Парламенты Украины и демократических стран мира

Парламенты Украины и демократических стран мира

РОЗДІЛ II. ПАРЛАМЕНТИ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

2.1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПАРЛАМЕНТІВ 2.1.1. Законодавчі акти, що

регулюють діяльність парламентів

Парламенти є структурно складними установами, що зумовлено необхідністю

організації їх ефективної роботи. Закони і постанови в них приймаються, як

правило, більшістю або конституційною більшістю голосів після обговорення

питання. За відсутності чітко встановлених правил за таких умов дискусії з

певних спірних питань ніколи не привели б до позитивного результату. Тому

правила роботи парламентів обумовлюються Конституцією, регламентом,

окремими законодавчими актами, чи навіть традиціями.

Конституція визначає порядок формування парламенту, його структуру,

порядок роботи, повноваження, а також права і обов'язки депутатів.

Регламент - це збірник процедурних правил роботи парламенту при

вирішенні різних питань: відкриття першої і наступних сесій, вибори

керівництва, формування комітетів, слідчих і контрольних комісій,

формування органів виконавчої і судової влади, розгляд законопроектів,

розгляд бюджету, розгляд звіту уряду, прийняття рішень, постанов та інших

законодавчих актів, здійснення контрольних функцій тощо.

Проте і в цьому випадку є винятки. Парламент Великої Британії працює в

умовах відсутності писаної конституції. Порядок його роботи визначається

звичайними законами, деякі правила знаходяться в конституційних угодах, а

єдиного документу - регламенту - не існує.

Основним джерелом процедур Палати громад є постійні правила. Вони

приймаються Палатою і можуть бути відмінені у будь-який час. Крім постійних

правил приймаються також сесійні правила, які діють під час роботи сесії. У

зв'язку з прийняттям певного закону Палата може прийняти тимчасове правило

асі Нос. Закон про парламент 1949 року встановив правила розгляду

фінансових законопроектів і актів делегованого законодавства.

103Депутати парламенту користуються збірником правил парламентської

процедури "Трактат Ерскіна Мея про право, діяльність і звичаї парламенту".

Цей трактат було видано в XIX столітті і він витримав 20 видань.

На відміну від Великої Британії в Австрії порядок роботи Національної

Ради визначається регламентом, що є федеральним законом і приймається

конституційною більшістю у 2/3 депутатів Палати. За дотриманням регламенту

слідкує 5 секретарів-депутатів і три депутати, які обираються для нагляду

за дотриманням регламенту.

В Італії основи діяльності парламенту виписані в Конституції, де

сформульовані основні принципи діяльності обох палат. Стаття 64 Конституції

проголошує: "Кожна Палата приймає свій регламент абсолютною більшістю

голосів своїх членів". Таким чином, регламент не є законом, але приймається

як спеціальний закон з додержанням відповідних норм Конституції. Кожна

палата має свій регламент, хоча основні їх положення загалом співпадають.

У Португалії діяльність однопалатного парламенту, Асамблеї Республіки,

також регламентується Конституцією, але крім того ще й Органічним законом

про Асамблею Республіки, Регламентом Асамблеї Республіки і законом про

статус депутата.

Парламент Фінляндії має назву Едускунта. Його діяльність регулюється

Актом про Едускунту 1928 року.

Парламент Франції є двопалатним і складається з Національних зборів і

Сенату. Його діяльність визначається Конституцією, Ордонансом № 58 - 1100

від 17 листопада 1958 року про діяльність палат парламенту і регламентами

Національних зборів і Сенату, а також Генеральними інструкціями, які

приймають Бюро кожної з палат.

Порядок роботи Верховної Ради України регулюється:

• Конституцією України (Статті розділу IV);

• діючим Регламентом Верховної Ради України;

• законом "Про постійні комісії Верховної Ради України";

• законом "Про статус народного депутата України";

• законом "Про поведінку народного депутата України (декларація про

доходи)";

• законом "Про попередження корупції".

Конституція України визначає основні моменти організації роботи

Верховної Ради України, підкреслюючи, що "порядок роботи Верховної Ради

України встановлюється Конституцією України та законом "Про Регламент

Верховної Ради України". Конституція визначає, коли відкриваються чергові

(перший вівторок лютого і вересня) і позачергові сесії ( "скликаються

Головою Верховної Ради на вимогу не менше третини народних депутатів

України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу

Президента України"), коли проводиться закрите засідання (за рішенням

більшості від конституційного складу Верховної Ради України). Конституція

визначає права і обов'язки депутатів Верховної Ради, Голови Верховної Ради,

встановлює порядок організації комітетів, спеціальних і слідчих комісій,

порядок законодавчої роботи, порядок прийняття бюджету і порядок контролю

за використанням коштів Державного бюджету.

Регламент є одним із найважливіших актів, що регулюють роботу Верховної

Ради. Він, відповідно до вимог статті 82 Конституції України, повинен бути

законом. Це дуже серйозна вимога. Адже регламент є окремим законом або

складовою частиною закону про парламент лише у кількох країнах: Австрії,

Естонії, Латвії, Литві, Молдові, Словенії, Фінляндії, Чехії та Швеції. В

більшості ж країн регламент є внутрішнім документом парламенту, а не діючим

законом. Очевидно, що розробники Конституції України, враховуючи попередній

досвід роботи Верховної Ради, намагалися посилити основні моменти

внутрішньої організації її роботи і впорядкувати основні моменти її

взаємодії з структурами виконавчої влади, коли виписували цю вимогу.

Прийняття Регламенту як закону наділяє його великою силою, але зменшує

автономію парламенту. Це чітко видно із статей Ордонансу № 58 - 1100 про

діяльність палат парламенту, прийнятого урядом Франції у 1958 році.

У зв'язку з вищенаведеним, очевидно, що норми закону "Про регламент

Верховної Ради України", що в даний час знаходиться в стадії розробки, не

повинні бути занадто деталізованими.

Діючий регламент Верховної Ради України є досить об'ємним документом

(194 сторінки). Сутність цього документу визначає стаття 1.0.2:

"Регламент Верховної Ради України має силу закону, який встановлює

порядок скликання і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань,

формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок

здійснення контрольної діяльності, процедуру окремих видів діяльності

Верховної Ради, її органів і організацій, народних депутатів, посадових

осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та

її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених

Конституцією України."

Керівництво Верховної Ради і депутати повинні діяти у строгій

відповідності з регламентом. У деяких країнах, наприклад, у Конгресі США

запроваджена спеціальна служба парламентарія, в обов'язки якої входить

контроль за дотриманням регламенту та запобігання його порушення з боку

спікера Палати. В Австрії парламент обирає трьох депутатів для нагляду за

дотриманням Регламенту.

Закон "Про постійні комісії Верховної Ради України" є третім за

значенням документом, який унормовує діяльність Верховної Ради України

(прийнято рішення про прийняття нового закону "Про комітети і комісії

Верховної Ради України" і постійні комісії перейменовано у комітети, але

новий закон поки що не прийнято). Цей закон по суті унормовує діяльність

робочих органів Верховної Ради. Відповідно до нього всі народні депутати

розподіляються по комітетах, які опікуються законодавством у певній сфері

державотворення і суспільного життя. Депутати подають заяви про бажання

працювати у певному комітеті за власним вибором або за рекомендацією

фракцій. Мінімальна і максимальна кількість депутатів у комітетах обмежена,

тому рішення про членство депутатів у певних комітетах приймає Верховна

Рада.

Утворення комітетів вносить до певної міри дезорганізуючий струмінь у

період організації керівного складу парламенту. Справа в тому, що перелік

комітетів і їх юрисдикція не визначені ні Конституцією ні регламентом, тому

кожне скликання Верховна Рада починає з того, що визначає, які комітети

доцільно утворити і які функції їм надати. Без сумніву, задля ефективнішої

роботи слід було б визначити регламентом перелік та юрисдикцію комітетів.

Важливе значення має і те, що при збереженні комітетів у новому скликанні

Верховної Ради при них залишаються працювати фахівці секретаріату, які вже

набули певного досвіду роботи.

Однак, варто зазначити, що аргументи на користь встановлення переліку

комітетів і їх юрисдикції у регламенті не є беззаперечними. З часом

пріоритети державної політики можуть змінюватися, а отже і комітети повинні

отримувати відповідну юрисдикцію. Так, палати Конгресу США кожного

скликання переглядають регламент своєї роботи і можуть змінювати кількість

і юрисдикцію комітетів. Мабуть перелік і юрисдикцію комітетів варто

визначити, надавши право новообраній Верховній Раді вносити певні зміни.

Закон "Про статус народного депутата України" є також важливим у сфері

унормування діяльності Верховної Ради. Він вимагає, щоб народний депутат не

вів ніякої діяльності, окрім депутатської, і постійно підвищував свою

кваліфікацію. Проте ця вимога закону дуже часто депутатами ігнорується.

Особливо це має місце тоді, коли народного депутата призначають на посаду у

структури виконавчої влади.

Ця проблема виникає також завжди з обранням нового парламенту.

Новообрані депутати не можуть себе уявити без своїх попередніх обов'язків.

Особливо це стосується успішних бізнесменів, що стали депутатами. Природно,

що вони не можуть залишити заняття своїм бізнесом, їх продовжує цікавити

накопичення капіталу.

Важливою нормою закону "Про статус народного депутата України" була

недоторканність народних депутатів України. Практично будь-яке порушення

громадського порядку народним депутатом залишалося без покарання. Проблема

недоторканності народних депутатів України постійно дискутувалася у пресі,

а також народними депутатами у Верховній Раді України. Це викликало

постійні збурення у Верховній Раді і впливало на її імідж. 16 квітня

2000 року на Всеукраїнському референдумі було проголосовано за відміну

депутатської недоторканності.

2.1.2. Деякі проблеми урегулювання діяльності Верховної Ради України

Вищенаведені акти, якими регулюється порядок роботи Верховної Ради,

вимагають внесення змін у зв'язку з прийняттям Конституції України у 1996

році. Наприклад, міжпартійні стосунки у Верховній Раді не відповідають

нормам, закріплених регламентом. Закон "Про постійні комісії Верховної

Ради" не встановлює граничної кількості комітетів і їх можливу юрисдикцію.

Закони щодо декларації про доходи і попередження корупції є декларативними

і не змушують народного депутата чи державного службовця вказувати джерело

задекларованих коштів чи вказувати відповідність сплати податків.

Для проведення постійного діалогу між законодавчою і виконавчою гілками

влади регламент Верховної Ради передбачає звітування чиновників на

пленарних засіданнях, слухання у комітетах і письмові відповіді на запити

народних депутатів. Зважаючи на усталені норми і процедури, існуючий діалог

влад не можна вважати ефективним. Можна назвати кілька проблем, які варто

було б унормувати для плідної роботи Верховної Ради України, базуючись на

досвіді роботи парламентів світу:

• ввести "годину усних запитань і відповідей" членів уряду;

• запровадити ефективну систему слухань у комітетах (ця робота вже

починає розгортатися за допомоги Програми сприяння парламенту України та

інших неурядових і громадських організацій);

• визначити роль фракцій у законодавчому процесі;

• надати більше повноважень і ресурсів для розбудови дослідницької

служби;

"Година запитань і відповідей" членів уряду є ефективним засобом

проведення діалогу між гілками влади, яка з успіхом використовується у

багатьох парламентах. Наприклад, у парламенті Великої Британії міністри

щоденно протягом однієї години відповідають на запитання депутатів. За

Конституцією Франції кожна палата Парламенту проводить одне засідання в

тиждень для запитань і відповідей уряду. Регламент передбачає дві норми

усних запитань - без дебатів і з дебатами.

На сьогодні в Верховній Раді унормованим спілкуванням депутатів з

урядовими чиновниками є тільки спілкування на "Дні Уряду України", яке, на

жаль, відбувається один раз на місяць і у формі розлогих доповідей, а не

діалогу.

Проведення слухань у комітетах забезпечує не тільки ефективність

законотворення, а й виконання контрольних функцій парламенту. Комітети

парламенту опікуються проблемами певних напрямків і часто їх юрисдикція

співпадає з юрисдикцією певних міністерств, з якими комітети повинні вести

постійний діалог і контролювати їх діяльність у межах своїх повноважень.

Відповідно до процедури проведення слухань у комітетах представники

виконавчої влади відповідають на будь-які питання стосовно своєї службової

діяльності і надають депутатам необхідні матеріали і документи. Слухання у

комітетах відбуваються у присутності запрошених представників наукових і

громадських організацій, установ, підприємств, органів місцевого

самоврядування і засобів масової інформації. Все це створює чітку систему

взаємодії влад і робить суть її діяльності зрозумілою для широкого кола

громадськості.

На жаль, сьогодні слухання у комітетах Верховної Ради України

проводяться без визначеної системи, а їх процедура не є напрацьованою, тому

ефективність цього заходу не дуже висока. Необхідно формалізувати процедуру

і наполегливо впроваджувати її у практику роботи комітетів. Прес-служба

парламенту повинна постійно опікуватися тим, щоб громадськість знала про

питання, які будуть розглядатися у комітетах і на слуханнях задля того, щоб

її представники могли взяти участь.

Щоб норми регламенту щодо слухань стали дійовими, слід, очевидно,

передбачити санкції до посадових осіб виконавчої влади за неявку до

комітету на слухання, а також за ненадання необхідної інформації і

документів на вимогу комітету.Фракції у парламенті відіграють визначальну

роль в організації роботи і виборі керівництва всіх його ланок. Вони поряд

з комітетами беруть участь у законотворчій роботі, мають певні можливості

впливати на законотворчу діяльність через своїх членів, які входять у

комітети за квотами пропорційного представництва фракцій. Прикладом

ефективної діяльності фракцій у парламенті є діяльність фракцій у

Бундестазі Німеччини.

Фракції у Верховній Раді відіграють важливу роль у сфері організації

керівних органів Верховної Ради, формуванні комітетів, контрольних і

слідчих комісій.

Дослідницька служба має особливо важливе значення для роботи

парламенту. Вона забезпечує депутатів необхідними довідковими і

аналітичними матеріалами, без яких діяльність депутатів не може бути

ефективною, тому що законотворчість парламенту стосується всіх сфер

діяльності людини, а кожний депутат може бути фахівцем лише у своїй вузькій

ділянці.

Прикладом ефективної дослідницької служби парламенту є дослідницька

служба Конгресу СІЛА. Вона є підрозділом Бібліотеки Конгресу, має чисельний

професійний апарат і безпосередньо обслуговує Конгрес. До цієї служби, яка

допомагає Конгресові, приєднані ще три організації:

• Бюджетна служба Конгресу, яка надає йому інформацію, пов'язану з

бюджетом, витратами та їх ефективністю.

• Служба загального обліку. Вона допомагає Конгресові у питаннях

нагляду і координації діяльності Уряду, проводить незалежні аудиторські

перевірки, дослідження та оцінку федеральних програм.

• Служба технологічних досліджень. Ця Служба готує для Конгресу

матеріали з питань запровадження нових технологій.

У дослідницьких службах Конгресу працює понад 6000 працівників. Вони

відповідають щороку на близько 500000 запитів від Конгресменів, комітетів і

працівників апарату. Відповіді надаються у формі доповідей, бюлетенів,

бібліографій, інформаційних повідомлень, семінарів, аудіо- та відеозаписів,

консультацій телефоном тощо.

110

Потужної дослідницької служби у Верховній Раді не існує. Парламентська

бібліотека не має кадрів для виконання аналітичних досліджень для

депутатів. Бюджетної служби у Верховній Раді немає, як немає і служби для

проведення аудиторських перевірок виконання урядових програм.

Для ефективної роботи парламенту необхідна також чітка його

структуризація. При цьому структуризація у вигляді простого поділу

парламенту на фракції нічого не вирішує. Жодна фракція без згоди інших

фракцій не може "проштовхнути" своє рішення. Щоб проводити цілеспрямовану

власну політику фракції парламенту повинні об'єднатися у парламентську

більшість і опозицію з визначеними обов'язками і правами.

Чітко і ефективно ця проблема вирішується у країнах з двопартійною

системою (США, Велика Британія). Партія, що перемогла на виборах, утворює

парламентську більшість, а переможена партія утворює парламентську

опозицію. Більшість отримує великі права у формуванні керівних органів

парламенту і бере на себе відповідальність за втілення певної політики.

Страницы: 1, 2, 3, 4