Дипломная работа: Правові основи пенсійного забезпечення громадян в Україні

Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 523 від 30.05.1997;

Постанова Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку виплати пенсій працівникам установ Національного банку України, які виходять на пенсію за віком як державні службовці» № 7-4 від 27.04.2000, зареєстровано у Мін’юсті України 24.05.2000 за № 301/4522;

Постанова Пенсійного фонду України «Про затвердження Тимчасової методики визначення показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 від 31.12.2003, зареєстрована у Мін’юсті України 20.01.2004 за № 85/8684;

Наказ Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» № 383 від 18.11.2005, зареєстровано у Мін’юсті України 01.12.2005 за № 1451/11731;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.12.2005 № 525-р Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи;

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» № 36, від 16.01.2003;

Також велику роль відіграють Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження бюджету пенсійного фонду України на відповідний рік. Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 513 від 21.03.2007 було затверджено бюджет Пенсійного фонду України.

Основним законодавчим актом у сфері пенсійного забезпечення є Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» містить і бланкетні (відсилочні) норми, які передбачають застосування норм інших законів для врегулювання правовідносин у сфері пенсійного страхування. Так, наприклад, у підпункті першому пункту 8 Прикінцевих положень закону, у якому йдеться про визначення ставок страхових внесків на пенсійне страхування, зроблено посилання на відповідні норми Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Водночас статтею 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

— принципи та структура системи пенсійного страхування;

— коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;

— платники страхових внесків, їхні права й обов'язки;

— порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків;

— стягнення заборгованості за цими внесками;

— види пенсійних виплат;

— умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;

— пенсійний вік для чоловіків і жінок;

— мінімальний розмір пенсії за віком;

— порядок здійснення пенсійних виплат за державним пенсійним страхуванням;

— порядок використання коштів Пенсійного фонду та Нако­пичувального фонду;

— організація та порядок управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Окремо слід звернути увагу на п. 15 Прикінцевих положень закону, згідно з яким до увідповіднення законодавства до цього закону закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому закону.[6]

1.1.2. Міжнародні договори та угоди

Згідно зі ст. 9 Конституції України такі чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства України. За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Згідно з абзацом другим статті 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Усього на цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпечення громадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних правил, встановлених національним законодавством.

Порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України встановлений Законом «Про міжнародні договори України», котрий застосовується до всіх міжнародних договорів України, незалежно від їх форми та найменування. Міжнародні договори України укладаються з іноземними державами та в рамках міжнародних організацій від імені держави, уряду, міністерств та інших органів центральної виконавчої влади. Зокрема, від імені України укладаються міжнародні договори, які стосуються: прав та свобод людини; участі України у міжнародних організаціях (об'єднаннях); договори, котрим за згодою сторін надається міждержавний характер.

Законом України «Про міжнародні договори України» передбачено, що міжнародні договори, які стосуються прав та свобод людини і громадянина, щодо участі у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), виконання яких зумовлює зміну чинних чи прийняття нових законів України, підлягають ратифікації. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється ВР України шляхом прийняття спеціального закону щодо ратифікації. Якщо на ратифікацію поданий міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових законів України, проекти законів щодо ратифікації і Щодо зміни у законодавчих актах подаються на розгляд ВР України разом і повинні прийматися одночасно.[7]

Затвердження міжнародних договорів України, котрі не потребують ратифікації, здійснюється Президентом України шляхом прийняття відповідного указу — стосовно договорів, що укладаються від імені України; Урядом у формі постанови — стосовно договорів, що укладаються від імені Уряду; міністерствами і відомствами — стосовно договорів міжвідомчого ха­рактеру.

Міжнародні договори (угода , конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами, інші форми і найменування міжнародних договорів) бувають: міждержавними (міжурядовими і міжвідомчими), регульованими нормами міжнародного права, двосторонніми або такими, що мають багатосторонній характер. Прикладом двостороннього договору є договір між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення. Він ратифікований ВР України, тому має силу закону. Прикладом багатостороннього договору є Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права, що ухвалений Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 16 грудня 1966 р. та набрав чинності 3 січня 1976 р. (ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 року).

Прикладом багатосторонніх договорів є конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці (МОП). МОП є єдиною в своєму роді спеціалізованою міжнародною установою, в законодавчому органі якої від країн-членів представлені на тристоронній основі уряди, працедавці та профспілки. Вона заснована з метою міжнародного співробітництва для забезпечення тривалого соціального миру і усунення соціальної несправедливості. МОП була заснована у 1919 р. згідно з Версальським мирним договором у рамках Ліги націй. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна стала членом МОП у 1954 р. Штаб-квартира МОП знаходиться в м. Женева (Швейцарія). Основними органами МОП є: Міжнародна конференція праці (законодавчий орган), Адміністративна Рада (виконавчий орган), Міжнародне Бюро Праці (постійний секретаріат).

Серед конвенцій МОП, які мають важливе значення для галузі пенсійного забезпечення, є Конвенція № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення (1952), Конвенція № 128 «Про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника» (1967), Конвенція № 118 «Рівноправність у галузі соціального забезпечення» (1962), Конвенція № 157 «Збереження прав у галузі соціального забезпечення» (1982).

Рекомендації МОП ратифікації не підлягають, але вони мають втілюватися у життя країнами-членами через прийняття відповідного національного законодавства.

Важливими міжнародно-правовими договорами, ухваленими Радою Європи, є Європейська соціальна хартія (1961), підписана Україною 2 травня 1996 р. (поки що не ратифікована), та переглянута Європейська соціальна хартія (1999), підписана Україною 7 травня 1999 р. (не ратифікована), а також Європей­ський кодекс соціального забезпечення від 16 квітня 1964 р. Останній є найбільш змістовним документом, котрий охоплює регулювання питань медичної допомоги, матеріальної допомоги у разі хвороби, допомоги по безробіттю, по старості, у разі виробничої травми, допомоги сім'ям з дітьми, по вагітності та пологах, допомоги по інвалідності, допомоги у разі смерті годувальника. Європейський кодекс соціального забезпечення є основоположним документом у розвитку національних систем соціального забезпечення країн-членів Європейського Союзу, що з огляду на стратегічну перспективу нашої країни щодо членства в останньому набуває важливого значення для розбудови соціального законодавства України.

Станом на січень 2006 р. питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються міжнародними договорами (угодами), укладеними з 20 країнами. Зазначені договори (угоди) поділяються на два види:

1. Договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає утримувач:

Таблиця 1

Перелік міжнародних угод та договорів України, які регулюють питання пенсійного забезпечення за територіальним принципом

2. Договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони.

Таблиця 2

Перелік міжнародних угод та договорів, які регулюють питання пенсійного забезпечення за пропорційним принципом

Прийняття Україною нового пенсійного Закону, що базується на страховому принципі та відповідає нормам європейського законодавства у цій сфері, зумовило необхідність, з одного боку, переглянути вже чинні міжнародні договори (угоди), а з другого, відкрило можливості укладення міжнародних договорів (угод) з іншими державами щодо здійснення пенсійного забезпечення сторонами за період сплати страхових внесків у кожній з держав-учасниць. Зокрема, в даний час ведеться підготовча робота щодо укладення таких договорів з Федеративною Республікою Німеччина, Канадою, Аргентинською Республікою, Федеративною Республікою Бразилія, Державою Ізраїль, Сербією та Чорногорією, Турецькою Республікою та перегляду договорів з Республікою Казахстан, Грузією та деякими іншими країнами, котрі 13 березня 1992 р. підписали Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забез­печення.

Необхідно згадати ще один документ — Тимчасову Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 р. Зазначена Угода не повністю враховує інтереси нашої країни, тому, на нашу думку, вона потребує термінового перегляду або денонсації.

Частина 3 статті визначає компетенції регулювання, тобто стосується тієї сфери пенсійного забезпечення, яка регулюється виключно законами, прийнятими ВР України. Виключно законами України регулюються питання щодо запровадження видів пенсійного забезпечення, умов участі особи в пенсійній системі чи її рівнях, пенсійного віку для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умов, норм та порядку пенсійного забезпечення, організації та порядку здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Таким чином, зазначені питання не можуть регулюватися ніякими іншими законодавчими чи підзаконними актами (постановами Уряду, указами Президента тощо), крім законів.

1.1.4. Зв'язок пенсійного законодавства з іншими нормами права

(перший підручник)В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов'язані із загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, не­можливо врегулювати одним або кількома спеціалізованими законодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей права. Наприклад, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків з підприємств, відносно яких порушено справу про банкрутство, регулюється спеціальним Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; порядок виконання вимог органів Пенсійного фонду також врегульовано в іншому, спеціальному Законі «Про виконавче провадження».

Таких прикладів можна навести багато. Варто лише зазначити, що окремі питання, які виникають у сфері пенсійного страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва та ін. Так, статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8