Ринок цінних паперів та перспективи розвитку в Україні

обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи,

яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на

продаж). Існують два різновиди опціонів «американський», який можна

реалізувати протягом всього терміну контракту, і (європейський), котрий

реалізовується на певну дату.

Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його

власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими

умовами, а продавець контракту бере на себе зобов’язання по його виконанню.

Ф’ючерс - також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере

на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або

купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою

ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку

ф’ючерсного контракту є обов’язковим.

Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом товарних і валютних

ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із

зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів

позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різноманітні види боргових

зобов’язань: вид казначейських векселів із найтривалішим строком погашення

12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Депозитні сертифікати, варранти, опціони, ф’ючерси широко розповсюджені

на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал

другого порядку - інвестиційні сертифікати - скоро з’являться на фондового

ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред’явника.

Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній

вартості обнієї акції, що належить засновникам. В умовах розвитку процесу

приватизації в Україні інвестиційні сертифікати мають стати одними із

найпопулярніших похідних цінних паперів.

ГЛАВА ІІІ

Правове регулювання ринку цінних паперів України полягає у

впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом

встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з

приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові

документи, що визначені і Законі України «Про цінні папери і фондову

біржу», тік і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти.

Згадані правила, критерії та стандарти є обов’язковими для всіх без

винятку учасників ринку цінних паперів. Порушення правил, критеріїв або

стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку

на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв’язку з цим до

порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Для того щоб мати характер правового, регулювання ринку цінних паперів

повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке

регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути,

регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-

друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори

повинні діяти в межах своєї компетенції в рамках встановлених процедур.

Сучасний ринок цінних паперів України є не тільки явищем суто

економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-

продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у

всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового

регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними

органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами

(інституційно-правове регулювання). Обидва види правового регулювання ринку

цінних паперів є взаємопов’язаними, в багатьох випадках вони доповнюють

одне одного.

Оскільки ринок цінних паперів є складною сукупністю суспільних відносин

з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний

аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження

правил, критеріїв. Стандартів, обов’язкових для всіх учасників фондового

ринку; конкретний - обов’язкових тільки для певних учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов’язкове правове регулювання злійснюється

органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперів

встановлюються державними органами, і вони є обов’язковими для всіх

індивідуальних або інституційних учасників. Більш того, вони також є

обов’язковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил можуть

бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про цінні папері і

фондову біржу» або правило, згідно з яким надання дозволу на здійснення

посередницької діяльності на фондовому ринку є прерогативою Міністерства

фінансів України.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії

і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов’язкові лише для

певних (конкретних) учасників ринку цінних паперів. Наприклад, «Правила

допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі» є

обов’язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на

біржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання ринку цінних

паперів є не тільки видами правового регулювання, а ї його двома складовими

частинами.

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні

здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних

органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний

ієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання ринку цінних

паперів України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади - Верховна

Рада України; органи центральної виконавчої влади - Президент України,

Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство

економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі

відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади,

але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України,

Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади,

головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції

належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних

інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового

регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на ринку цінних

паперів України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому

ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її

сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій

підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, та

наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійснення

посередницької діяльності комерційними банками регулюються спільним

документом Національного банку України та Міністерства фінансів України;

валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється відповідно до актів

Кабінету Міністрів України та Національного банку України; відносини

переміщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільним

документом Національного банку України та Державного митного комітету

України; відносини перетворення державних підприємств в акціонерні

товариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента

України, нормативними актами Фонду державного майна тощо.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується

державними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосування

принципу субординації та примусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної

виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів.

Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні

здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків

акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск

акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними

паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції

комісії з цінних паперів, актуальна і для України.

Оскільки в рамках єдиного ринку цінних паперів країни, як правило,

співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них

впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому

фондовому ринку - фондовою біржою, на позабіржовому - асоціаціями ділерів з

цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому ринку

цінних паперів виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому -

Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори

ринку цінних паперів і відповідно дві системи інституційного регулювання

доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.

Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто

зазаначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний.

Наприклад, в італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та

Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінально не

підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і

внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого

регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення

не лише для фондового сектора економіки, а й для функціонування

економічного механізму країни в цілому.

Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери

найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної

економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є

показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує

як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють

набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до

котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану

емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які

укладаються на біржових торгах.

Значна частина акціонерних компаній об’єктивно не є досить вагомими

ланками економічного механізму, бо їхній господарський та фінансовий стан,

хоча і може бути високим, не задовольняє вимогам фондових бірж. У цьому

випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку.

Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку

знаходяться цінні папери якихось «ненадійних», «малозначущих» чи

«непристижних» емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може

означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-

емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на

фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось

причин бути об’єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не

бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий

стан тощо.

Завдяки правовому регулюванню асоціацій ділерів з цінних паперів

сучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими,

оснащеними та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись

значні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.

З іншого боку, в умовах розвитку комп’ютерних технологій підвищуються

критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових

ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та

вимогливими.

Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо

участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте, зазначимо, це вимагає

наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки що

відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певними

перспективами розвитку та посідати міцні господарські і фінансові позиції.

Водночас вони повинні слідувати принципу «відкритості» щодо своїх дійсних

та потенційних інвесторів.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів

ринку цінних паперів мають виконувати схожі завдання по правовому

регулюванню, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи в

кожній з цих сфер ринку цінних паперів повинні доповнювати одне одного,

оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від

стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно проте

зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівня

організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку

цінних паперів.

Особливість інституційно-правового регулювання ринку цінних паперів

полягає в тому, що воно грунтується, з одного боку, на законодавчих засадах

і державному контролі, який однак, обмежений певними рамками, з іншого - на

принципах самоврядування, раціональності та моралі.

Сучасний досвід ряду розвинених країн свідчить про те, що внаслідок

розвитку комп’ютерних технологій і засобів зв’язку контакти поміж

національними ринками цінних паперів стали більш інтенсивними,

інтернаціоналізація ринків цінних паперів одночасно сприяє посиленню

конкуренції між ними. Остання виявилась однією з причин, які спонукали до

посилення тенденції централізації інституційно-правового регулювання в обох

секторах ринку цінних паперів.

В останні десятиліття у багатьох країнах, де раніше існували декілька

фондових бірж, окреслилась тенденція до їх об’єднання. Внаслідок цього

процесу інститутом, який зосереджує весь біржовий сектор національного

ринку, стає одна, провідна, фондова біржа.

Так, у Франції та Австралії в кінці 80-х років нинішнього століття

відбулося організаційне об’єднання фондових бірж навколо відповідно

Паризької та Сіднейської. Інші фондові біржі в цих країнах не були

ліквідовані, але вони фактично перетворились в філіали центральних фондових

бірж. Навіть якщо об’єднання організаційно і не відбувається, певні біржі

фактично виконують функції центральних фондових бірж. Наприклад, в США,

Великобританії та Японії останнім часом організаційних об’єднань фондових

бірж не відбувалося, але роль центральних виконують відповідно Нью-

Йоркська, Лондонська міжнародна та Такійська міжнародна біржі.

Тенденцію до централізації біржових національних фондових ринків,

очевидно, слід вважати об’єктивною.

Як правило, інститути-регулятори здійснюють нормативно-правове

регулювання відносин в двох площинах: по-перше, в рамках внутрішнього

устрою цих інститутів і, по-друге, в рамках взаємодії між цими інститутами

та іншими учасниками ринку цінних паперів, а також взаємодії поміж різними

учасниками, які діють, скажімо, на фондовій біржі. В останньому випадку

маються на увазі регулятивні заходи, дія яких спрямовується на

упорядкування поведінки інших учасників ринку. Наприклад, в Україні при

регулюванні відносин між інститутом-регулятором - УФБ - та іншим учасником

ринку цінних паперів сторони діють відповідно до «Правил Української

фондової біржі». Цими ж Правилами регулюються відносини поміж брокерами

фондової біржі з приводу укладання угод. Тобто в зазначених випадках

регулювання зі сторони фондової біржі є «зовнішнім».

ГЛАВА IV

Централізація як засіб макроекономічного регулювання на світових

фінансових ринках - явище не нове (наприклад, моноцентричні схеми

організації ринків обміну валют). Але термін «централізація» стосовно

ринків фондових цінностей має свою специфіку і не обов’язково визначає

масштабність процесу. В межах своєї країни централізуватися можуть як ринки

окремих видів і типів фінансових інструментів та локальні ринки по

регіонах, так і весь ринок цінних паперів в загальнонаціональному

масштабі.

Поняття «централізований ринок» коротко можна визначити так:

централізованим є такий ринок, на якому той чи інший цінний папір

котирується і обліковується лише через одну загальнонаціональну систему

котирування і обліку, а ціна котирування визначається шляхом співставлення

попиту і пропозиції по даному цінному паперу. Отже, незалежно від того, на

базі якого інституту - фондової біржі чи позабіржового (міжбанківського,

ділерського) центру котирування - відбувається задоволення заявок

інвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, для торговців як учасників (а

також для емітентів і інвесторів) ця ціна є обов’язковою. В підсумку ціна

визначається не торговцем, а самим ринком, а кожна нова заявка впливає на

його баланс.

Впровадження в торгову практику принципу централізації ринку (незалежно

від масштабів процесу) є найбільш дієвим антимонопольним заходом, що

забезпечує рівність позицій для усіх учасників трансакцій - емітентів,

інвесторів (приватних, інституційних) та професійних посередників -

торговців.

Метою централізованого устрою є, перш за все, попередження можливості

монопольного встановлення ціни на цінний папір будьким - торговцем чи

емітентом. Тобто будь-який цінний папір має котируватися незалежно від

того, чи відбувається первинне розміщення цього паперу, чи він є предметом

обігу на вторинному ринку. Лише ринок в усій своїй сукупності учасників

визначає, чого вартий той чи інший папір. Отже, централізація розповсюджує

Страницы: 1, 2, 3