Курсовая работа: Корпоративне управління на сучасному етапі
3.4 ВАТ
“Днепроэнерго” на енергетичному ринку України, конкуренція, мобілізація
фінансових ресурсів компанії
Однією
з основних ідей, необхідних для успішного функціонування ринку електроенергії
на Україні, було створення умов для конкуренції виробників електроенергії, і на
основі посилення мотивації в найбільш повному забезпеченні попиту і потреб споживачів
електричної енергії.
Створені
в результаті реструктуризації в 2000 році чотири генерирующих компанії, на базі
теплових електричних станцій: «Днепроэнерго» із установленою потужністю 8160
Мвт, Донбасэнерго 7710 Мвт, Центрэнерго 7550 Мвт, Западэнерго 4707 Мвт.,
компанії мали приблизно рівні стартові умови перед впровадженням умов
конкуренції, як щодо складу і по відношенню до ефективності використання
оснащення, так і фінансового положення і фінансових ресурсів.
На
першому етапі реструктуризації області в 2001-2002 рр. були розроблені і
встановлені для відпрацювання загальні правила функціонування конкурентного
середовища на ринку електроенергії.
Найбільше
істотними з цих правил на сучасний момент є:
Упровадження
системи завантаження електричних станцій на основі погодинних цінових заявок,
що повинно стимулювати виробників до зменшення витрат, підвищення мобільності і
розширення регулювального діапазону і, як наслідок успішної роботи, зростання
прибутковості.
Розподіл
коштів, що надходять на кліринговий рахунок Енергоринку за спожиту
електроенергію між виробниками й іншими учасниками ринку в залежності від
кількості поставленої на ринок електроенергії, проведених взаємозаліків і інших
форм розрахунків.
Негативні
процеси, що відбуваються в економіці України, істотно затримали досягнення
очікуваної ефективності Енергоринку, як самоорганізуючої системи.
Не
вважаючи, що впровадженні практично усі компонентів Енергоринку, їхній
мотиваційний вплив на поліпшення положення в енергетику, і в першу чергу на виробників
електроенергії, залишається на низькому рівні. Продовжується постійне
погіршення фінансового стану всіх компаній і це обумовлено:
-
Зростанням заборгованості за спожиту електроенергію, і неможливості компаніям,
що генерують, придбати, достатня кількість палива. У результаті вводяться
примусові обмеження споживання електроенергії. Але при цьому штучно стримується
ціна на електроенергію для споживачів, і постійно підтримується розбалансований
попит та пропозиція на електроенергію. Ринкові мотиваційні фактори не працюють:
Ø у результаті незабезпеченості попиту завантаженням не
тих енергоблоках, що мають вищу ефективність, а тих, на яких є паливо;
Ø обмеження державними регулювальними органами ціни на
електроенергію від компаній, що генерують;
Ø відсутністю доступу і права вибирати споживачам
виробника електроенергії за ціною, що їх задовольняє.
Але,
навіть, у цих однаково важких зовнішніх умовах, при порівняльному аналізі
результатів діяльності компаній, що генерують , за 2005-2008 року можна замістити
і знайти деякі тенденції в розвитку і можливості компанії, що є необхідними при
розробці стратегії компанії.
Частина
ринку . Частина ринку Компанії
знизилася з 14,2 % у 2005 році до 11,9 % у 2008 році . Тенденція зменшення
частини ринку спостерігається також і по інших компаніях-конкурентах і
обумовлена з однієї сторони зменшенням споживання, а з другий збільшенням
випуску електроенергії атомними електростанціями (з 39,6 % до 48,2 %), що
працюють у базовому режимі.
На
2009 рік компанії-конкуренти поставили мету збільшити частку ринку:
Донбасенерго
з 12,3% до 13,4 %
Центренерго
з 10,1 % до 10,7 %
Западенерго
з 8 % до 9,6 %
По
Дніпроенерго у зв'язку з дефіцитом коштів і відсутності палива заплановані
зменшення виробництва електроенергії і відповідно втрати частини ринку з 11,9 %
до 10,1 %.
Частина
реалізації по обсягу реалізації электроенергії наведені на малюнках 3.2 та 3.3.
Малюнок
3.2 Реалізація електроенергії в 2006 році
Рисунок
3.3 Реализація електроенергії в 2008р.
Якщо
всі компанії виконують поставлені цілі, то це загрожує Компанії підвищенням
собівартості одиниці продукції, утратою прибутковості, зниженню рейтенгу
Компанії, як лідера Української енергетики і втратою існуючих конкурентних
переваг.
Ефективність
виробництва. Для цих цілей цієї порівняння
ефективності виробництва виконуємо по следющими критеріях:
Коефіцієнт використання встановленої потужності, розрахований як відношення обсягу виробленої за рік
електроенергії до максимального-можливого, за умови 100 % завантаження всього
оснащення.
Цей
показник характеризує масштаб виробництва електроенергії компаніями, від якої
залежать: витрати на одиницю продукції (собівартість); частина ринку
електроенергії (обсяг реалізації).
За
2008 рік рейтинг серед компаній, що генерують, по цьому показнику має вид:
Коефіцієнт
Рейтинг
Западенерго
0,281 1
Донбасенерго
0,265 2
Днепроенерго
0,242 3
Центренерго
0,223 4
Питомі
витрати палива на випуск 1 Квтч електроенергії (Технічний стан). По цьому
показнику рейтинг компаній конкурентів складений з урахуванням впливу структури
і якості палива.
Таблиця
1.2 Рейтинг компаній конкурентів, з урахуванням впливу структури і якості
палива
Компанії |
Питомі витрати палива т/Квтч |
Частка вугілля |
Якість
вугілля
Ккал/Кг
|
Рейтинг |
Днепроэнерго |
372,8 |
59 |
4200 |
1 |
Центрэнерго |
371,7 |
54 |
4700 |
2 |
Западэнерго |
381,2 |
77 |
4109 |
3 |
Донбасэнерго |
409,2 |
84 |
4116 |
4 |
Зменшення
цього показника має першочергове значення в досягненні конкурентної переваги
від розміру витрат на паливо, частка якого складає 85 % від загальних витрат.
Але підтримка технічного стану оснащення на належному рівні вимагає значних
поточних витрат (ремонт, обслуговування).
Визначення
необхідного оптимального розміру витрат на ремонт і обслуговування в
зіставленні з ефектом у зменшенні витрат на паливо є важливою задачею
управлінського персоналу.
Висновки
Ключовим
питанням здійснення функції контролю в корпорації стає не тільки сам процес
спостереження та фіксації відхилення корпорації від здійснення намічених цілей,
а питання влади та механізмів її здійснення, яке охоплює широке коло питань:
кому доручити контроль, хто володітиме інформацією про контроль, які інтереси і
яка роль тих суб`єктів, котрі здійснюють контроль, у взаємовідносинах з іншими
учасниками, в чиїх інтересах відбулися певні відхилення, хто привласнить
результати діяльності системи і т.д. Таким чином, основною детермінантою
ефективності контролю в корпорації є баланс інтересів при вирішенні питань
корпоративної діяльності, а не «технічні» проблеми контролю.
Корпоративний
контроль може базуватися як на матеріальних засадах (власності – володінні
певним пакетом акцій, фінансових ресурсах), так і на нематеріальних засадах
(владі, інтелекті та робочій силі). Причому найвпливовіші учасники
корпоративних взаємовідносин звичайно мають як матеріальні, так і нематеріальні
права для здійснення корпоративного контролю.
Тому
за джерелами корпоративного контролю ми пропонуємо виділяти чотири типи
контролю, а саме:
Ø контроль, що випливає із володіння правом власності;
Ø контроль, що випливає із володіння правом на
користування власністю;
Ø контроль, що випливає із володіння владою;
Ø контроль, що випливає із володіння можливістю
здійснення влади.
У
корпоративному управлінні черговість виникнення питань щодо влади і контролю
завжди була наступною: спершу – хто контролює корпорацію, а потім уже – як він
це робить. У результаті виникла типологія корпоративного контролю за принципом
переважання у структурі власності зовнішніх чи внутрішніх учасників –
аутсайдерів чи інсайдерів.
У
цьому контексті основна проблематика досліджень зводиться до відповіді на
запитання, хто найефективніше може контролювати корпорацію – власники,
менеджери, робітники, банки, інвестиційні фонди, врешті-решт, інсайдери чи
аутсайдери – і як вирішувати конфлікти їхніх інтересів. Водночас, значно менше
уваги приділяється питанням, за допомогою яких механізмів і в яких умовах
середовища вони здійснюють контроль.
На
прикладі впровадження цих моделей контролю в економіках перехідного типу
неефективними для реорганізації підприємств виявилися як аутсайдерські, так і
інсайдерські моделі контролю. Так відбулося тому, що вирішальним фактором
виступили реальні, а не формальні механізми контролю. У результаті через
відсутність дієвих ринкових інститутів та недосконалість чинного законодавства
сформувалися аморфні системи контролю, а саме формального контролю власності і
реального контролю без власності, що в умовах бюрократично-корупційної
економіки підтримується можливістю незаконного отримання у приватну власність
колективного майна, проведення фіктивних процедур банкрутства, коли інтереси
всіх учасників корпоративних відносин не задовольняються.
Саме
тому важливим є питання не хто контролює корпорацію, а за допомогою яких
механізмів він це робить і в інтересах якого суб`єкта корпоративних
взаємовідносин. Механізми корпоративного контролю визначають умови середовища.
На сьогодні вони дозволяють контролювати корпорацію тим учасникам, які мають
можливість здійснювати вплив і не нести відповідальності за прийняті чи
пролоббійовані в органах державної влади рішення. При цьому визначальною щодо
можливості здійснення впливу виступає не власність, а доступ до механізмів
контролю.
На
сьогодні основним чинником залучення інвестицій в корпоративний сектор
економіки України та розвитку фондового ринку є подальше впровадження в
практику управління діяльністю корпорацій загальновизнаних у світі принципів
корпоративного управління. Невід`ємною частиною цього процесу є впровадження
ефективного корпоративного контролю в акціонерних товариствах, що забезпечить
належний захист прав інвесторів, в тому числі дрібних акціонерів, ефективної з
точки зору результатів та витрат контрольно-управлінської системи, адекватну
потребам зовнішнього та внутрішнього середовища господарювання відкритості та
прозорості інформації про діяльність компаній. В цьому зв`язку потребують
глибшого дослідження механізми здійснення корпоративного контролю в умовах
трансформації економіки, умови забезпечення ефективності контролю, розробка
системи коефіцієнтів для оцінки корпоративного контролю на її відповідність
встановленим стандартам.
Література
1.
Управление организацией. Учебник/ Под ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А.
Соломатина. М.: ИНФРА, 2003., стр. 74.
2.
Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний
посібник. – Х.: Еспада, 2008., стор.10.
3.
«Раціональні ділові норми і корпоративна практика. Деякі принципи». Матеріали
семінару Раціональні ділові норми і корпоративна практика (Лондон, 13 квітня 2002
року) (вересень 2002 року).
4.
Клейнер Г. Управление корпоративными предприятиями в переходной экономике //
Вопросы экономики. – 2004. – №8. – стр.70.
5.
Управление и корпоративный контроль в акционерном обществе: Практическое
пособие / под ред. Е.П.Губина. – М.: Юристъ. – 2004. – стор.29.
6.
Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. – К.: Знання –
Прес. – 2007.
7.
Козаченко Г.В., Воронкова А.Е., Коренєв Е.Н. Основи корпоративного управління.
Навч. посіб. – Луганськ: Видавництво СНУ. – 2006.
8.
Радыгин А. Внешние механизмы корпоративного управления и их особенности в
России // Вопросы экономики. – 2004. – №8.
9.
Старовойтов М. Акционерная собственность и корпоративные отношения // Вопросы
экономики. – 2006. – №5. – стр. 64.
10.
Назарова Г.В. Структура власності в моделях корпоративного контролю
промисловості // Фінанси України. – 2008. – №9. – стор. 62.
11.
Долгопятова Т. Модели и механизмы корпоративного контроля в российской
промышленности // Вопросы экономики. – 2006. – №5. – стр. 53.
12.
Бурцев В.В. Внутренний контроль: основные понятия и организация проведения //
Менеджмент в России и за рубежом. – 2007. – №4. – с.38.
14.
Радыгин А. Перераспределение прав собственности в постприватизационной России
// Вопросы экономики. – 2004. – №6. – стр.64.
15. См. наприклад: Корпоративное управление. владельцы, директора и наемные
работники акционерного общества. Под ред. М.Хесселя. М.: Джон Уайли энд Санз, 2001.
16.
Клейнер Г. Управление корпоративными предприятиями в переходной экономике //
Вопросы экономики. – 2004. – №8. – стр.66.
17.
Перевалов Ю., Басаргин В. Формирование структуры собственности на
приватизированных предприятиях // Вопросы экономики. – 2005. – №5.
18.
Масютин С.А. Корпоративное управление: опыт и проблемы: Монография. – М.: ООО
«Финстатинформ», 2008.
19.
Омен Ч. Корпоративное управление и национальное развитие // OECD Development
Center
20.
Кныш М.И., Пучков В.В., Тютиков Ю.П. Стратегическое управление корпорациями
(2-е изд. перераб.и доп.). – Спб: Культ-информпресс, – 2007. – стр.19.
|