Дипломная работа: Інвестиційна діяльність комерційного банку та її вплив на його фінансовий стан

- Організація роботи з постійного інформування банківських установ, розташованих на території області, про наявні інвестиційні пропозиції щодо розвитку пріоритетних галузей та підприємств.

- Вивчення пропозицій установ комерційних банків щодо кредитування окремих підприємств на території області, складання календарного плану реалізації прийнятих до фінансування проектів;

- Надання консультаційних послуг з питань розробки бізнес-планів та підготовки висновків про доцільність їх реалізації в рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності. Організація і проведення семінарів, конференцій з питань інвестиційної діяльності;

3.2 Впровадження нової технології трансформації пасивів для подальшого фінансування інвестиційних ресурсів

У цьому підрозділі я розглядаю питання стабілізації змінної, або “пульсуючої”, частини поточних пасивів шляхом короткострокових запозичень на міжбанківському ринку. Це дасть змогу збільшити обсяг дешевих ресурсів для використання в строкових активах банків для фінансування інвестиційної діяльності.

Ефективність діяльності банків значною мірою визначається двома головними чинниками: стабільністю ресурсів та ціною їх залучення і запозичення. Чим вони стабільніші, з більш визначеним терміном перебування в розпорядженні банку, тим результативнішим може бути їх розміщення. Але, з іншого боку, стабільніші ресурси дорожчі, їх підвищена ціна (ставка залучення) здатна поглинути значну частину доходів. Відтак проблема пошуку дешевих ресурсів, які відповідали б вимогам щодо стабільності, постає перед кожним банком.

Важливу роль у вирішенні проблеми пошуку стабільних і досить дешевих грошей відіграє формування депозитів до запитання чи залишків коштів на поточних рахунках клієнтів. Значимість використання цієї складової ресурсів загальновизнана, однак відсутні кількісні залежності й моделі, які б описували процеси трансформації ресурсів.

Мета – простежити трансформацію найнестабільнішої, чи “пульсуючої”, частини поточних пасивів (ППvаr) і вивчити можливості використання її як інвестиційного ресурсу. Для досягнення цієї мети розглядаються задачі опису процесу формування поточних пасивів і їх поелементного дослідження.

Необхідно зазначити, що ресурси банку за критерієм керованості розглядаються, з одного боку, за характером надходження, а з іншого – за характером їх залучення в активи банку. Розміщення всіх ресурсів в активи є результатом управління банківського персоналу, але залежно від якості цього управління за інших рівних умов можливі різні результати. Формування ж ресурсів, характер надходження і порядок вилучення з банку визначають їх керованість як здатність впливати на зміну обсягу і термінів перебування коштів ресурсів банку у розпорядженні банку.

У теорії банківського менеджменту ресурси банку за прогнозованістю динаміки їх формування поділяються на постійні, стабільні і некеровані. Постійні ресурси – це капітал банку в грошовій формі, тобто капітал за винятком коштів, вкладених у матеріальні та нематеріальні активи, а також його частина, зв'язана у резервах.Ці ресурси передаються банку його акціонерами (учасниками) для ведення банківської діяльності без обмеження у термінах використання і тому є їх постійною складовою. Вони не можуть бути вилучені з капіталу банку без встановлених НБУ обмежень.

До стабільних ресурсів відносять строкові депозити юридичних і фізичних осіб та позикові кошти, отримувані від інших банків у вигляді міжбанківських кредитів або в результаті емісії та розміщення цінних паперів власного боргу. Оскільки терміни перебування цих ресурсів у розпорядженні банку визначені, є змога розміщувати їх у найдохідніші строкові активи з урахуванням диверсифікованості портфеля активів і оптимізації параметрів “ризик – прибутковість”. Стабільні ресурси банку, які знаходяться в його розпорядженні протягом досить тривалих періодів, називають “довгими” грошима. Це цілком обгрунтовано, оскільки тривале перебування під впливом банківського менеджменту є їх важливою перевагою, - це дає змогу не лише отримувати досить високі доходи, а й підтримувати в необхідних межах ліквідність балансу банку, адже строкові зобов'язанння власники коштів можуть вимагати тільки по закінченні зазначених у договорах термінів. Це,у свою чергу визначає стабільність ресурсів банку, можливість їх ефективного розміщення і надійність самої установи.

Однак “довгі” ресурси є дорогими – процентні ставки за ними досить високі. Не безплатний і банківський капітал – вимоги акціонерів (учасників) щодо нього дуже істотні: по-перше – це дивіденди, а крім того – вимоги щодо капіталізації прибутку та до отримання великими акціонерами додаткових доходів з використанням переваг розпоряджатися банківськими коштами, у тому числі й у рамках обмежень чинного законодавства. Отже, ресурси банку, які складаються з капіталу та строкових залучених і позикових коштів, дають змогу сформувати найдохідніші строкові активи, але їх висока ціна поглинає значну частину доходів і обмежує можливості нарощування прибутку.

До нестабільних ресурсів банків відносять кошти до запитання, тобто гроші клієнтів на їх рахунках (поточних, розрахункових, бюджетних, кореспондентських рахунках “Лоро”). Вони поповнюються залежно від надходжень і зменшуються залежно від потреби клієнта. Для банку щоденний залишок коштів на кожному такому окремому рахунку є величиною випадковою, яка змінюється від нуля до максимальної величини коштів на рахунку залежно від індивідуальних особливостей діяльності клієнта. Депозити до запитання на окремих рахунках нестабільні – кошти їх власники можуть вимагати в будь-який час, і тому говорити про керованість, про розміщення конкретного депозиту до запитання в строкові активи не доводиться. Депозити до запитання на окремих клієнтських рахунках формуються як “короткі” й нестабільні ресурси.

Однак депозити до запитання в їх сукупності за всіма зобов'язаннями банку створюють поточні пасиви, які відкривають якісно нові можливості для розміщення цих коштів у строкові активи. З огляду на випадковий характер зміни залишків на кожному з рахунків і неможливість “обнуління” одночасно всіх рахунків при нормальній роботі банку поточні пасиви в сукупності створюють постійну, незнижувану частину коштів, яка використовується банками як стабільна складова ресурсів. Так частина “коротких” коштів до запитання трансформується в “довгі” ресурси. Вивчення процесів формування стабільної, постійної частини поточних пасивів і теоретичне обгрунтування розрахунку їх значень підтверджує можливість і доцільність їх використання як керованих ресурсів при збереженні стабільності клієнтської бази банку та стійких оборотів на поточних рахунках клієнтів.

Важливою особливістю цієї частини поточних пасивів є те, що при якісних характеристиках, схожих з характеристиками керованих, тобто “довгих” ресурсів, вони є дешевими, оскільки юридичних особам за депозитами до запитання банки сплачують зазвичай до двох відсотків річних (щоправда, іноді з метою залучення клієнтів на розрахунково-касове обслуговування і нарощування обсягів поточних пасивів практикують і підвищення цих ставок – до 10 відсотків річних). Залучення на розрахункове обслуговування якомога більшого числа клієнтів (особливо зі значними середніми залишками коштів на їх поточних рахунках) збільшує відносно стабільну частину поточних пасивів, оскільки величина їх умовно постійної частини прямо залежить від кількості клієнтів і середнього значення (математичного очікування) залишків коштів на їх рахунках.

На рис 3.1., де відображено процес формування поточних пасивів банку протягом трирічного періоду, бачимо, як у міру збільшення загальної величини поточних пасивів зростає й величина їх умовно постійної частини.

Рис 3.1. Формування поточних пасивів і їх умовно постійної частини

Природно, що постійність цієї складової поточних пасивів є досить відносною. Вона залежить від кількості клієнтів, від рівня ділової активності в державі й конкретному регіоні, від оборотів на рахунках та інших факторів, у тому числі й сезонності, що наочно відображено на рисунку. Однак грамотний банківський менеджмент забезпечує не лише підтримку рівня стабільної частини поточних пасивів, а й прогнозування динаміки обсягів поточних пасивів та можливих змін їх стабільної частини (ППсоnst), що прирівнює цю складову банківських коштів до керованих, але дешевих ресурсів, здатних формувати значний прибуток.

Із рисунка 3.1. випливає, що поточні пасиви складаються з двох різних частин. Перша – стабільна, представлена умовно постійною їх частиною (ППсоnst). Друга – змінна, чи “пульсуюча, частина поточних пасивів (ППvаr), - не підлягає “самостабілізації внаслідок взаємодії депозитів до запитання як сукупності випадкових величин і зберігає свою нестабільну, випадкову природу. Причому банк не може заздалегідь визначити конкретну величину “пульсуючих” пасивів, яка фактично складається на кінець кожного банківського дня. Процес формування поточних пасивів, схематично зображений на рисунку 3.2., засвідчує, що банк може розмістити наявні в його розпорядженні “пульсуючі” ресурси (які непередбачено з'явилися на кінець банківського дня понад рівень, необхідний для підтримання ліквідності) на міжбанківському короткостроковому ринку як кредити овернайт (МБК акт) і одержати відповідний дохід.

Рис 3.2. Формування і використання банком “пульсуючих” пасивів без їх трансформації у стабільні ресурси

Однак різниця у процентних ставках за короткостроковими міжбанківськими кредитами та строковими активами змушує шукати можливості для нарощування керованих ресурсів, припустимо, до рівня К – К (рис. 3.3.). За тимчасової відсутності чи при дефіциті коштів у межах цього рівня їх можна поповнити або перекрити дефіцит за рахунок відповідних запозичень на короткостроковому міжбанківському ринку (МБК пас). Причому на величину АК збільшуються “довгі” ресурси для кредитування суб'єктів господарювання та фізичних осіб і відповідно зменшуються ресурси для розміщення на короткостроковому міжбанківському ринку (МБК акт).

Рис 3.3. Трансформація “пульсуючих” пасивів з їх частковою стабілізацією шляхом блокування короткостроковими міжбанківськими запозиченнями

Залучення короткострокових ресурсів і заповнення ними дефіцитних періодів дає змогу ніби блокувати “пульсуючі” пасиви на заданому рівні, тобто підтримувати їх у стабільному стані на рівні К – К протягом тривалих періодів. Відтак забезпечується стабільність частини “пульсуючих” пасивів при їх доповненні запозиченнями овернайт на міжбанківському ринку. У цьому разі стабілізація некерованих ресурсів забезпечується трансформацією короткострокових пасивів методом, який можна назвати методом “часткового блокування “пульсуючих” пасивів”. При цьому “короткі” й нестабільні пасиви перетворюються в “довгі” й дешеві ресурси.

Використання цього методу пояснює наявність стійкого попиту на короткострокові ресурси на міжбанківському ринку. Прийнято вважати, що короткострокові запозичення застосовуються для регулювання ліквідності балансу банку чи підтримання в заданих межах рівня обов'язкового резервування залучених коштів. Це справді так, але питання регулювання ліквідності постає після того, як фактичне використання ресурсів перевищує рівень А – А “пульсуючих” пасивів (рис 3.3.), внаслідок чого виникає нестача коштів у періоди, що збігаються з дефіцитними областями в "пульсуючих" пасивах, які змінюються. Вихідним, первинним моментом є розміщення банком коштів у строкові активи в обсягах, які перевищують величину наявних у його розпорядженні стабільних поточних пасивів, а проблеми з ліквідністю є вторинними – вони з'являються як природний прояв використання “пульсуючих” пасивів для фінансування строкових активних операцій.

Ранжирування цих дій, правильне визначення причин і наслідків при вивченні та використанні у практичній діяльності банків закономірностей формування ресурсів та їх стабілізації дають змогу організувати цілеспрямоване використання частини “пульсуючих” пасивів у процесі банківського менеджменту для розміщення в найдохідніші строкові активи. Це у свою чергу потребує прогнозування ресурсного потенціалу, з одного боку – для найповнішого його використання, а з іншого – для запобігання можливим ризикам. “Пульсуючі” пасиви в кожному банку мають індивідуальний характер розподілу, але, як правило, проявляються у вигляді двох типових схем (рис 3.4. а) і б)).

При нормальному розподілі величина “пульсуючих” пасивів визначається межами діапазону розсіювання (ППvаr = 2 * 3s, де s - середньо квадратичне відхилення). Стабілізація доцільна до середнього рівня, чи рівня математичного очікування МS , і визначається також співвідношенням величин ставок за активами та пасивами. Виграш у тому, що “довгі” ресурси створюються за рахунок дешевих “пульсуючих” поточних пасивів додатково блокованих дешевими короткостроковими запозиченнями на міжбанківському ринку.

Рис 3.4. Приклади формування “пульсуючих” пасивів банків:

а) при нормальному (симетричному) характері розподілу;

б) при асиметричному характері розподілу.

Ризик при використанні “пульсуючих” пасивів як стабільних ресурсів проявляється у двох формах. По-перше, це ризик втрати ліквідності балансу банку, який призводить до порушення платоспроможності й виникає в разі неправильного врахування динаміка ресурсів даної установи (у тому числі й при помилковому врахуванні сезонних коливань). По-друге це ризик зменшення доходів унаслідок підвищення рівня трансформації вище рівня математичного очікування МS, причому втрачається економічна доцільність застосування методу часткового блокування “пульсуючих” пасивів, що викликано зростанням процентних ставок у міру збільшення обсягів і термінів залучення ресурсів.

Якщо в межах рівня МS (математичного очікування) необхідним є залучення коштів на доволі короткі терміни і в невеликих обсягах (області МБКпас на рис 3.3.), то при підвищенні рівня трансформації обсяги й терміни залучення коштів істотно збільшаться. При цьому відповідно зростуть процентні ставки за залученими коштами (МБКпас) до рівня ставок за терміновими депозитами й позиками. Витрати на залучення міжбанківських короткострокових позик, необхідних для забезпечення процесу трансформації, збільшаться, і в результаті це може привести не тільки до скорочення доходів, а й до збитків.

Щоб отримати додаткові доходи при використанні частини “пульсуючих” пасивів як керованих ресурсів, необхідно вдосконалювати управління короткостроковими ресурсами, прогнозувати їх величину, постійно робити оцінку додатково одержуваної процентної маржі. Ця діяльність у процесі банківського менеджменту повинна мати постійний характер і потребує наявності кваліфікованого персоналу. Аналіз фактичних даних свідчить, що для банку, який має поточні пасиви в розмірі 40 млн. грн., ( у тому числі їх умовно постійну частину – 25 млн. грн.) і “пульсуючу” складову в розмірі 15 млн. грн.,річний додатковий дохід при використанні методу часткового блокування “пульсуючих” пасивів у межах їх математичного очікування становить 800 тис. грн.

Застосування даного методу трансформації доводить, що банківській діяльності притаманна не лише посередницька функція. Банки в процесі своєї діяльності, використовуючи відповідні технології, створюють, генерують “довгі” й дешеві інвестиційні ресурси з одержуваних від клієнтів нестабільних залишків коштів на їх рахунках до запитання.

Цей процес трансформації змінної частини поточних пасивів розкриває

технологію трансформації, яку банки повинні застосовувати для збільшення стабільної складової ресурсів і яка може використовуватися для фінансування строкових інвестиційних активів.

1)  Запозичення, необхідні для стабілізації “пульсуючих” пасивів у межах математичного очікування на рівні 77 млн. грн. (невеликі обсяги й терміни).

2)  Запозичення, необхідні для стабілізації “пульсуючих” пасивів на рівні 120 млн. грн. (значні обсяги й терміни).

Рис 3.5. Залежність обсягів і термінів залучення короткострокових запозичень для блокування пасивів від рівня їх стабілізації.

3.3. Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках України

Інвестиційний ризик – вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в невизначених умовах інвестиційної діяльності.

Існують таки методи оцінки інвестиційних ризиків:

1) за середньоквадратичним відхиленням;

n-кількість спостережень;

Рt -ймовірність, що відповідає розрахованому доходу;

e - розрахований доход по проекту при різних кон¢юнктурах інвестиційного ринку;

eR-середній очікуваний доход за проектом;

Коефіцієнт варіації – рівень ризику в умовах, коли показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою.

Сv = de / eR(3.1)

Умови вибору Þ mіníСvіý

2) коефіцієнта, що дозволяє оцінити ризик конкретного інвестиційного проекту по відношенню до рівня ризику інвестиційного ринку в цілому;

b = р * sц / sф (3.2)

р - кореляція між доходом від конкретного виду цінних паперів й середнім рівнем дохідності фондових інструментів в цілому;

sц - середньоквадратичне відхилення дохідності за конкретним видом цінних паперів;

sф - середньоквадратичне відхилення дохідності по фондовому ринку в цілому.

3) експертним шляхом – опитування кваліфікованих спеціалістів.

Далі розглянемо системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій.

Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний (і національний) інвестор з погляду своїх інтересів, називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику, що об¢єднуються в певні групи. Кожний чинник має свою частку й оцінюється в балах. У зв¢язку з цим стає можливим кількісне оцінювання як окремих груп ризику, так і інвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена за трьома групами.

Рівень ризику, спеціалістами в різних країнах, оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія “ВЕДИ – ЦЄМИ” застосовує 10-бальну шкалу оцінювання ризику, де 1 – найкраща оцінка, а 10 – найгірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у три групи:

1)  соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

2)  внутрішньоекономічна ситуація та її перспективи;

3)  зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Досить поширеною в США є система “Іntеrnаtіоnаl Busіnеss Соmраny USА (Рublісаtіоns) – Іnс”. Вона виділяє такі групи ризиків:

1)  політичні;

2)  фінансових транспортів;

3)  експорту;

4)  прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від “А+” (найкраща оцінка) до “С” (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків “BЕRІ”. Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною школою, де 100 балів – найкраща оцінка.

Оцінювання ризиків – справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Для іноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, потрапляючи в незнайоме середовище, він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12