1933г. Трагедия голода на Украине (1933: Трагедія голоду)

тисячі у 1932-му. Проте сільські осередки не виросли кількісно адекватно

прийому. По-перше, серед них процент виключених з партії під час чистки

1929-1930рр. складав 16,2 (по виробничих осередках міста - 8,8). По-друге,

політичний рівень нового поповнення був низький. До того ж масовий прийом

погіршив пропорції між членами і кандидатами партії. На початок 1932р.

сільська партійна організація України на дві третини складалася з

кандидатів.

У лютому 1931р. ЦК партії прийняв «Положення про осередок ВКП(б) у

колгоспах». Відповідно до нього сільські осередки в районах суцільної

колективізації обов'язково мали бути перетворені на колгоспні. Однак

приблизно з 30 тисяч самостійні осередки мали тільки 4767 колгоспів. Не

маючи можливості спиратися на сільські осередки при розв'язанні питань

виробничого характеру, районні комітети партії діяли через уповноважених,

котрі виїжджали на села проводити чергову кампанію. У доколгоспному селі

такий метод роботи себе виправдав, але в нових умовах він став явно

неефективним.

Відрив безпосередніх виробників від засобів виробництва відсував на

задній план віковий досвід селянського господарювання, а методи колективної

організації праці не могли бути засвоєні без допомоги іззовні, з боку

робітничого класу. Життя показало: найкраща організаційна форма участі

робітників у налагодженні колективних методів господарювання на селі -

державні машинно-тракторні станції. Можна сказати, що МТС являли собою

інтегральним елемент колгоспного ладу, без якого колективне господарювання

на селі існувати не могло, їх мережа швидко розвивалася. Активно впливати

на організаційно-господарське зміцнення колгоспів МТС ще не могли. У першій

п'ятирічці розв'язувалися питання, пов'язані з формуванням трудових

колективів, одержанням, розміщенням і освоєнням техніки, налагодженням

виробничих зв'язків з колгоспами.

На відміну від інших районів країни на становищі в сільському

господарстві України дуже позначилася чехарда з адміністративно-

територіальним поділом. XVI з'їзд партії вирішив спростити систему

управління за рахунок ліквідації окружної ланки. Проте на Україні областей

тоді не існувало. Замість того, щоб утворити їх шляхом укрупнення округів,

рішення з'їзду тут виконали буквально. В результаті виникла дволанкова

система управління: центр-район. З вересня 1930р. територію УРСР

розподілили на 503 адміністративні одиниці, якими керували безпосередньо з

Харкова: Молдавську АРСР, 18 міст центрального підпорядкування і 484

сільські райони. Управляти такою кількістю районів а одного центру було

неможливо. 3 лютого по жовтень 1932р. в республіці відбувався непростий

процес організації областей. Апарат обласних організацій тільки формувався

і ситуацією на місцях не володів, тоді коли обтяжливі для центру прямі

зв'язки з сотнями районів фактично припинилися.

При аналізі причин дезорганізації колгоспного виробництва не можна

відкидати неготовності основної маси колгоспників до колективної праці. І

все ж безуспішність спроб реалізувати в масовому масштабі заходи щодо

організаційно-господарського зміцнення колгоспів, які добре себе

зарекомендували в передових артілях, пояснювалася, насамперед, не

особливостями селянської психології, а руйнівним впливом продрозкладки.

З одного боку, селяни не могли почувати себе господарями у власному

колгоспі, тому що вироблена колективною працею продукція не ставала

власністю колективу. З іншого боку, вони знали, що колгоспи утворені шляхом

об'єднання їхніх власних засобів виробництва. Колізія розв'язувалася

просто: колгоспники починали забирати продукцію, вироблену в громадському

господарстві, до її оприбуткування і вивозу. Такі дії кваліфікувалися як

крадіжка. За свідченням М. М, Хатаєвича, у 1932р. крадіжками займалися від

85 до 90% колгоспників. Крали, щоб забезпечити себе продуктами харчування

або щось заробити продажею. На ринку, який «існував практично нелегально,

ціни на продукцію сільського господарства до кінця першої п'ятирічки зросли

в 30 разів. Зрозуміло, що для колгоспів, колгоспників та одноосібників не

існувало питання, чи здати вироблену продукцію державі за цінами, що майже

не змінилися з 1927-1928рр., чи зробити спробу реалізувати її на ринку.

Замість того, щоб покінчити з виробничими відносинами, які змушували

колгоспників красти власну продукцію, Сталін та його найближче оточення

обрали шлях репресій. Хоч давно вже було оголошено про ліквідацію

куркульства як класу, Молотов знову заговорив про загрозу з боку куркуля,

який нібито організовував на селі розкрадання хліба та іншого колгоспного

добра, аби шкодити громадському господарству колгоспів, виконанню ними

державних завдань. 22 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову

«Про боротьбу з спекуляцією».

Руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільського

господарства повною мірою виявився 1931р., коли в колгоспи об'єдналася

більшість сільського населення України. Однак дезорганізація і деградація

громадського виробництва колгоспів не позначилася на поставках державі: їх

стягували залізною рукою. Зате рівень життя колгоспників, який залежав від

«залишкового» принципу оплати праці (поставки державі - перша заповідь!),

катастрофічне знижувався. Уже в перші місяці 1932р. в багатьох сільських

районах вичерпалися запаси продовольства, насамперед хліба. Над

колгоспниками зависла загроза голоду.

Справді, в сільському господарстві України спостерігався

катастрофічний стан. Посівна кампанія затяглася до кінця червня і все ж

недосіяли понад 2млн. гектарів, відведені під чорний пар площі

перетворилися на розсадник бур'янів. Через те, що просапних культур не

обробляли, частина посівів загинула. На площах, що халишилися, урожай був

невисокий, незважаючи на задовільні погодні умови. Ряд районів, особливо в

південній степовій смузі, залишили в 1932р. на полях до половини врожаю не

зібраним, не вивезеним або втраченим під час обмолоту.

На Третій конференції КП(б)У доповідач і промовці вказували на те, що

в ході хлібозаготівель 1931р. на керівні кадри районів і сіл здійснювався

величезний адміністративний тиск - аж до зняття з постів, виключення з

партії, віддачі під суд за невиконання плану. А самі плани були

нестабільні. Нерідко з колгоспів, які перевиконали свої зобов'язання,

вивозився насіннєвий фонд для виконання зустрічних планів. Основна вада

заготівель в резолюції конференції характеризувалася чітко: «План

хлібозаготівель розверстано на райони і колгоспи і проводили його не

організованим порядком, а за «принципом» зрівнялівки, проводили механічно,

незважаючи на стан кожного окремого району, кожного окремого колгоспу».

У присутності трьох членів Політбюро ЦК ВКП(б) - Л. М. Кагановича, С.

В. Косіора, В. М. Молотова, а також двох кандидатів у члени Політбюро - Г.

І. Петровського І В. Я. Чубаря на Третій конференції КП(б)У було піддано

принциповій критиці докорінний недолік політики хлібозаготівель-розкладку.

Та на вїдміну від 1929р., коли Сталін визнав факт лівацьких перекручень у

ході колективізації і тимчасово відступив, у 1932р. він продовжував, не

рахуючись з будь-якими аргументами, відстоювати економічно хибну і

політичне небезпечну систему продрозкладки.

Єдиним для 1932 року нововведенням у взаємостосунках між містом і

селом був дозвіл торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників за

цінами вільного ринку. Отже, зроблена з воєнно-комуністичних позицій спроба

налагодити плановий продуктообмін між містом і селом була офіційно визнана

неспроможною. Але торгівля хлібом дозволялася тільки після виконання

заготівельного плану, з 15 січня 1933р.

Сталін сліпо вірив у дієвість обов'язкових постанов, незалежно від

того, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Він думав, що

проблему жнив 1932р. можна розв'язати прийняттям закону, в якому були б

передбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК

ВКП(б) від 5 липня 1932р. «Про збиральну кампанію 1932р.» висувалася

вимога запроваджувати скиртування: своєчасно скошений і заскиртований хліб

міг тривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспників

дозволялося вже при обмолоті видавати аванси в рахунок натуральної частини

доходів у обсязі 10-15% фактично обмолоченого хліба. Проте в селянській

практиці робота за десятий сніп ніколи не вважалася вигідною, а на

додаткову видачу хліба взимку вже ніхто не розраховував.

Усе ж 1932р. було заскиртовано більше скошеного хліба, ніж у

попередні роки. Втрати від обсипання зменшилися. Зате тривале зберігання

хліба в полі викликало масове розмноження гризунів.

Відповідно до постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 липня 1932р. план

хлібозаготівель по селянському сектору України з врожаю 1932р. встановили

зменшений - 356млн. пудів. Потім цей план тричі скорочували, відповідно до

реального становища в сільському господарстві. На 1 листопада остаточні

зобов'язання України становили 267млн. пудів.

Пробні обмолоти свідчили: на колгоспних ланах визріває в цілому

непоганий урожай - в середньому 7,2 центнера з гектара проти 8,3 центнера у

1931р. і 10,2 центнера у 1930-му. Неврожайним був рік тільки в деяких

південних районах республіки. У 1930 р. селянський сектор здав державі

393млн., а в 1931-395млн. пудів хліба. На такому фоні план у 267млн. пудів

здавався здійсненним.

Та не слід забувати, що колгоспне виробництво розхитувалося

продрозкладкою третій рік. Це знаходило конкретне виявлення в дедалі

зростаючих втратах продукції. Узагальнені дані про втрати за 1931р. у

масштабі республіки було названо на Третій конференції КП(б)У. Як вважали

П. П. Любченко і Г. І. Петровський, втрати хліба під час жнив («за найбільш

скромними підрахунками»,— додавав Петровський)—у діапазоні 100-150 млн

пудів. С. В. Косіор називав цифру 120-150 млн. О. Г. Шліхтер - 150млн., М.

О. Скрипник - близько 200млн. пудів. Не претендуючи на точність, ці цифри

дають уявлення про масштаби втрат — до половини річного продовольчого фонду

сільського населення.

У 1932 році втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому

рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. До 1 листопада від селянського

сектора України надійшло лише 136млн. пудів хліба. Мляво відбувалися

заготівлі і в інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та інших

видів продовольства швидко танули. Це викликало скорочення і без того

низьких норм видачі продуктів за картками для робітників та службовців.

Різко зменшився хлібний експорт, що призвело до майже десятикратного

збільшення дефіциту зовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929р.

Зростання короткострокової заборгованості обумовило появу на західних

валютних ринках чорної біржі радянських векселів. Прострочення платежів

загрожувала непередбаченими наслідками, і з поточних рахунків іноді

доводилося розплачуватися валютою, одержаною від продажу національних

художніх цінностей. Саме тоді з головних музеїв країни назавжди пішли за

кордон сотні творів великих художників, у тому числі Рембрандта і Тіціана.

КОМІСІЯ МОЛОТОВА В ДІЇ

Підходимо до критичного пункту трагедії 1933р. Чи був голод лише

наслідком розрухи, наслідком, можливо, непередбачуваним для авторів

економічної політики, яка призвела до дезорганізації і деградації

сільськогосподарського виробництва? Чи поглиблювався він конкретними

практичними діями на державному рівгіі? Доводиться ствердно відповідати як

на перше, так і на друге питання. Є безліч фактів, які незаперечно доводять

злочинний характер діяльності надзвичайних комісій, надісланих Сталіним у

листопаді 1932 р. до Харкова, Ростова-на-Дону і Саратова із завданням взяти

хліб за будь-яку ціну.

Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов. Щоб виконати

заготівельний план, комісія повинна була взяти з селянського сектора 131

млн. пудів хліба. За три місяці заготівель, з листопада 1932р. по січень

1933р. вона змогла вилучити тільки 89,5 млн. пудів. У наступні три місяці

(лютий-квітень 1933 року) в республіку повернулося у вигляді насіннєвої,

фуражної і продовольчої позичок 34,3 млн. пудів. Отже, фактично вилучили

взимку 55,2 млн. пудів. Якщо розкласти цей хліб на 25 млн. сільських

жителів, що проживали в республіці на початок 1933р., то на кожного припаде

трохи більше двох пудів. Співставимо ту цифру з піврічним, до нового

урожаю, продовольчим фондом сільського населення за діючими тоді нормами:

по вісім пудів на кожного, тобто 200 млн. пудів, 3 цього випливає, що

припинення заготівель у жовтні 1932р. не відвернуло б голоду. Зрозуміло й

те, що хлібозаготівлі за умов, коли на селі гостро не вистачало хліба до

нового врожаю, були найстрахітливішим злочином Сталіна та його найближчих

співробітників у партійно-державному керівництві.

Постає непросте запитання: надзвичайна комісія керувала, а діяли

безпосередні виконавці - сотні й тисячі партійних, радянських,

господарських працівників. Ці люди не могли не бачити на власні очі

трагізму ситуації, що складалася. Чи були вони тільки гвинтиками бездушної

державної машини?

Так, декотрі робили кар'єру, «працювали» не за страх, а за совість.

Проте більше було таких, хто в міру своїх сил, відкрито чи приховано

саботував вказівки з центру.

Для порайонної розкладки хлібозаготівельних планів вимагалися дані

про посівні площі і врожайність. Відповідний документ підписувався першими

особами керівної районної ланки: секретарем райпарткому, головою

райвиконкому, головою районної контрольної комісії, начальником

райземвідділу і начальником райвідділу ДПУ. Ця своєрідна кругова порука

мала на меті перешкодити подачі занижених даних. І все ж районні працівники

мали мужність колективно візувати фальсифіковані дані, щоб послабити тягар

продрозкладки. У 1931р. після перевірки районних відомостей

хлібозаготівельні плани істотно збільшилися в 153 районах (тоді на Україні

існувало близько 400 районів).

Для 1932р. такі узагальнюючі дані невідомі. Є, однак, свідчення

Сталіна про те, що саботаж хлібозаготівель набув повсюдного характеру. На

січневому (1933р.) об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) він з убивчою

іронією говорив: «Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них...

стали боятися того, що селяни не догадаються придержати хліб для вивозу

його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть

та й здадуть увесь свій хліб на елеватори».

Немало керівників під власну відповідальність припиняли вивозити

хліб, тому що це були не товарні, а продовольчі запаси.

Заяви місцевих керівників на адресу надзвичайної комісії про

відсутність резервів залишалися безрезультатними.

Щоб придушити опір вивозу хліба з голодуючої місцевості, надзвичайна

комісія широко застосовувала репресії. У листопаді 1932 р. при Наркоматі

юстиції УРСР і в областях утворили спеціальні групи, цілодобово пов'язані з

хлібозаготівельними органами.

Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від імені

партійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася з

прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада

1932р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою - «Про заходи по

посиленню хлібозаготівель». Постановами передбачалося, що в артілях, де під

час жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15 %

від фактичного обмолоту), мають організувати повернення незаконно розданого

хліба. Вводилася практика натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншими

продовольчими продуктами - на випадок відсутності запасів зерна)

колгоспників та одноосібників - боржників по хлібозаготівлях. Ключовим

серед репресивних заходів був дозвіл райвиконкомам перераховувати в

хлібозаготівлю всі створені в колгоспах натуральні фонди - насіннєвий,

продовольчий і фуражний. Цей пункт мав застереження відносно вилучення

насіннєвих фондів: тільки з санкції облвиконкомів у кожному окремому

випадку. Подальші події показали, що його внесли до тексту постанови з

ініціативи керівників республіки.

На додаток до цього застереження, якого могли не зрозуміти надто

«старанні» місцеві працівники, Політбюро ЦК КП(б)У 29 листопада прийняло

постанову, розіслану обкомам і райкомам у формі інструктивного листа за

підписом С. В. Косіора. В ньому зазначалося: «Просто і механічно вивозити

всі фонди в хлібозаготівлю є зовсім неправильним і неприпустимим. Особливо

це неправильно стосовно до насіннєвого фонду. Вилучення колгоспних фондів

та їх перевірка повинні здійснюватися не огульно, не повсюдно... Вивіз хоча

б частини посівного матеріалу повинен допускатися тільки в особливо

виняткових випадках з дозволу обкомів партії».

Останньої декади грудня на Україну приїхав Каганович - обстежити хід

хлібозаготівель. Він повідомив, що ЦК ВКП(б) скасував постанову ЦК КП(б)У

від 18 листопада про невивіз насіннєвих фондів «як рішення, що послаблює

наші позиції в боротьбі за хліб». ЦК КП(б)У змушений був відкликати

інструктивний лист від 29 листопада.

Патологічна жорстокість, виявлена в ході хлібозаготівель на Україні

Молотовим і Кагановичем, підхльостувалася безпосередньо Сталіним.

Страницы: 1, 2, 3, 4