Ринок цінних паперів

інвестори почали виводити свої капітали з країн із перехідною економікою.

На це Національний банк України відреагував обмеженнями на валютному ринку,

а Міністерство фінансів України — підвищенням дохідності облігацій

внутрішньої державної позики (ОВДП) більш як удвічі. На корпоративному

ринку цінних паперів різке підвищення дохідності ОВДП спричинило обвальне

падіння курсу акцій. Фондові індекси з кінця жовтня до кінця 1997 року

знизилися більш як на 30%.

Для подальшого вивчення поведінки фондових індексів під

час значних падінь цін розглянемо додаток № 16, в якому показано відношення

мінімального рівня індексів за трирічний період до моменту часу і до рівня

індексів на момент часу t, що позначається в західній літературі як МІNСt,

для вказаних вище регіонів за період із 1970 по 1997 роки у порівнянні з

попереднім трирічним періодом. На ринках Латинської Америки, що

розвиваються, спостерігалося підвищення цін майже на 400% у передкризовий

період на початку 1980-х років.

На підставі цих спостережень напрошується висновок, що

фондовим кризам можуть систематично передувати епізоди значного підвищення

цін. Для вивчення питання про передбачуваність падіння з урахуванням

підйомів, які їм передують, розглянемо додаток № 17, на якому зображена

кореляція між величинами МІNСt і СМАХ t+lag на момент часу t плюс певний

лаговий період,

CMAX t+lag . Рисунок відображає розрахунок кореляції для лагового періоду

від —60 до +60 місяців.

Відповідно до цих розрахунків, коли лаг (lag) має

від'ємне значення, кореляція показує, чи привело підвищення цін до

наступного зниження. Так, при від'ємному значенні lag і позитивній

кореляції ймовірно, що за значеннями індексів вище від середнього рівня

сталося їх зниження нижче від середнього рівня, тобто ціни мали протилежні

щодо середнього рівня значення. Якщо кореляція негативна за тих самих умов,

ймовірно, що за високими рівнями індексів виникли ще більш високі, тобто

ціни були позитивно автокорельовані.

У всіх трьох регіонах у міру зміни lag від —60 місяців

до 0 кореляція знижується з помірно позитивних до великих негативних

значень. Це означає, що за короткостроковий період (невеликі значення lag)

ціни позитивно автокорельовані.

Кілька епізодів значних підвищень цін спостерігалися в

усіх регіонах, при цьому величини зростання цін були більші на ринках, які

розвиваються. Для кожного регіону характерним є значно вище підняття цін

порівняно із наступним їх падінням. Це є свідченням того, що фондові

індекси мають тенденцію до підвищення протягом тривалого періоду. Так, на

розвинутих ринках перед обвалом 1987 року відбулося підвищення цін більш

ніж на 200%. Додаток № також показує, що для довших часових інтервалів

(великі значення lag) ціни приймають протилежні щодо середнього рівня

значення.

З додатку № 17 видно, що при позитивних значеннях lag

кореляція показує, чи привели падіння до наступного підвищення цін. Усі

регіони характеризуються тим, що кореляція негативна для невеликих

позитивних значень lag і, навпаки, має позитивне значення у міру збільшення

позитивних значень lag.

Величина lag, за якої кореляція змінює знак,

відрізняється у регіонах: для розвинутих ринків вона становить майже 7

місяців, для азіатських ринків — 15 місяців і для ринків Латинської Америки

— 33 місяці. Величина lag, за якої кореляція досягає максимуму після зміни

знака, — це проміжок часу, після якого ймовірність відновлення найвища. Ця

величина lag варіюється також залежно від регіону: вона має найбільше

значення для Латинської Америки, за якою йде Азія, а потім — ринки

розвинутих країн. Ці результати також підтверджують той факт, що

відновлення на ринках, які розвиваються, триваліше, ніж на розвинутих

ринках.

На підставі сказаного можна припустити, що, оскільки

передкризове підвищення цін більше від найглибшого спаду під час кризи і

спостерігається певна кореляційна залежність між підвищеннями і падіннями

цін, засоби ан-тикризового регулювання можуть спрямовуватися передусім на

запобігання надмірному підвищенню курсів акцій із метою пом'якшення

можливої наступної фондової кризи. Такі кроки можуть мати як засоби

економічного впливу, наприклад, продумане поступове підвищення облікових

ставок у період надмірного підвищення курсів акцій, після якого може

статися обвал, так і засоби психологічного впливу на учасників фондового

ринку.

Розділ 3: Основні проблеми та перспективи ринку цінних паперів в Україні.

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування

ринкової економічної системи країни неперервно йшов процес створення ринку

капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток

(паїв, акцій) суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у

системі обігу пайового (акціонерного) капіталу. Враховуючи той факт, що

майже сторіччя економічна система країни функціонувала як така, що не мала

ринку приватного капіталу, а весь обіговий капітал був сконцентрований в

особі єдиного власника — держави, формування та перехід до цивілізованого

ринку приватного капіталу, вищою формою якого є організований фондовий

ринок, — досить складна проблема, яка потребує ретельного економічного

аналізу і створення власної теоретичної бази функціонування цього сегмента

економіки.

Так, на сьогодні в Україні найбільш розповсюдженим видом

цінних паперів є акції, обсяг емісій яких швидко зростає, як зростає і їх

частка в загальному обсягу випущених цінних паперів. Спостерігаються зміни

у галузевій структурі емісій: зменшились обсяги емісій банківськими

структурами і збільшились обсяги емісій промисловими підприємствами. Це

пояснюється збільшенням кількості зареєстрованих емісій акцій

приватизованих і корпоратизованих підприємств.

Первинний ринок акцій приватизованих підприємств в

Україні носить неоднорідний характер як за складом учасників, так і за

формами: поряд з акціями великих підприємств присутні цінні папери

підприємств, що не користуються попитом. Вторинний ринок цінних паперів

приватизованих підприємств має ряд особливостей: більш ровинутим порівняно

з біржовим обігом є позабіржовий, головними дійовими особами якого є

інвестиційні компанії, приватні або інституційні інвестори, які активно

освоюють практику спекулятивних операцій з цінними паперами. Регіональний

розподіл торговців цінними паперами наведено у додатку №19.

3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні.

Спробуємо розглянути умови виникнення фондового ринку в

Україні. На мій погляд, його формування відбувалося в кілька етапів.

Перший етап — це період виходу України зі складу

Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних

акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів

населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ

на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні

папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати

першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента

економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і

надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як

до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку

інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у

більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних

осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку

з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу

компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових

сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і

20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от

вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів

можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як

ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку,

причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків

при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної

кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються

псевдобіржі — центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових

посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна

база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову

приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не

закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті

масової приватизації

контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів,

що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління

підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення

для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури

інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на

перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку

брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та

розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок

реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масо-

ва приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою

створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв

величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні

об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап

характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап

характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових

систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне

залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною

відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію,

що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу.

Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але

з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими

факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не

сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у

населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та

приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної

кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності

яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до

брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень

прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у

портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий

інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей

період починається процес концентрації власності шляхом придбання

стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна

кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком

інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних

майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи,

створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні

асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можно констатувати: органи влади і

контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку

ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав

значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань —

як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх

(євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового

ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав

змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових

ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок

стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу

кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними

його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів

ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на

обсягах і методах продажу об'єктів державної власності — як правило, до

продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне

цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку

можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи,

агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та

депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та

фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна

комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього

венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка

можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку

та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою

фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою

думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих

підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до

нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку

стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в

особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б

створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж

мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б

ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати

значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який

відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше

запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в

країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему

обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові

системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав

акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у

1999р. наведена у додатку № 18. Тому є низка об'єктивних факторів, серед

яких основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що

призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців.

Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих

підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі

інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для

розвитку національного фондового ринку.

3.2. Сучасний стан ринку цінних паперів.

Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні

динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних

паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних

паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних

паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та

корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були

зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд.

грн..

Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:

|Вид цінних паперів |Обсяг |

| |емісії |

| |(млрд. |

| |грн.) |

|Акції |24,162 |

|Облігації підприємств|0,137 |

|Облігації місцевих |0,0005 |

|позик | |

|Інвестиційні |0,209 |

|сертифікати | |

|Разом |24,508 |

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14