Ринок цінних паперів

дивідендів;

. політика поступового збільшення дивідендів;

. політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві

частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за

сприятливих обставин;

. виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного

товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі

викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не

зобов'язані їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики

немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану

справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших

особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим є вибір другого та

третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне,

бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких

межах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів

акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної

суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд — один із чинників привабливості акцій для дрібних

потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує

залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При

прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від

дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0[18],

де Да — дохідність акції;

Д — отримані за період дивіденди;

ЦІ — поточна ринкова ціна акції;

ЦО — ціна, за якою акція була придбана.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на

інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а

також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права

власності на частину АТ та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді

дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період.

Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток

до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування

спеціального фонду дивідендів:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ[19],

де ПДР — прибуток до розподілу;

РФ — резервний (страховий) фонд;

ФРВ — фонд розвитку виробництва;

ФД — фонд дивідендів;

ФСП — фонд на соціальні потреби;

ІФ — інші фонди.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів

нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в

розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди

можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7

Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу

як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних

періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів

спеціального призначення.

Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те,

що АТ повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для

резидентів та 15% — для нерезидентів до або одночасно з виплатою

дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на

прибуток АТ є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у

податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди

перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату

податку на прибуток у наступних податкових періодах.

Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну

є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше

вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року

отримують 85%.

Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку

проводиться таким чином:

. нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на

дивіденди;

. отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету

податок на дивіденди;

. перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди

фізичним особам.

Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

Сд = ФД \ СК * 100[20],

де Сд — ставка дивіденду;

СК — статутний капітал.

Дн = НВ х Сд х А[21],

де Дн — нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ — номінальна вартість акції;

А — кількість акцій у акціонера.

Дв = Дн - ПП[22],

де Дв — виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП — податок на прибуток із громадян на дивіденд.

Нині встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн — для резидентів, Дв = 0,85 Дн — для нерезидентів. Якщо

власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку,

протягом якого акціонер володів акціями:

Днт = Дн * Т \ 365 * 100[23]

де Днт — нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т — термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

Застосування останньої формули проблематичне і навіть

недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він

становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки

та може призвести до порушення прав акціонерів.

Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України,

значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість

виплачувати дивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД хімічне

підприємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.;

АСК "Укррічфлот" — 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький

залізорудний комбінат — 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК

"Запоріжжя -обленерго" — 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку

(ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" — 600 тис. грн., що

становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ

"Полтава-обленерго" — 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ

"Нафтохімія Прикарпаття" — 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП;

фармацевтична фірма "Здоров'я" — 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно-

паперовий комбінат" — 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" — 135 тис.

грн.

Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які

припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це

прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ

"Дружківський метиз-ний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію;

ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" — 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" —

0,06 грн. на акцію; ВАТ "Роменський молочний комбінат" — 1,00 грн. на

акцію; ВАТ "Одеса-газ" — 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" — 1,12

грн. на інвестиційний сертифікат.

За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ

"Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод

"Рогань" — 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" — 13,2%; ВАТ "Кримський содовий

завод" - 25%[24].

Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських

підприємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу

вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5—10% чистого

прибутку.

Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату

дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення

на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для

акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для АТ, що мають кілька

тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для

виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату

та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем

розташування АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за

місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів

акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду,

дивіденди не виплачуються.

По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у

відкритому акціонерному товаристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати та

їх недоліки:

видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташу-

вання АТ), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба

розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у

банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер

рахунка). Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними

інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно

шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як

для АТ, так і для акціонерів.

Виходячи з цього можно зробити висновок, що необхідно розробити

грунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип,

враховуючи такі особливості функціонування акціонерного товариства, як

сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші

фактори. Підприємствам, які вже виплачували дивіденди, бажано надалі

дотримуватися стабільної дивідендної політики, не допускати затримки при їх

виплаті.

Результатом виваженої та ефективної дивідендної політики має

стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить

успішне його функціонування, а також на виплату стабільних, бажано

зростаючих дивідендів. Останнє сприятиме привабливості акцій такого

товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринках,

залученню додаткових інвестицій.

Розділ 2: ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення.

Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних паперів виконує

в економічній сфері:

відтворення дійсної вартості основних виробничіх фондів, рентабельності

того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо

актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванніі

державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень

фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на

фондовій біржі, є більш об’єктивним.

Прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його

акумулюція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.

Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.

Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та вилучення

із вільного обігу.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з

ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний щлях –

від хаотичності й роздрібленості до цілісності, централізації та досить

жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для

усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї

країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Головними характеристиками та принципами функціонування

такого ринку є:

Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забеспечується наявністю

єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних

паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного

Клірингового банку. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на

усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій території

даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний банк, то

для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний

банк через фондову біржу.

Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та

безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і

забеспечується спеціально створеними державними органами.

Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження ринкової

інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території

країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого клієнта на

купівлю-продаж цінних паперів та виключає можливості компенсації цих

замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок

Введення системи електронного обігу цінних паперів – їх дематеріалізованого

обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках через систему “національна

фондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”

Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів

загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що

забеспечує високі гараниії для залучення місцевих та іноземних інвестицій в

акціонерні капітали і розвиток національної економіки

Впровадження таких принципів у більшості країн світу

здійснюється відповідно до рекомендацій “Групи Тридцяти” – міжнародної

організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових

ринків.

Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями

“Групи Тридцяти” передбачає необхідність:

Широкого використання стандартних кодів ( код ISIN ) для торгів і доставки

цінних паперів

Запровадження вимог суворого лістингу

Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій

біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію

Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу

рівності інвесторів

Запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду

ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює

можливості для попиту і пропозиції

Надійності біржового ринку: забеспечення відсутності затримок і безпеки

поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в

стандартний період угоди

Дані про виконання рекомендацій “Групи 30” центральними

депозитаріями світу та України наведені у додатках № 3 та № 4.

Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради

європейських співтовариств дістали розповсюдження особливі відкриті

інвестиційні фонди ЮКІТС ( Undertakings for Collective Investment in

Transferable Securities ), які створюються для того, щоб надати можливість

фонду, який базується в одній із країн – членів ЄС, продавати свої акції в

інших країнах союзу.

Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних

паперів, варто виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні

банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації,

які об’єднані за назвою “Інституціональні інвестори” (страхові компанії,

пенсійні й інвестиційні фонди), структуру яких відображено у додатку № 5.

2.1. Бiржовий та позабiржовий ринок цiнних паперiв.

Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку ( крiм

ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних

паперiв.[25] Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до

зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними

рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують

певнi iнституанальнi та юридичнi межi.

Ринки цiнних паперiв розрiзняються за багатьма факторами.

Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний.[26]

Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв

пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публiчна реалiзацiя цiнних паперiв населенню або

незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя

цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На

первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв,

доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це

повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та

позабiржовий ( вуличний )[27] ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної

ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують

національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують,

роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції

великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок,

важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому

саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових

ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних

технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової

торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на якому

через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з

тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні

оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність при заключенні угод.

Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на

тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до

сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та

італійські комерційні об’єднання, які виникли раніше ( в 12-13 ст. ),

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14