Курсовая работа: Трипільська культура

Курсовая работа: Трипільська культура

Курсова робота з теми:

Трипільська культура

Вступ

Тема Трипільської культури в Україні, безперечно, є актуальною на сьогодні, бо, по-перше, до сьогодні вона повністю не вивчена, досі йдуть розкопки трипільських поселень і стосовно цієї теми у вчених залишається багато суперечностей в тих чи інших аспектах, по-друге, ця культура є складовою частиною цивілізації Старої Європи, але найголовніше це те, що Трипільська культура безпосередньо пов’язана з українським народом та займає значне місце в археології України.

Дані про Трипільську культуру отримані на підставі археологічних джерел та переважно на ґрунті сучасних наукових розробок та концепцій при застосуванні сучасних методів дослідження. З часу її відкриття минуло понад сто років, і за ці роки уявлення про Трипільську культуру постійно змінювалися. За цей час знайдені сотні поселень, тисячі жител та незліченну кількість давніх речей – посуду, знарядь праці, зброї, прикрас тощо. Так, восени 1897 року Вікентій Хвойко навколо м. Трипілля біля сел Верем’я, Халеп’я, Жуківці, Щербанівка, Стайки, Стретівка та інших відкрив сліди культури, яку за місцем знахідки назвали Трипільською. З цієї миті розпочалося дослідження культури, знайденої В. Хвойко. Серед досліджених поселень найвідоміші – це поселення біля м. Трипілля та навколишніх сіл, с. Колодисте, Сушківка, Володимирівка, Томашівка, Майданецьке, Тальянки тощо на Черкащині; біля сел Борисовка, Ільїнці, Кадіївці, Город, Озаринці, Райки, Білий Камінь тощо на Поділлі; сел Сабатинівка, Данилова Балка тощо на Південному Бузі, Лука-Врублівецька, Комарове, Ленківці, Стіна, Жури та інші на Середньому Дністрі, Софіївка, Підгірці, Чапаївка, Червоний хутір, Казаровичі тощо в Подніпров’ї; с. Усатове, Мирне, Арциз, Дивізія, Маяки в Подунав’ї та багато інших. Після дослідження яких були зроблені висновки про господарство, металообробку та металургію, гончарську справу, архітектуру поселень та жител, знакову систему, релігію та світогляд трипільського населення. Нині трипільські старожитності відомі на землях трьох держав – Румунії, Молдови (там їх називають культурою Кукутень) та України.

Об’єктом дослідження є Трипільська культура. Предмети розгляду – матеріальна культура та духовний світ трипільців. Мета моєї роботи – розглянути роль Трипільської культури в Україні. Для цього я поставив завдання: 1) розглянути матеріальну культуру трипільців;2) розкрити їх духовний світ; 3) з’ясувати зв’язки українського народу з трипільцями.

Хронологічні та географічні рамки.

На сьогодні загальновизнане датування періодів та етапів Трипільської культури: А – біля 5400-4600 рр. до н.е., В – І – 4600-4400 рр. до н.е., В І – В ІІ – 4400-4200 рр. до н.е., В ІІ – 4200-3900 рр. до н.е., С І – 3700-3300 (3200) рр. до н.е., С ІІ – 3200 (3300)- біля 2750 рр. до н.е. (дод. 1). Сліди цієї культури на Україні знайдено від Східних Карпат на заході до Середнього Дніпра, від Волині на півночі до узбережжя Чорного Моря та Подунав’я на півдні.

Методологію курсової роботи складають методи проблемного викладення матеріалу, науковості, аналізу, загальнонаукові методи.

Історіографія.

На жаль, науково-популярних праць, присвячених Трипільській культурі за останні сто років вийшло всього кілька. Праці В. Хвойки видані на початку ХХ ст., давно стали бібліографічними раритетами. Також існує науково-популярна праця, присвячена Трипільській культурі, написана у 1941 р. Т.С. Пассек. Привертає увагу праця, написана у 2003 р. М.Ю. Відейко, у якій він виклав історію наукових досліджень Трипілля, систематизував сучасні знання про трипільську архітектуру та протоміста, господарство та побут, знакові системи та орнаменти, нарешті місце трипільців в світі давньоземлеробських цивілізацій.

Наукових праць на тему Трипільської культури опубліковано тисячі. Серед них праці вищезгаданого М.Ю. Відейко, який разом з Н.Б. Бурдо досліджував хронологію та періодизацію Трипілля-Кукутені. Також він вніс вагомий вклад в дослідження та вивчення трипільських протоміст на основі розкопок поселення Майданецьке разом з М. Шмаглієм. Слід також відзначити праці В.О. Курца, що досліджував тваринництво трипільців, Б.С. Жураківського, І. Сулика, Б. Дворської, які визначають трипільське гончарство не лише як промислову галузь, але й як вид декоративно-прикладного мистецтва.

Дослідженням зооморфних зображень на трипільській кераміці займався В.Г. Збенович, який пов’язував їх з різноманітними анімалістичними культами, зокрема культом собаки. На основі досліджених орнаментів та різноманітних антропоморфних та зооморфних статуеток та фігурок Ю.О. Шилов разом з О. Поліщуком визначили світогляд та релігійні уявлення трипільців.

Вагомий внесок зробив Л.Л. Залізняк, розробивши найбільш науково обгрунтовану теорію походження трипільців з Близького Сходу, а саме Південної Анатолії, при цьому розглянувши зв’язок їх з українцями. У тому ж русі працював В. Петров, який спробував показати, звідки ж походить український народ.

Вищезгаданий Ю.О. Шилов при цьому розробив свою теорію походження Трипільської культури, яку називав Араттою. Цим же питанням займався О. Шокало, називаючи трипільців «оріями», а їх державу Оратанією (Ораттою).

Питаннями Аратти займався і М.Ю. Відейко, але він не вважав Аратту Трипільською культурою і локалізовував цю державу зовсім не у Північному Причорномор’ї, а на схід від Урука, за Еламом. К.П. Бунтян, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко також вивчали тему Трипільської культури і до того ж пов’язували зникнення Трипільської культури з посиленням кризи та переселенням на цю територію культур кулястих амфор та деяке населення степу.

Кандидат історичних наук, доцент Л.С. Мельникова дослідила шлях Трипільської культури та зокрема її вплив на Подунав’я.

Структура курсової роботи.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатків.

У першому розділі йдеться про господарчу діяльність трипільців, а саме про ведення землеробства та тваринництва, трипільські способи металообробки, технологію гончарської справи та домашнє виробництво. Також тут викладено причини виникнення, архітектура поселень (протоміст) та жител, відомості про трипільський одяг, прикраси, побут та знаряддя праці.

Другий розділ розкриває духовний світ трипільців, розповідає про трипільську магічну орнаментацію, знакові системи об’ємну та у вигляді комбінацій знаків, що нагадують писемність, та про їхні різноманітні релігійні уявлення та культи.

У третьому розділі викладені різні думки та версії археологів щодо питань походження, зникнення Трипільської культури та її зв’язку з українським народом.

Розділ 1. Матеріальна культура трипільців

1.1 Господарча діяльність

В мідному віці відбувається становлення відтворюючих форм господарства – землеробства і тваринництва. Саме ці види діяльності стали складовою сільського господарства трипільців. Але, як правило, їх сільське господарство носило комплексний характер, де землеробство завжди виступало разом з тваринництвом у певному поєднанні.

Для обробки землі трипільці широко використовували ручні знаряддя – мотики, робоча частина яких виготовлялася з каменю або рогу (найбільш поширені були мотики з поперечним лезом). Трипільцям були відомі також і палиці-копачки, проте їх продуктивність була вдвічі меншою, ніж у мотик (дод. 2 а).

Разом з тим відмічається, що вирощувалися насамперед невибагливі, посуховитривалі, стійкі до хвороб та шкідників види злаків не з найвищими кулінарними якостями (на першому місці – плівчасті злаки, які не потребували попередньої оранки ґрунту і висівалися необмолоченими колосками). Однак такий набір культур був найкраще пристосований до екстенсивного землеробства, коли поля періодично змінювалися по мірі виснаження ґрунтів. Аналіз матеріалів трипільських поселень вказує на те, що жодне з них не існувало на одному місці понад 50-80 років.

Збір врожаю здійснювався за допомогою серпів з кремінними вкладками. У Трипільській та гумельницькій культурі на ранніх етапах вживали серпи, у рогову або дерев’яну оправу вставляли вкладки з кремінних пластин розмірами 2-5 х 1-1,5 см. Краї такого серпа ретушувалися роговим або дерев’яним знаряддям, внаслідок чого утворювалося зубчасте лезо, що значно підвищив продуктивність праці при зборі врожаю (дод. 2 б). Для обмолоту врожаю використовували молотильні дошки, які складалися з дерев’яної основи, в яку вставлялися уламки кременю.

Другою складовою трипільського господарства було тваринництво. Вирощувалися всі основні види домашніх тварин, проте їх співвідношення у стаді було тісно пов’язане з локальними умовами.

На всіх етапах Трипілля основне місце в тваринництві займало розведення великої рогатої худоби. Слід мати на увазі, що підрахунки щодо складу та структури стада по співвідношенню кількості кісток або особин не відбивають у повній мірі значення тварин у постачанні м’ясної їжі, але у будь-яких випадках у постачанні м’яса на першому місці була велика рогата худоба – 80-90 %.

Трипільцям з раннього етапу відомо було і молочне господарство, про що свідчать знахідки відповідної кераміки – цідилок. Є і скульптурні зображення корів з розвинутим вим’ям (дод. 3).

Треба сказати, що найбільший відсоток домашньої фауни маємо з поселень, розташованих південніше від лісової смуги, а також у густозаселених регіонах. На окраїнах трипільського світу полювання відігравало значнішу роль.

Металургія та металообробка – нові види господарської діяльності, що з’явилися в енеоліті, потребували значного обсягу технічних та природничих знань та навичок, які обумовлювали високу ступінь спеціалізації і могли розвиватися лише при умові виділення майстрів – ремісників, зайнятих переважно у даній галузі.

Металургія міді з’явилася на території України у VI тис. до н.е., разом із трипільськими племенами. Починаючи з другої половини V тис. до н.е., з’являються перші мідні вироби та власне виробництво, хоча і з примітивною технікою видобутку, що дозволяла використовувати лише оксидні мідні руди, що знаходяться на глибині 20-25 м. Суть цієї техніки була в тому, що ділянка, на якій знаходилися пласти руди нагрівалися величезними вогнищами, після чого її поливали водою; далі руду, що розтріскалася, добували за допомогою рогових, а пізніше – мідних кайл, відділяючи від оточуючи породи і виймали на поверхню. Метал могли виплавляти в інших місцях, іноді на значній відстані від родовищ.

Використовували також і поклади самородної міді. Одне з таких родовищ відоме біля с. Великий Мідськ на Волині. Відомі поклади мідних руд і на Поділлі.

В V тис. до н.е. в ареалі поширення ранньоземлеробських культур Північних Балкан, басейну Середнього Подунав’я та Тиси, а також Трансильванії та Північного Причорномор’я виникають осередки металообробки, які можна, на думку Є. Черниха, об’єднати в Балкано-Карпатську металургійну провінцію. Для неї характерні певні типи виробів – хрестоподібні втульчасті сокири-тесла (дод. 4 а), сокири-молоти, тесла-долота, виготовлені з металургійно чистої міді.

На етапі Трипілля А мідні вироби представлені переважно прикрасами (намистини, пронизки, бляшки, браслети (дод. 4 б)) і нечисленними знаряддями (шила, рибальські гачки, поодинокі сокири та долота). У цей час переважала в основному ковальська обробка металу, майстри якої обробляли самородну мідь з родовищ Трансільванії з використанням типових традицій для громад культур Вінча-Тордош. Пізніше формується власне ранньотрипільське вогнище металообробки на базі металургійної міді з північнофракійських родовищ. На етапі Трипілля В з’являються нові вироби як серед прикрас – скроневі кільця, персні, каблучки тощо, так і серед знарядь праці – пласкі сокири, сокири-молоти. Продовжуючи традиції попереднього етапу, майстри освоюють фігурне кування та лиття – як у відкриті так і в складні закриті форми.

За твердженням Н.В. Риндіної, металургія трипільців була в багатьох відношеннях подібною до центральноєвропейської, хоча технологію вони розробляли власну. Метал на трипільські землі доставляли з карпатського басейну у вигляді зливків (довжина – 15-17 см, діаметр – 2-3 см); ливарні матриці використовували переважно двостулкові, зрідка – відкриті. Ливарні форми виготовляли з глини із домішкою шамоту і підігрівали перед використанням. Треба сказати, що більшість трипільських виробів відрізняється високою якістю, а ковальська справа також була на високому рівні. Виробництво в цілому було спрямоване на серійне виготовлення зброї, знарядь праці та прикрас.

Що стосується гончарної справи трипільців, то в них та інших високорозвинутих археологічних культурах перетворилося на ремесло. Трипільські гончарі вдосконалили рецепти глиняних мас – вони використовували сировину, яка складалася з кількох сортів глини і була дуже пластичною, настільки, що з неї можна було робити посуд на гончарному колі, яке стало одним з важливих винаходів енеоліту, тонкостінний, якісний, який міг витримати високотемпературний випал. У Трипіллі застосовувалося швидке гончарне коло, повільне стало застосовуватися з середнього етапу (відомі відбитки вісі кола та тканини, що підкладалася під посуд при виготовленні). Коло складалося з вкопаної в підлогу короткої палі, яка правила за підставку при виготовленні. При роботі з таким пристроєм посудину виліплювали з глиняних стрічок, а потім обертаючи, зрізали зайву глину за допомогою різноманітних стругів.

Важливим етапом виготовлення посудини була обробка поверхні та орнаментування. Крім архаїчних типів орнаментації, пов’язаних зі штампами, врізаними лініями тощо прогресує технологія виготовлення розписного посуду. Найдавніші зразки розписувалися мінеральними фарбами (вохра, тальк, оксид марганцю) після випалу. Пізніше перейшли на покриття поверхні кольоровими, переважно білого або цегляного кольору, ангобами і розпису до випалу (дод. 5). Для надання поверхні декоративного вигляду застосовували шлікування – покриття рідкою глиною, пізніше шлікування змінив так званий прийом розчісування поверхні (орнамент з відбитків переплетеної мотузки).

В енеоліті зростає асортимент керамічних виробів (налічують від 11 до 17 основних типів трипільського посуду) та відбувається певна стандартизація посуду за розмірами. Так, горщики і миски трипільські гончарі виготовляли певних об’ємів, найменший з яких відповідає чоловічій пригорщі.

Другий важливий винахід мідного віку – спеціальні гончарні горна, які робили одноярусними або двоярусними (дод. 6 а). В них можна було досягти високих температур та якісно, рівномірно обпалити велику кількість виробів. Такі горна знайдені на пам’ятках Трипільської культури починаючи з Трипілля В. Одноярусні горна дослідила О. Цвек на поселенні Шкарівка. Його площа біля 2,5 м2, товщина стінок складала 20-40 см, купол мав напівсферичну форму. Більш складні двоярусні горна – з системою продухів у дні верхньої камери – з’являються в середньому Трипіллі на поселеннях Великий Кут, Кадіївці, проте найбільше їх відомо на пізньому етапі культури, коли виникають справжні гончарні центри. У гончарних печах, які були великими за розмірами, адже відомі трипільські посудини висотою до метра, посуд встановлювали один в один, економлячи місце.

Майстрам були відомі різні режими випалу – окислюючий та відновний. Перший режим дозволяв отримувати посуд з чорною або сірою поверхнею (раннє Трипілля, культури Лендель, Полгар та лійчастого посуду). Відновний використовувався при обпалюванні розписного посуду, характерного для більшості варіантів Трипілля-Кукутені та Гумельниця.

Важливою ознакою виділення гончарства в окрему галузь виробництва є поява спеціалізованих майстерень з виготовлення посуду. Сліди таких майстерень виявлено на трипільських поселеннях Уланівка, Шкарівка, Великий Кут (дод. 6 б), Тростянчик, Кліщів та інших. У майстерні, дослідженій на поселенні Великий Кут, було два приміщення з горнами, робочі площадки, де знайдено інструменти для роботи з глиною, місце для просушування готових виробів. Біля печей знайдено бракований посуд.

Важливою галуззю господарства трипільців було домашнє виробництво. У мідному віці у кожному господарстві виробляли частину знарядь праці, взуття, одяг.

У виготовленні знарядь праці найперше місце займав кремінь (скребачки, ножі, проколки, леза серпів, наконечники стріл, дротиків). Менші знаряддя праці переважно створювалися з великих зазвичай шляхом розколювання останніх, щоб заощадити сировину. Так, великі пластини, які вживали серпи, потім переробляли на інструменти для обробки деревини або кістки, рогу – свердла. Далі з решток поластини робили кресало або розколювали на відщепи, з яких могли вийти наконечники стріл.

Для виготовлення одягу, взуття продовжували використовувати шкіру, з обробкою якої пов’язана велика кількість інвентарю: скребачки з кременю, а також різноманітні кістяні та кам’яні лощила, гладилки тощо. Для розтягування шкіри використовували масивні грузила.

Проте з часом шкіряний одяг витісняється текстильним. Це добре помітно по зменшенню чисельності знарядь для роботи зі шкірою та появою численної групи інструментів та пристроїв, пов’язаних з ткацтвом, насамперед вертикального ткацького верстату (дод. 7). Він складався з вертикальної дерев’яної рами, на яку було натягнуто нитки основи.

За відбитками на посуді нараховують кілька видів тканин, які різнилися за товщиною. Трипільцям було відоме виготовлення узорчастих тканин, тканин з рослинних волокон та вовни. Готове полотно фарбувалося, на ньому робилася вишивка.

Значний асортимент виробів домашнього виробництва робився з дерева (руків’я для мотик, сокир, ножів та скребачок, оправи для серпів з крем’яними вкладишами). З дерева виготовлялися також частини верстатів – кушнірських, ткацьких, свердлильних, частини пристроїв для підйому сировини з гірничих розробок. З Подністров’я походить глиняна трипільська модель човна – однодеревка. Виготовлялись також меблі (стільці, столи, крісла), про що свідчать глиняні моделі цих виробів.

Широкий асортимент деревообробних знарядь – спеціалізованих сокир, тесел, колунів, доліт, свердел – як металевих, так і кремінних, кам’яних дозволяв робити складні столярні вироби. Відоме було різьблення по дереву і виготовлення дерев’яної скульптури.

1.2 Трипільські протоміста

Однією з обов’язкових складових трипільської цивілізації є поява протоміст. Дослідження за останні 30 років виявили, що трипільці стали на шлях урбанізації і шли по ньому на протязі майже тисячі років, поки не зникли.

Перш за все треба визначити причини та передумови виникнення протоміст. Важливим елементом існування циклічно-переложної системи землеробства було захоплення чергової ділянки земельних угідь для експлуатації протягом 50-70-річного циклу. На початкових етапах розселення трипільців цей процес регулювався на рівні окремих громад. Власність громад на землю забезпечувалася військово-демографічним потенціалом. У процесі розселення трипільських громад на величезній неосвоєній території, мали набути великого значення адміністративні функції, виникнути прошарок людей, які відповідали за вирішення питань, пов’язаних з аграрними розпорядками та військовими справами.

Також треба сказати, що у трипільців виникла потреба у певних колективних діях, а саме при захопленні земель та їх наступному розподілі, охороні громадських володінь. Зі зростанням масштабів поселень до сфери колективної праці було включено, можливо, будівництво укріплень – «житлових стін» нового поселення.

При кризових ситуаціях, коли не вистачало додаткового продукту чи його зовсім не було, всі зусилля спрямовуються на придбання нових ресурсів, насамперед землі. Вигравали саме ті громади, які ставали на шлях концентрації населення, збільшення військово-демографічного потенціалу, захоплення при цьому значних територій. Таким чином для вирішення цих питань були потрібні саме інтеграція громад у великі поселення і створення з цих поселень протоміст.

Страницы: 1, 2, 3