя норм права є втiленням їх приписiв у поведiнцi людей.

Розрiзняються наступнi форми реалiзацiї норм права: здiйснення

(використання) прав, виконання обов’язкiв, дотримання обов’язкiв та

застосування норм права (особлива форма їх реалiзацiї).

1. Здiйснення (використання) прав виражається у реалiзацiї можливостей, якi

надаються учасникам суспiльних вiдносин нормами права. У цiй формi

здiйснюються, наприклад, норми, якi закрiплюють за громадянами право

приймати участь у виборах представницьких органiв державної влади; право

володiти, користуватися та розпоряджатися своїм майном та iншi. Особливiсть

цiєї форми реалiзацiї полягає у тому, що учасники суспiльних вiдносин

можуть здiйснювати дiї, якi дозволенi нормами права.

2. Виконання обов’язкiв полягає в обов’язковому здiйсненнi активних дiй,

якi приписанi нормами права. У такiй формi реалiзуються норми, якi

визначають юридичнi обов’язки громадян, посадових осiб, державних та

суспiльних органiзацiй, їх органiв. Наприклад, обов’язок поставщика у

певний строк передати покупцевi продукцiю; обов’язок боржника повернути

борг; обов’язок свiдка давати правдивi показання правоохоронним органам.

Особливiсть цiєї форми реалiзацiї виражається у тому, що суб’єкти повиннi,

незалежно вiд власного бажання, вчинювати активнi дiї, передбаченi нормами

права.

3. Дотримання обов’язкiв виражається в утриманнi вiд вчинення дiй,

заборонених юридичними нормами. Суть цiєї форми реалiзацiї норм права

полягає невчиненнi дiй, якi заподiюють шкоду суспiльству, державi,

особистостi. Так, не вчиняючи дiй, що забороненi нормами права, громадяни

реалiзують вимоги цих норм. На вiдмiну вiд виконання дотримання обов’язкiв

носить пасивний характер, оскiльки юридичнi обов’язки при цьому

реалiзуються через утримання вiд певних дiй. У першому випадку громадяни

повиннi активно дiяти, щоб реалiзувати норму права, а в другому, навпаки,

не здiйснювати заборонених дiй.

Вказанi форми реалiзацiї правових норм вважаються безпосереднiми,

оскiльки правовi приписи реалiзуються самими учасниками суспiльних

вiдносин. Якщо ж цi форми не дозволяють у повному обсязi реалiзувати права

та обов’язки, передбаченi правовими нормами, виникає необхiднiсть у

використаннi застосування права як особливої форми його реалiзацiї.

Застосування норм права необхiдно тодi, коли вищевказаних форм виявляється

недостатньо для повної реалiзацiї правових норм та необхiдне втручання в

цей процес спецiальних компетентних органiв.

Застосування норм права - це владна дiяльнiсть компетентних державних

органiв по реалiзацiї правових норм вiдносно конкретних життєвих випадкiв

та iндивiдуально-визначенних осiб.

Характернi ознаки застосування норм права:

1. Правозастовчу дiяльнiсть здiйснюють лише компетентні державнi органи

(посадовi особи) або громадськi органи уповноваженi державою. Наприклад,

державна адмiнiстрацiя, суд, адмiнiстрацiя пiдприємства, командир

вiйськової частини, профспiлковий комiтет. Окремi ж громадяни, якi не є

посадовими особами, спецiальних повноважень не мають i, отже, застосовувати

норми права не можуть.

2. Дiяльнiсть по застосуванню норм права має державно-владний характер.

Такою є дiяльнiсть суду при здiйсненнi правосуддя або слiдчого при

розслiдуваннi кримiнальної справи.

3. Змiст правозастовчої дiяльностi полягає у виданнi на пiдставi норм права

iндивiдуальних правових приписiв (актiв). Цi акти вiдносяться до визначених

життєвих випадкiв та адресованi конкретним особам. Наприклад, рiшення

виконкому про видачу окремому громадянину ордера на квартиру, вирок суду

вiдносно особи, яка скоїла злочин.

4. Застосування норм права здiйснюється у суворо встановленому законом

порядку. Особливо важливе значення такий порядок має при застосуваннi норм

кримiнального та цивiльного права, забезпечуючи послiдовне проведення

законності, глибокий та всебiчний розгляд обставин конкретної юридичної

справи.

Випадки, коли виникає необхiднiсть у застосуваннi норм права.

1. Норма права застосовується компетентними органами тодi, коли передбаченi

юридичнi права та обов’язки не можуть виникнути у конкретних осiб та

реалiзуватися без їх державно-владної дiяльностi. Для виникнення та

реалiзацiї цих прав та обов’язкiв у кожному окремому випадку необхiдно

видання компетентним органом владного рiшення вiдносно конкретної особи.

Наприклад, для того щоб реалiзувати право на працевлаштування, необхiдно

офiцiйне рiшення адмiнiстрацiї пiдприємства, органiзацiї про прийняття на

роботу, тобто видання наказу керiвником установи про реалiзацiю вказаних

прав.

2. Правозастосовча дiяльнiсть компетентних органiв необхiдна у тому

випадку, коли iснують певнi перешкоди для використання суб’єктивних

юридичних прав громадянами або органiзацiями. Наприклад, громадянин придбав

на законнiй пiдставi будинок, а iншi особи створюють перешкоди для

реалiзацiї ним права володiння придбаним будинком. У такому випадку

громадянин звертається в адмiнiстративний орган або суд, якi приймають

рiшення, що поновлює порушенi права власника будинку.

3. Необхiднiсть у застосуваннi норм права виникає i тодi, коли юридичнi

обов’язки не виконуються добровiльно. Наприклад, одна органiзацiя

зобов’язалась за договором поставляти iншiй органiзацiї певну продукцiю,

але не виконала свої зобов’язання. У цьому випадку компетентний орган

(арбiтраж, суд) виносить владне рiшення, на пiдставi якого у примусовому

порядку забезпечується виконання органiзацiєю своїх зобов’язань за

договором.

4. Правозастосовча дiяльнiсть завжди необхiдна, якщо вчинене правопорушення

i потрiбно визначити вiдповiдну мiру юридичного стягнення правопорушнику.

Так, при вчиненнi вiйськовослужбовцем дисциплiнарного проступку стягнення

визначає лише командир (начальник), застосовуючи вiдповiдну норму

Дисциплiнарного статуту. Коли ж вчинюється злочин, мiру покарання визначає

тiльки суд, на пiдставi норм кримiнального права.

Правозастосовча дiяльнiсть є досить складним процесом, який

складається iз ряду поступових дiй - стадiй.

1. Встановлення фактичних обставин справи.

Застосування юридичних норм направлене на забезпечення їх реалiзацiї

вiдносно до конкретного випадку, який складається з певних фактiв. Цi факти

i утворюють фактичну основу застосування норм права. Саме тому особи, якi

застосовують правовi норми, повиннi у першу чергу вiдiбрати та чiтко

видiлити тi факти, якi необхiднi для вiрного вирiшення юридичної справи;

потiм провести ретельний аналiз та оцiнку вказаних фактiв.

Встановлення фактичних обставин справи повинно бути обгрунтованим та

законним. Вiд цього залежить вiрнiсть застосування норм права.

Обгрунтованiсть та повнота встановлення обставин справи досягається шляхом

глибокого та всебiчного дослiдження фактiв, з’ясування їх iстинностi та

об’єктивної вiрогiдностi. Щоб встановити об’єктивну iстину по справi факти

аналiзуються у їх взаємозв’язку та причиннiй залежностi.

Важливо також мати на увазi, що правозастосовчi органи дослiджують не

абсолютно усi факти, характернi для певного випадку, а лише тi, якi

безпосередньо стосуються вирiшення юридичної справи. Фактичнi обставини

встановлюються у вiдношеннi з тою нормою права, яка до них застосовується.

Так, при з’ясуваннi обставин конкретної кримiнальної справи у першу чергу

повиннi бути встановленi наступнi факти: хто вчинив злочин, коли i де вiн

був вчинений, яким чином, якi мотиви вчинення злочину. Факти, що мають

юридичне значення, встановлюються за допомогою показань свiдкiв,

результатiв огляду мiсця пригоди, експертизи, дослiдження документiв,

предметiв та iнших даних. Цi данi встановлюються у передбаченому законом

порядку i називаються юридичними доказами.

2. Вибiр та аналiз норми права, що пiдлягає застосуванню до фактичних

обставин, якi дослiджуються.

Пiсля встановлення юридичного значення обставин справи починається

друга стадiя застосування норм права. На цiй стадiї правозастосовчий орган

перш за все вирiшує питання, на пiдставi якої норми повинна вирiшуватися

справа, що розглядається. Обрати норму означає надати правову квалiфiкацiю

(оцiнку) фактичним обставинам справи.

Далi необхiдно встановити дiйснiсть (вiрогiднiсть) її тексту з точки

зору законностi, перевiрити, чи не має у текстi помилок, чи не змiнена дана

норма. При цьому слiд користуватися текстом опублiкованим у офiцiйному

виданнi, останньою його редакцiєю з усiма змiнами та доповненнями на день

застосування норми права. Також правозастосовчий орган повинен визначити,

чи не протирiчить обрана норма закону i iншим нормативним актам. Норма

права може бути застосована лише тодi, коли вона вiдповiдає приписам актiв

вищих органiв.

Аналiз обраної правової норми включає ретельну перевiрку її дiї у

часi, просторi та по колу осiб. Це означає, що правозастосовчий орган

повинен достеменно з’ясувати:

- чи чинна норма в той момент, коли на її пiдставi потрiбно

вирiшити конкретну справу;

- чи чинна вона на тiй територiї, де ця справа повинна бути вирiшена;

- чи поширюється чиннiсть цiєї норми на осiб, вiдносно яких вона

повинна застосовуватись.

Iнколи при виборi та аналiзi норми виявляється, що даний випадок

регулюється кiлькома нормами, якi не узгоджуються або навiть суперечать

одна однiй за своїм змiстом. У такому випадку має мiсце колiзiя правових

норм. Щоб з’ясувати яким чином вирiшуються колiзiї мiж правовими нормами,

яку саме норму компетентний орган повинен застосувати до обставин справи,

iснують наступнi правила вирiшення колiзiй у правозастосовчiй дiяльностi:

1) якщо iснує колiзiя мiж нормами, виданими рiзними органами,

застосовується норма вищого органа;

2) при протирiччi мiж нормами, прийнятими одним i тим органом, але в

рiзний час, застосовується норма, яка прийнята пiзнiше;

3) у випадку колiзiї мiж загальною та спецiальною нормою

застосовується остання.

Завданням компетентного органу на цiй стадiї є усвiдомлення

(тлумачення) застосованої норми, а також усунення прогалин у правi шляхом

застосування права по аналогiї.

3. Винесення рiшення компетентним органом та доведення цього рiшення до

зацiкавлених осiб та органiзацiй.

Це завершальна та головна стадiя процесу застосування норми права.

Встановлення фактичних обставин, а також вибiр та аналiз правової норми

готують видання компетентним органом iндивiдуального правового акта

(наприклад, вирок суду, наказ посадової особи). Перед винесенням

конкретного рiшення необхiдно впевнитися, що обставини справи дослiдженi

вiрно i достатньо повно, що застосована норма права вiдноситься саме до

цього випадку. На пiдставi такого переконання компетентний орган виносить

владне рiшення, пiсля чого оголошує його зацiкавленим особам та

органiзацiям.

Дiяльнiсть компетентних органiв закiнчується виданням акта

застосування норми права. Вiн фiксує прийняте рiшення, надає йому

офiцiйного значення та владний характер.

Акт застосування норми права - це офiцiйний правовий документ, який

мiстить iндивiдуальний державно-владний припис компетентного органу, що

виноситься ним внаслiдок вирiшення конкретної юридичної справи.

Головнi ознаки, що характеризують акти застосування норми права.

1) Акт застосування норми права має владний характер та охороняється

примусовою силою держави. Конкретнi приписи, що мiстяться у ньому, мають

обов’язкове значення для усiх, до кого вони вiдносяться, та у необхiдних

випадках можуть бути реалiзованi примусовим шляхом.

2) Акт застосування - це iндивiдуальний правовий акт. Вiн має вiдношення до

певно визначених осiб. Правозастосовчий акт має силу лише для певного

випадку i на подiбнi випадки не розповсюджується. Цим вiн відрізняється вiд

нормативно-правових актiв, якi мiстять правовi норми, що мають загальний

характер. Норми права регулюють багато однотипових випадкiв та

розповсюджуються на усiх осiб, якi знаходяться у сферi їх дiї (конкретно не

визначених). Вони розрахованi на неодноразове застосування. Iндивiдуальнi

правовi акти не мiстять правових норм. Вони лише конкретизують загальнi

приписи стосовно окремих осiб або органiзацiй та мають разове значення.

Внаслiдок цього акти застосування норм права до джерел права не

вiдносяться. У збiрники законодавства вони не включаються.

3) Правозастосовчi акти повиннi бути законними, повиннi виноситися у

суворiй вiдповiдностi до закону, спиратися на певнi норми права.

4) Акти застосування норм права видаються у встановленiй законом формi i

мають точне найменування. Закон передбачає суворо визначений порядок

видання та оформлення iндивiдуальних правових актiв. Кожен правозастосовчий

акт має суворо визначенi найменування: вирок, наказ, постанова,

розпорядження.

Класифiкацiя актiв застосування норм права відбувається за рiзними

пiдставами. В залежностi вiд суб’єктiв, якi застосовують норми права,

iндивiдуальнi правовi норми подiляються на наступнi види:

- акти представницьких органiв державної влади;

- акти виконавчих органiв державної влади;

- акти правоохоронних державних органiв;

- акти державного контролю;

В залежностi вiд змiсту суспiльних вiдносин та норм права, що

застосовуються до них, правозастосовчi акти подiляються на:

- регулятивнi, якi встановлюють конкретнi юридичнi права та обов’язки

у зв’язку з правомiрною поведiнкою людей (наприклад, наказ ректора учбового

закладу про зарахування у вуз);

- охороннi, якi видаються у зв’язку з вчиненням окремими людьми

правопорушень (вирок суду, постанова слiдчого про притягнення пiдозрюваного

як обвинуваченого, протест прокурора).

Таким чином, акти застосування норм права є найважливiшим засобом

реалiзацiї припису правових норм.

При виборi та юридичному аналiзi правової норми, яка повинна бути

застосована до конкретного випадку, iнколи виявляється прогалина.

Прогалина в правi - це вiдсутнiсть правової норми при вирiшеннi

конкретних життєвих випадкiв, якi охоплюються правовим регулюванням та

повиннi вирiшуватися на пiдставi права.

Причинами виникнення прогалин в правi можуть бути вiдставання

законодавства вiд розвитку життя, хиби при пiдготовцi нормативно-правових

актiв та iнше.

Найбiльш ефективним засобом усунення прогалин у правi є видання

компетентним органом недостатньої правової норми, необхiднiсть якої

обумовлена життям. У тих випадках, коли правотворчий орган не змiг усунути

прогалину, використовується правило застосування права за аналогiєю. Пiд

аналогiєю розумiється певна схожiсть мiж рiзними явищами чи предметами.

Застосування права за аналогiєю не означає довiльного вирiшення конкретних

справ. Рiшення приймається у вiдповiдностi з принципами законностi та

справедливостi. В юриспруденцiї розрiзняються два основних види аналогiї:

аналогiя закону та аналогiя права.

Аналогiя закону уявляє собою рiшення конкретної юридичної справи на

пiдставi правової норми, розрахованої не на цей, а на подiбнi випадки. Якщо

компетентний орган вирiшує справу у вiдповiдностi з приписами норми, що

регулює найбiльш подiбнi (аналогiчнi) суспiльнi вiдносини, то у цьому

випадку має мiсце аналогiя закону. При цьому норма права, яка

застосовується цi вiдносини безпосередньо не регулює. Вона регулює iншi,

але близькi, спорiдненi вiдносини.

Аналогiя права - це прийняття рiшення по конкретнiй справi на

пiдставi загальних принципiв та сутi права. Аналогiя права застосовується

тодi, коли при наявностi прогалини неможливо добрати схожу, аналогiчну

норму права.

Застосування права по аналогiї у сучасних державах обмежене. Воно

цiлком неможливе при вирiшеннi кримiнальних справ. Кримiнальне

законодавство походить iз принципу, за яким, злочином не може вважатися

дiяння, яке не передбачене кримiнальним законом. У зв’язку з постiйним

удосконаленням та розвитком законодавства застосування права за аналогiєю

стає рiдкiсним винятком навiть для тих галузей права, де воно припустиме.

Однiєю iз стадiй застосування норм права є їх тлумачення.

Тлумачення норм права - це дiяльнiсть компетентних органiв держави,

громадських органiзацiй та окремих громадян по усвiдомленню та роз’ясненню

ними дiйсного змiсту норм. В процесi тлумачення встановлюються умови дiї

норми, юридичнi права та обов’язки учасникiв правовiдносин, а також заходи

юридичної вiдповiдальностi за порушення приписiв норми права.

Тлумачення покликане забезпечити повну та всебiчну реалiзацiю норм

права у дiяльностi виконавчих органiв, органiв суду та прокуратури при

здiйсненнi громадянами та органiзацiями своїх юридичних прав та обов’язкiв.

Тим самим тлумачення вiдповiдає одноманiтному розумiнню та застосуванню

правових норм на всiй територiї їх дiї, забезпечує законнiсть та сталий

правопорядок в рiзних сферах суспiльного життя.

Тлумачення норм права має два напрямки: усвiдомлення (“для себе”) та

роз’яснення (“для iнших”). Усвiдомлення змiсту норми права є необхiдною

передумовою для вiрного розумiння та реалiзацiї її вимог. Роз’яснення

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5