Дипломная работа: Державне регулювання процедури банкрутства

Негативна сутність банкрутства полягає у визнанні господарським судом неможливості боржника відновити платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

При порушенні справи про банкрутство прагнення органів державної податкової служби застосовувати банкрутство не як юридичний механізм знищення суб’єкта підприємницької діяльності, а як економічну процедуру щодо його оздоровлення, не суперечить загальнодержавним цілям.

Як відомо, існує безліч шляхів запобігання банкрутству, які умовно поділяються на недоведення платника податків до порушення провадження у справі про банкрутство i судове врегулювання питання.

I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності арбітражних керуючих.

Як відомо, порядок і умови визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами регулюється ГК (Глава 23 "Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом") та ГПК України, законами "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про банки і банківську діяльність", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств". Незважаючи на прогрес, досягнутий у процесі реформування законодавства про банкрутство, Закон "Про відновлення платоспроможності". все ще містить деякі положення, які здаються не зовсім несумісними з загальновизнаними в сучасному світі принципами економіки.

Варто також висловити побоювання щодо певних норм Закону "Про відновлення платоспроможності", які сприятимуть ухиленню боржника від виконання своїх зобов'язань шляхом застосування процедур банкрутства.

Отже, з метою удосконалення інституту банкрутства суб'єктів господарювання в Україні доцільно було б передбачити наступні зміни до чинного законодавства:

Скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності щодо виняткового статусу казенних підприємств, на які законодавство про банкрутство не поширюється. Концепція "казенних підприємств" недостатньо чітко визначена в чинному законодавстві, а в світі є невідомою (можливо, за винятком Росії) і є незрозумілою для західних експертів права. Казенні підприємства мають бути на рівних з іншими суб'єктами господарювання. Також учасники визнали за необхідне скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності" про те, що місцевим органам влади належить виняткове право вирішувати, на які муніципальні підприємства законодавство-про банкрутство не поширюється;

Скоротити термін процедури розпорядження майном боржника, який за чинним законодавством безпідставно складає 6 місяців. За рахунок раціонального упорядкування алгоритму завдань, що мають бути виконані в межах процедури розпорядження майном, видається можливим скоротити цей строк до 2 місяців. Основним резервом скорочення часу є реформування нераціонального механізму виявлення кредиторів та інвесторів, яке краще було б проводити вже з моменту прийняття заяви про порушення справи про неспроможність боржника.

Зменшити строк порядку визначення фінансово-економічного становища боржника та висунення пропозицій з боку арбітражного керуючого про можливий варіант врегулювання проблеми заборгованості неплатоспроможного боржника до 1-2 місяців;

Недосконалими залишаються і підзаконні нормативні акти. Так, Порядок проведення досудової санації державних підприємств, затверджений постановою КМ України від 17 березня 2000 р. № 515, не містить ефективних механізмів щодо захисту прав кредиторів на участь у прийнятті рішень стосовно відновлення платоспроможності державних підприємств (розглядати і брати участь у розробці і затвердженні плану досудової санації). Рішення про санацію та способи її проведення можуть прийматися уповноваженим державним органом. Зазначений нормативний акт пропонуємо відмінити, оскільки він містить дискримінаційні положення ігнорування прав кредиторів;

Передбачити адміністративну відповідальність за завідомо не правдиве оголошення громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянином-суб'єктом підприємницької діяльності про свою неспроможність, утому числі звернення цих осіб до суду із заявою про визнання боржника банкрутом за наявності у нього можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; створення або збільшення фінансової неспроможності суб'єкта господарської-діяльності;

Передбачити кримінальну відповідальність за втручання у діяльність суб'єкта господарської діяльності з метою створення фінансової неспроможності та погрозу або насильства щодо власника чи службової особи суб'єкта господарської діяльності, а також щодо їх близьких родичів, у зв'язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов'язків.

Передбачити окрему підставу для припинення провадження у справі саме у зв'язку з відсутністю простроченої заборгованості у заявника. Наслідком такого припинення має бути перевірка можливої наявності у заявника ознак злочину, передбаченого ст.218 КК України (фіктивне банкрутство). Адже у разі порушення справи про банкрутство за заявою боржника, останній отримує можливість зловживати своїм правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів у силу дії конкурсного мораторію;

Вдосконалити як термінології чинного Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і законодавчої юридичної техніки взагалі.

Проаналізувавши досвід іноземних країн, потрібно ще раз зазначити, що в світі існує дві відмінні концепції законодавства про банкрутство: прокредиторська, що покликана захищати інтереси кредиторів (Англія, Німеччина) і про дебіторська, спрямована на захист суб’єкта підприємницької діяльності, а також соціальний захист робітників підприємства (США, Франція). Звичайно, в чистому вигляді певного законодавчого підходу не існує. В Україні домінує про дебіторський підхід, але нашим законодавцям потрібно ще визначитися з пріоритетами: або забезпечувати соціальний захист, або зацікавлювати вкладників-акціонерів. Слід не забувати, що зараз для розвитку української економіки важливе значення мають іноземні інвестиції і саме про кредиторське законодавство зробить Україну більш привабливою для інвесторів, адже вони вимагають гарантій для своєї діяльності.

Сумно визнавати, що в Україні процедура банкрутства часто використовується, як частина схеми зміни права власності. За словами судді Вищого господарського суду України Олександра Удовиченка, суб’єкти господарювання не тільки перестали боятися процедури визнання банкрутом, а й почали користуватися прогалинами в законодавстві на свою користь.

Наприклад, зараз на сході країни багато промислових підприємств, що є прибутковими, перебувають в процесі визнання їх банкрутами за заявами так званих дружніх кредиторів.

Незважаючи на те, що в законодавство про неплатоспроможність вже було внесено чимало змін, в ньому ще залишилися деякі норми, що потребують вдосконалення.

Як категорія, "банкрутство" з’явилася доволі давно. З часом ця категорія змінювала певні критерії відношення її до цивільного чи кримінального права, відбувалися інші зміни. І як свідчить час, незмінним залишається одне - після своєї появи категорія "банкрутство" не зникне ніколи і нікуди, тому що це невід’ємний інструмент економіки.

У законодавчій і фінансовій практиці існує декілька видів банкрутства підприємств. Банкрутство підприємств обумовлено різноманітними факторами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Не зважаючи на статистику розвинутих країн в нашій країні значна частина банкрутств пов'язана з зовнішніми факторами.

Основними дійовими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори і боржник) та арбітражний керуючий. Інші учасники справи про банкрутство залучаються епізодично, в випадках, вказаних у Законі. Порушення провадження в справі про банкрутство відбувається за заявою або кредитора (кредиторів) або боржника. Поданню заяви передують певні умови, вказані в Законі, за наявності яких можна порушувати провадження в справі.

Склад та розмір вимог кредиторів починає визначатися та формуватися з моменту публікації в газеті відомостей про порушення провадження по справі. Для того щоб увійти до реєстру кредиторів, кредитору необхідно подати заяву до господарського суду про це. У випадку не звернення кредиторів у встановлений строк до господарського суду, вони втрачають право на сплату боргу в рамках процедури банкрутства.

При практичному здійсненні банкрутства витікають певні проблеми у зв'язку з недосконалістю законодавства про банкрутство та іншого законодавства, що стосується банкрутства. Щоб уникнути цих проблем, законодавство необхідно постійно коригувати за умови суттєвої зміни економічного середовища.

З метою удосконалення чинного законодавства пропонується внести зміни до нього:

скоротити термін процедури розпорядження майном боржника до двох місяців;

порядок проведення досудової санації державних підприємств, затверджений постановою КМ України від 17 березня 2000 р. № 515 пропонуємо відмінити, оскільки він містить дискримінаційні положення - ігнорування-прав кредиторів;

передбачити окрему підставу для припинення провадження у справі саме у зв'язку з відсутністю простроченої заборгованості у заявника;

вдосконалити як термінології чинного Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та і законодавчої юридичної техніки взагалі;

перетворити законодавство України на прокредиторське, адже це зробить Україну більш привабливою для інвесторів, оскільки вони вимагають гарантій для своєї діяльності.

Для усунення недоліків законодавства про банкрутство слід опрацювати концепцію його реформування. Логічним було б створити спільну робочу групу з практиків, представників господарських судів, департаменту агентства з питань банкрутства, вчених, які б розробили якісно новий законопроект про банкрутство.

Урахування викладених пропозицій щодо подальшого вдосконалення законодавства про банкрутство надасть можливість Україні стати рівноправним і передбачуваним учасником світового та європейського співтовариств.

Посильну допомогу боржнику також можуть надавати органи влади. Зміст даної допомоги полягає у фінансуванні погашення зобов’язань перед кредиторами. Таким чином, боржник, спираючись на державу, пробує припинити розвиток явища неплатоспроможності. Проте погашення зобов’язань є не єдиним напрямом використання наданих коштів. Більш ефективним буде їх спрямувати на усунення причин кризи та створення умов для успішної господарської діяльності. Вчасна реалізація оздоровчих заходів дозволяє уникнути судового провадження справи про банкрутство та вчасне задоволення вимог кредиторів.

Для підвищення суспільної корисності від діяльності арбітражних керуючих треба встановити залежність між оплатою їх праці і кінцевими результатами провадження справ про банкрутство:

якщо підприємство ліквідовано, то розмір оплати має становити мінімально передбачений рівень;

якщо господарський суб’єкт вдало пройшов процедуру санацію і підвищив свою платоспроможність, то розмір оплати має становити максимально передбачений рівень;

якщо на початку провадження справи про банкрутство було укладено мирову угоду між боржником і кредиторами, окрім виплати гонорару за максимальним рівнем слід передбачити преміювання керуючого.

Впровадження оплати праці за результатами дозволить суттєво збільшити кількість оздоровлених підприємств та зменшити кількість ліквідованих серед них, сприяти економічному зростанню та розвитку вітчизняної економіки.

Варто також висловити побоювання щодо певних норм Закону "Про відновлення платоспроможності", які сприятимуть ухиленню боржника від виконання своїх зобов'язань шляхом застосування процедур банкрутства.

Отже, з метою удосконалення інституту банкрутства суб'єктів господарювання в Україні доцільно було б передбачити наступні зміни до чинного законодавства:

скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності щодо виняткового статусу казенних підприємств, на які законодавство про банкрутство не поширюється. Концепція "казенних підприємств" недостатньо чітко визначена в чинному законодавстві, а в світі є невідомою (можливо, за винятком Росії) і є незрозумілою для західних експертів права. Казенні підприємства мають бути на рівних з іншими суб'єктами господарювання. Також учасники визнали за необхідне скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності" про те, що місцевим органам влади належить виняткове право вирішувати, на які муніципальні підприємства законодавство-про банкрутство не поширюється;

скоротити термін процедури розпорядження майном боржника, який за чинним законодавством безпідставно складає 6 місяців. За рахунок раціонального упорядкування алгоритму завдань, що мають бути виконані в межах процедури розпорядження майном, видається можливим скоротити цей строк до 2 місяців. Основним резервом скорочення часу є реформування нераціонального механізму виявлення кредиторів та інвесторів, яке краще було б проводити вже з моменту прийняття заяви про порушення справи про неспроможність боржника.

зменшити строк порядку визначення фінансово-економічного становища боржника та висунення пропозицій з боку арбітражного керуючого про можливий варіант врегулювання проблеми заборгованості неплатоспроможного боржника до 1-2 місяців;

передбачити адміністративну відповідальність за завідомо не правдиве оголошення громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянином-суб'єктом підприємницької діяльності про свою неспроможність, утому числі звернення цих осіб до суду із заявою про визнання боржника банкрутом за наявності у нього можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; створення або збільшення фінансової неспроможності суб'єкта господарської-діяльності;

передбачити кримінальну відповідальність за втручання у діяльність суб'єкта господарської діяльності з метою створення фінансової неспроможності та погрозу або насильства щодо власника чи службової особи суб'єкта господарської діяльності, а також щодо їх близьких родичів, у зв'язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов'язків.

передбачити окрему підставу для припинення провадження у справі саме у зв'язку з відсутністю простроченої заборгованості у заявника. Наслідком такого припинення має бути перевірка можливої наявності у заявника ознак злочину, передбаченого ст.218 КК України (фіктивне банкрутство). Адже у разі порушення справи про банкрутство за заявою боржника, останній отримує можливість зловживати своїм правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів у силу дії конкурсного мораторію;

вдосконалити як термінології чинного Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і законодавчої юридичної техніки взагалі.

Недосконалими залишаються і підзаконні нормативні акти. Так, Порядок проведення досудової санації державних підприємств, затверджений постановою КМ України від 17 березня 2000 р. № 515, не містить ефективних механізмів щодо захисту прав кредиторів на участь у прийнятті рішень стосовно відновлення платоспроможності державних підприємств (розглядати і брати участь у розробці і затвердженні плану досудової санації). Рішення про санацію та способи її проведення можуть прийматися уповноваженим державним органом. Зазначений нормативний акт пропонуємо відмінити, оскільки він містить дискримінаційні положення ігнорування прав кредиторів.

Сумно визнавати, що в Україні процедура банкрутства часто використовується, як частина схеми зміни права власності. За словами судді Вищого господарського суду України Олександра Удовиченка, суб’єкти господарювання не тільки перестали боятися процедури визнання банкрутом, а й почали користуватися прогалинами в законодавстві на свою користь.

Наприклад, зараз на сході країни багато промислових підприємств, що є прибутковими, перебувають в процесі визнання їх банкрутами за заявами так званих дружніх кредиторів.

В роботі розглянуто особливості формування і розвитку інституту банкрутства в Україні. Це було зроблено шляхом узагальнення існуючого стану наукових досліджень, розробки та законодавчої регламентації проблем правового регулювання банкрутства, виявлення недоліків та прогалин у чинному законодавстві, внесення пропозицій щодо їх усунення та вдосконалення законодавства, яке регулює цю сферу.

Вбачається, що основними тенденціями розвитку інституту банкрутства в Україні мають стати:

спрямованість законодавства на збереження господарюючого суб'єкта, насамперед, як економічної структури, роботодавця, платника податків, а не боржника - юридичної особи;

усунення можливостей для зловживання боржником статусом неплатоспроможного суб'єкта, зокрема, захистом від кредиторів, який надається мораторієм, зупиненням виконавчого провадження з примусового стягнення заборгованості, зупиненням нарахування пені, штрафів, інших фінансових санкцій тощо;

участь держави у процедурах банкрутства підприємств державного сектора економіки як власника майна із застосуванням ринкових методів, а не тільки владних приписів. Створення з цією метою спеціальної державної установи або госпрозрахункової організації, яка здійснювала б контроль за процесами банкрутства і певним чином впливала на розвиток подій у цій сфері: акумулювала претензії кредиторів державних органів, була наділена фінансовими ресурсами - для повноцінної участі у справах в якості кредитора, інвестора, санатора; готувала арбітражних керуючих, працювала над удосконаленням нормативної бази;

гармонізація законодавства про банкрутство з іншими галузями та інститутами законодавства.

Сьогодні у світі визнається, що законодавство про банкрутство повинно спрямовуватися на збереження соціальне значущих і потенційно прибуткових підприємств шляхом перепрофілювання збиткових виробників, гарантування зайнятості і, у кінцевому рахунку, забезпечення стабільності майнових відносин у країні. Саме така мета визначена у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", але було б доцільно, рухаючись у бік розвитку так званого проборжникового законодавства про банкрутство не нехтувати й правами кредиторів, які у разі незадоволення їх майнових Інтересів самі можуть опинитися у стані неспроможності.

З огляду на задеклароване прагнення України стати активним учасником світового співтовариства не можна не враховувати певні принципи будування правової системи країн учасниць світового господарства, включаючи й законодавство про банкрутство. Серед таких принципів гласність, публічність, відкритість процедур, підзвітність призначених професійних осіб тощо. Критичний перегляд чинного законодавства України про банкрутство, введення згаданих принципів у чинний спеціальний закон вбачається необхідним для того, щоб зазначене законодавство відповідало світовим стандартам.

Аналізуючи стан платоспроможності на державних підприємствах, можна зробити висновок про те, що держава як власник майна для поліпшення фінансово-господарського стану цих підприємств застосовує різноманітні заходи щодо відновлення їх платоспроможності, основними з яких є процедура реструктуризації та списання податкової заборгованості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8