Органы прокуратуры, их значение и роль в осуществлении контрольно-надзорных функций
ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний
характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій
регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані
не містять у собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що дозволила
б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання законності, при
проведенні того чи іншого заходу. Він може і повинен лише дати оцінку
конкретному заходу з позиції правової обгрунтованності його здійснення, не
торкаючись при цьому самої технології даної дії або заходу. В іншому
випадку прокурор буде поставлений в умови, за яких він може нести
персональну відповідальність без будь-якої з його боку провини[35].
Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою
діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне
керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством
і дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій
літературі думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і
дізнанням не здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять
"“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво"[36].
Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини
субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах
прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є
прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для
слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником,
і тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.
Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в тому,
що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і
дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки
стежить за тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках
дозволеного, хоч це і є його найважнішим обов’язком, а й одночасно
притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог
закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи,
невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може
брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві
обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання та ін., що фактично і
є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. Як доцільно
зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством і
дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе
процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння
необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво
слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити
законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний,
ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства.
Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності.
Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від
досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд
за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що
об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням
порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і
дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні,
що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові
провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід
попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість
достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.
При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор
такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його
можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів
у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити
висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого
характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він
здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи
іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при
здійсненні оперативно-розшукової діяльності) або проведених за власною
ініціативою.
Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень
прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні
дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій
сфері[37].
НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У
КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ
ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН
Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням
законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням
особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його
діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних
та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних
повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє
прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають
дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру[38].
Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим,
щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались
відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на
законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих,
попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах,
що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених
законом прав осіб, взятих під варту, засудженни, виконання ними обов’язків,
а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального
покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від
відбування покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань,
пов’язаних з виконанням вироку[39].
Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи,
установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та
місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і
засуджених; знайомитися з документими, на підставі яких ці особи тримаються
в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у встановлених
законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та
інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів,
розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-
трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових
осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання,
пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;
звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб які без законних
підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-
трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних,
дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях камерного типу та в інших
місцях тримання під вартою; вимагати скасування незаконних і
необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів
органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.
Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання встановлених
законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих,
засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому
покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також органами, що
виконують інші покарання.
Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах
своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії
відповідно до закону.
Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні
примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та
нагляді, а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках і
застосуванні спеціальних заходів примусу.
Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не
допускалися незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи
громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права
громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження особистої
свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися
тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави
інші заходи будуть визнані недостатніми або малоефективними; примусові
заходи медичного і виховного характеру застосовувалися до осіб лише
суспільно небезпечних за наявності достатніх медичних, психіатричних
підстав.
“””””””””””””””””””””””””””””’
ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ
ГІЛКИ ВЛАДИ
Позначені сфери суспільних відносин є об'єктом правового,
законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада України
в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки,
екології, соціальній сфері також повинна бути підконтрольна. Є через, що
утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням,
принципам і вимогам Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати
Конституційний Суд України.
Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності
органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного
законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів
виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних
структурах.
Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких сферах як
освіта, медицина, спорт та ін.
1. Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд
не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового
впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна
діяльність партій, і інших об'єднань громадян.
2. Мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних
розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування людини.
З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні
механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж
відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають
право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.
У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є
найбільше діючими ?
При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна
встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони
він дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон
виданий Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже
відзначався вище процес контролю починається з ініціативи Президента
України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у
Верховної Раді України, сорока п'ятьох народних депутатів, Верховної Ради
Автономної Республіки Крим. Тобто постійного контролю за діяльністю
Верховної Ради України з ініціативи самого Конституційного Суду України не
здійснюється.
Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю
нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і
контроль за конституційністю нормативних актів що видаються Президентом
України і Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності
здійснюється від тих же вищевказаних суб’єктів.
Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?
Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням
Конституції України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або
юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними,
відшкодовується державою у встановленому законом порядку»[40]. Тобто,
приймається той чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає
положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди
юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну
шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував би
чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом України,
що він відповідає положенням Конституції України, то заподіяння шкоди
могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати
заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що
фінансовий тягар компенсації заподіяної державою шкоди зачасту лягає на
платників податків, то й цього можна було б уникнути. До того ж
компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного відшкодування.
Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету
Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або юридичним
особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний нагляд з боку
контрольно-наглядової гілки влади.
Серед визначених контрольно-наглядових органів держави тільки
Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним тому, що
всі інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів
законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна
контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів України і
підпорядковується Міністерству фінансів України[41]. Антимонопольний
комітет України утворюється Верховною Радою України і підзвітний їй. У
своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядковується Кабінету
міністрів України[42].
Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів держави
виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації
державної влади в Україні.
З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі
заходи, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної
контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б об’єднання
усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка
влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише
у питанні формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка влади
повинна мати вищій орган у своїй ієрархічній структурі, який би регулював
питання розмежування сфер контролю і нагляду між окремими ланками цієї
структури.
Що стосується формування структури цих органів то можна запропонувати
два варіанти.
По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів через
участь у цьому процесі усіх гілок влади з висуненням пропорційного їх
представництва.
По-друге - формування контрольно-наглядових органів влади за допомогою
всього населення України, тобто через референдум. Оскільки роль контролю і
нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові посади
у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б здійснювати за допомогою
всенародного голосування.
**********************************************************
Таким чином, прокурорськй нагляд охоплює всі без винятку місця
позбавлення волі незалежно від того, які категоріі ув’язнених у них
утримуються:засуджені чи ті, що перебувають під слідством. Нагляд за
додержанням законності в місцях позбавлення волі є самостійною галуззю
прокурорського нагляду, якій притаманні своі специфічні методи виявлення
порушень закону і правові засоби реагування на виявлені порушення.
У завдання прокурорського нагляду входить не тільки своєчасне
попередження і усунення порушень законності в самих місцях позбавлення
волі, але й виявлення фактів незаконних і необгрунтованих арештів і
засудження громодян.
Виявивши такі факти, прокурор ставить в установленому порядку питання
про опротестування і зупинення виконання вироку суду, про звільнення
ув’язненого, а в передбачених законом випадках безпосередньо звильняє його
з-під варти[43].
Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі становить одну з
найбільш гострих форм державного примусу, впливає на правовой статус
громадян. Проведення в Украіні судово-правовоі реформи, процес гуманізаціі
та демократізаціі суспільного життя ставлять у порядок денний
вдосканалення чинних та запровадження нових процедур захисту прав і свобод
людини, в першу чергу –гарантій додержання прав та законних інтересів
позбавлених волі осіб, що забеспечується прокурорським наглядом.
Відповідно до чинного законодавства питання, пов’язані з виконанням
вироку, вирішується у судовому засіданні з участю прокурора ( ст.411 КПК
Украіни). Разом зтим, його неявка в судове засідання не зупиняє розгляд
судом певних питань та клопотань (4112, 414 КПК Украіни). Але на практиці
більшість прокурорів вважають, що при судочинстві, здійснюваному в порядку,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
|