Чорнобильска трагедія: причини та наслідки

кількості стрижнів-поглиначів в активній зоні реактора нижче припустимої

величини.

Друге - несподіваний провал потужності реактора, а потім робота

апарата при потужності меншої, чим було встановлено програмою іспитів.

Третє - підключення до реактора усіх восьми насосів з перевищенням

витрат по ЦГН.

Четверте - блокування захисту реактора за рівнем води і тиску пари в

барабані-сепараторі.

П'яте - блокування захисту реактора по сигналі відключення пари від

двох турбогенераторів.

Шосте - відключення системи захисту, передбаченої на випадок

виникнення максимальної проектної аварії, - системи аварійного охолодження

реактора.

У результаті теплового вибуху який відбувся в реакторі відбулося

руйнування активної зони реакторної установки і частини будинку 4-го

енергоблоку, а також відбувся викид частини радіоактивних продуктів, що

нагромадилися в активній зоні, в атмосферу. Вибухи в 4-м реакторі ЧАЕС

зрушили зі свого місця металоконструкції верха реактора, зруйнували всі

труби високого тиску, викинули деякі регулюючі стрижні і палаючі блоки

графіту, зруйнували розвантажувальну сторону реактора, підживлюючий відсік

і частину будинку. Осколки активної зони і випарних каналів упали на дах

реакторного і турбінного будинків. Була пробита і частково зруйнований дах

машинного залу другої черги станції. При вибуху частина панелей перекриття

упала на турбогенератор №7 зашкодивши мастилопроводи й електричні кабелі,

що привело до їхнього загоряння, а велика температура усередині реактора

викликала горіння графіту.

Найбільшу небезпеку, зв'язану з аварією представляло те, що,

руйнування реакторної зони викликало викид в атмосферу і на територію ЧАЕС

великої кількості радіоактивних деталей, графіту, ядерного палива. Викид

радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в

інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання - це і є власне

радіоактивність) являв собою розтягнутий у часі процес, що складається з

декількох стадій.

27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного

струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200 метрів,

рівень радіації в ній на видаленні 5-10 км. від місця аварії складали 1000

мілірентген у годину. Викид радіоактивності в основному завершився до 6

травня 1986р.

У першої годинник після аварії, коли ще не були точно визначені її

розміри і вага, а також унаслідок недостатнього радіаційного контролю,

частина облич, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали

великі дози опромінення, а також опіки при участі в гасінні пожежі. Усім

потерпілим була зроблена перша медична допомога. До 6 годинник ранку 26

квітня було госпіталізовано 108 чоловік, а протягом дня ще 24-х з число

обстежених. На основі діагностики променевої хвороби, 237 чоловік, у кого

розвиток гострої променевої хвороби прогнозувалося з найбільшою імовірністю

були терміново госпіталізовані в клінічні заснування Києва і Москви.

Загальне число людей загиблих внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС від

опіків і гострої променевої хвороби на 1 січня 1988 року склало 30 чоловік,

причому 28 - від променевої хвороби...

Ліквідація наслідків аварії

Аварія на Чорнобильської АЕС породила цілий комплекс проблем.

Насамперед необхідно було з'ясувати: чи не виникне внаслідок розплавлювання

і стікання ядерного палива ланцюгова реакція? Важливо було організувати

великомасштабну радіометричну розвідку, причому не тільки в районі АЕС, але

і на великих територіях навколо її. Стояло забезпечити безпеку 1-го і 2-го

енергоблоків що знаходились ще в роботі. У такий спосіб були визначені

наступні основні напрямки на початковий період ліквідації аварії:

> оцінка стану енергоблоків ЧАЕС і радіаційної обстановки на станції і

прилягаючій території;

> захист персоналу станції і населення від можливих радіаційних поразок;

> локалізація аварії і зменшення радіаційного впливу на населення і

навколишнє середовище.

До вечора 26 квітня були прийняті необхідні рішення, почалася

підготовка до евакуації міста Прип'яті. 27 квітня в 1 ночі були зупинені

реактори першого і другого енергоблоків. Почалися роботи з ліквідації

наслідків аварії.

Першочерговою задачею по ліквідації наслідків аварії було здійснення

комплексу робот, спрямованих на припинення викидів радіоактивних речовин.

За допомогою військових вертольотів вогнище аварії закидався

тепловідводящими і фільтруючими матеріалами, що дозволило значно скоротити,

а потім і ліквідувати викид радіоактивності в навколишнє середовище. Такими

матеріалами були різні з'єднання бора, доломіт, свинець, пісок, глина. З 27

квітня, по 10 травня, на об'єкт було скинуто близько 5000 тонн цих

матеріалів. У результаті цього, шахта реактора була покрита сипучою масою,

що припинило викид радіоактивних речовин. Також почалася знижуватися

температура в кратері блоку, чому сприяла і подача рідкого азоту в простір

під шахту реактора. Після цього минулого початі роботи з очищення найбільш

забрудненими радіоактивними викидами ділянок території ЧАЕС. Найбільш

забрудненими виявилися покрівельні покриття 3-го енергоблоку. На них

потрапили осколки реакторного палива, шматки графітової кладки, уламки

конструкції. Саме тут створювалося радіаційне тло, що не дозволяє

приступити до робіт усередині станції, здійснювати заходу щодо похованню 4-

го енергоблоку. Велика частина цієї роботи була виконана вручну. Очищали

дах в основному військовослужбовці. Незважаючи на те, що їхня робоча зміна

тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно піддалися

впливу радіаційного випромінювання.

Після очищення даху 3-го енергоблоку, почалися роботи з зачищення

території станції і прилягаючих районів. Частина робіт виконувалася

спеціальною технікою з дистанційним керуванням, але на частині робіт

використовувалися люди, знову в основному військовослужбовці.

Ділянки ЧАЕС забруднені дрібними викидами і радіоактивним пилом,

очищалися спеціальною адсорбуючою плівкою. Після розпилення на поверхні,

вона застигала, схоплюючи пил і інше сміття, а потім зверталася і

вивозилася для поховання. Широко застосовувалася пожежна і військова

техніка, за допомогою якої обмивалися стіни і дахи будинків. Не

відмовлялися від звичайних зборів з території радіоактивного бруду. Його

знімали бульдозерами, скреперами, вивозили і ховали. Потім ці ділянки

покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами покрить. Ділянка соснового

лісу, по якому пройшов радіоактивний слід ( так називаний “рудий ліс”), був

цілком прибраний, і також вивезений для поховання. Радіоактивна вода що

затопила підреакторні приміщення була відкачана в спеціально приготовлені

ємності. Для запобігання радіоактивного зараження ґрунтових вод, були

зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го енергоблоку.

Одночасно з цим велися роботи з радіаційного контролю і дезактивації

радіаційних плям у межах тридцятикілометрової зони від місця аварії. Роботи

з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року, після чого

радіаційне тло було знижено настільки, що в експлуатацію знову ввели першу

чергу атомної станції.

Для повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити

ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при

ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і

конструкції., заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник

радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву “Укриття”, але

широкій публіці він більш відомий за назвою “Саркофаг”.

Його висота склала 61 метр, найбільша товщина стін - 18 метрів.

Зведення "саркофага" здійснювалося за допомогою самохідних кранів,

оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена система

витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження, а

для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки з

розчином бора.

Суть проекту полягала в тім, щоб залити ушкоджений реактор шаром

покритих у визначених місцях свинцем металевих конструкцій заповнених

бетоном. Особлива складність у цьому проекті представляла стіна 3-го

енергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком. Раніш обоє реакторних цеху були

з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В даний час між

енергоблоками зведена стіна зі свинцю сталі і бетону називана “стіною

біологічного захисту”. Після її установки були початі роботи з дезактивації

третього енергоблоку.

15 травня 1986 р. була прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів

СРСР, у якому основні роботи з ліквідації наслідків аварії доручалися

Минсредмашу. Головною задачею було спорудження об'єкта "Укриття"

("Саркофаг") четвертого енергоблоку ЧАЕС. Буквально в лічені дні, практично

на порожнім місці, з'явилася могутня організація ВУС-605, що включає в себе

шість будівельних районів, що зводили різні елементи "Укриття", монтажний і

бетонний заводи, керування механізації, автотранспорту, енергопостачання,

виробничо-технічної комплектації, санітарно-побутового обслуговування,

робітника постачання (включаючи їдальні), а також обслуговування баз

проживання персоналу. У складі ВУС-605 був організований відділ

дозиметричного контролю (ОДК). Підрозділу ВУС-605 дислокувалися

безпосередньо на території ЧАЕС, у м.Чорнобилі, у м.Іванполі і на станції

Тетерів Київської області. Бази проживання і допоміжних служб розміщалися

на відстані 50 - 100 км від місця проведення робіт. З обліком складної

радіаційної обстановки і необхідності дотримання вимог, норм і правил

радіаційної безпеки був установлений вахтовий метод роботи персоналу з

тривалістю вахти 2 місяці. Чисельність однієї вахти досягала 10000 чоловік.

Персонал на території ЧАЕС працював цілодобово в 4 зміни. Весь персонал ВУС-

605 комплектувався з фахівців підприємств і організацій Мінсередмашу, а

також військовослужбовців (солдата, сержантів, офіцерів), покликаних із

запасу для проходження військових зборів і спрямованих у Чорнобиль (так

званих "партизанів"). Задача поховання зруйнованого енергоблоку, що стояла

перед ВУС-605, була складна й унікальна, оскільки не мала аналогів у

світовій інженерній практиці. Складність створення подібного спорудження,

крім значних руйнувань, істотно збільшувалася важкою радіаційною

обстановкою в зоні зруйнованого блоку, що робило його важкодоступним і

вкрай обмежувало використання звичайних інженерних рішень. При спорудженні

"Укриття" реалізація проектних рішень у настільки складній радіаційній

обстановці стала можливої завдяки комплексу спеціально розроблених

організаційно - технічних заходів, у тому числі використання спеціальної

техніки з дистанційним керуванням. Однак позначалася відсутність досвіду.

Один дорогий робот так і залишився на стіні "Саркофагу", не виконавши свого

завдання: електроніка вийшла з ладу через радіацію.

У листопаду 1986 року "Укриття" було споруджено, а ВУС-605 -

розформований. Cпоруда "Укриття" було здійснено за рекордно короткий

термін. Однак, виграш у часі і вартості будівництва спричинив за собою і

ряд істотних труднощів.

Це - відсутність скільки-небудь повної інформації про міцність старих

конструкцій, на які спиралися нові, необхідність застосовувати дистанційні

методи бетонування, неможливість у ряді випадків використовувати зварювання

і т.д. Усі труднощі виникають через величезні радіаційні поля поблизу

зруйнованого блоку. Під шаром бетону залишилися сотні тонн ядерного палива.

Зараз нікому невідомо, що відбувається з ним. Є припущення, що там може

виникнути ланцюгова реакція, тоді можлива тепловий вибух. На дослідження

процесів, що відбуваються, як завжди немає грошей. Крім того, дотепер

частина зведень приховується.

При будівництві “Саркофагу” було покладено близько 300 тисяч кубічних

метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій.

Таким чином, у жовтні 1986 року “Укриття” щільно запечатало те, що було

раніш 4-м енергоблоком ЧАЕС. У той же час “Укриття” не цілком герметичне.

Воно має спеціальні вентиляційні канали для охолодження реактора, постачені

спеціальними фільтрами, великий комплекс діагностичного і радіометричного

устаткування, систему активного ядерного захисту, для запобігання

виникнення ланцюгової реакції в колишньому реакторі. Таким чином, була

забезпечена надійна консервація зруйнованого реактора, відвернений вихід

аерозолей у навколишнє середовище, забезпечена ядерна безпека об'єкта.

Міністерство охорони здоров'я України підвело підсумки: понад 125

тисяч померлих до 1994 року, тільки торік із впливом аварії на ЧАЕС

зв'язані 532 смерті ліквідаторів; тисячі км2 забруднених земель. Через

тринадцять років після аварії виявляється вплив ефектів опромінення, що

наложилось на загальне погіршення демографічної ситуації і стан здоров'я

населення постраждалих держав. Уже сьогодні понад 60% обличчя, що були в

той час дітьми і підлітками і проживали на забрудненій території, складають

групу ризику занедужати раком щитовидної залози. Дія комплексних факторів,

характерних для Чорнобильської катастрофи, привело до росту захворюваності

дітей, особливо хворобами крові, нервової системи, органів травлення і

дихальних шляхів. Пильної уваги вимагають зараз обличчя, що приймали

особисту участь у ліквідації аварії. Сьогодні їх нараховується понад 432

тисяч чоловік. За роки спостереження загальна їхня захворюваність зросла до

1400%. Утішатися залишається лише тим, що результати впливу аварії на

населення, могли б бути набагато гірше, якби не активна робота вчених і

фахівців. За останнім часом розроблено біля ста методичних, нормативних і

інструктивних документів. Але на їхню реалізацію не вистачає засобів...

Поширення радіації

Як уже говорилося, процес викиду радіонуклідів зі зруйнованого

реактора був розтягнутий у часі і складався з декількох стадій.

На I стадії було викинуто діспергіроване паливо, у якому склад

радіонуклідів відповідав такому в опроміненому паливі, але був

збагачений летучими ізотопами йоду телуру, цезію і шляхетних газів.

На II стадії завдяки мірам, що починаються, по припиненню

горіння графіту і фільтрації викиду потужність викиду зменшилася.

Потоками гарячого повітря і продуктами горіння графіту з реактора

виносилося радіоактивне дрібнодіспергіроване паливо.

Для III стадії характерним було швидке наростання потужності

виходу продуктів розподілу за межі реакторного блоку. За рахунок

залишкового тепловиділення температура палива в активній зоні

перевищувала 1700°С, що у свою чергу обумовлювало температурно-залежну

міграцію продуктів розподілу і хімічних перетворень оксиду урану

які з паливної матриці виносилися в аерозольній формі на продуктах

згоряння графіту.

З останньої IV стадією витік продуктів розподілу швидко початку

зменшуватися що з'явилося наслідком спеціальних мір. До цього часу

сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів)

склав близько 1,9 Ебк (50 Мкі), що відповідало приблизно 3,5% загальної

кількості радіонуклідів у реакторі до моменту аварії.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків

відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня -

у північному, а з 29 квітня в плині декількох днів - у південному напрямку

( убік Києва).

Значна частина площ водозбору Дніпро Прип'яті піддалися інтенсивному

радіоактивному забрудненню. Нижні ділянки Прип'яті, Дніпра і

верхня частина Київського водоймища ввійшли в З0-ти кілометрову зону

відселення.

Відповідно до метеорологічних умов переносу віз задушливих мас

радіонукліди, що вийшли за межі реактора, поширювалися на площі водозбору й

акваторії Дніпра, його водоймищ припливів і Дніпровсько-Бугського лиману.

Вже в перші дні після аварії радіоактивні аерозолі надійшли у

водойми а потім дощем змивалися з забруднених водозборів.

Рівні радіоактивного забруднення природних вод визначалися

відстанню від ЧАЕС і інтенсивністю випадання аерозолей, змивом з

території водосбору а в дніпровських водоймищах - часом "добігання"

забруднених мас води. Радіонукліди, що надійшли у водойми, включилися в

абіотичні (води, суспензії, донні відкладення) і біотичні компоненти

(гідробіонти різних трофічних рівнів). При розпаді коротко живучіх

радіонуклідів визначилася гідроекологічна значимість найбільше біологічно

небезпечних довго живучіх стронцію-90 і цезію-137.

Радіоактивне забруднення донних відкладень Київського водоймища

досягло максимуму до середини літа 1986 р., коли характерні концентрації

цезію-137 на різних ділянках знаходилися в межах 185-29 600 Бк/кг

природної вологість Максимальний зміст цезію-137 у представниках

іхтіофауни спостерігалося в зимовий період 1987 - 1988 р. - (3,70 - ~29)

10~ Бк/кг сирі маси.

Забруднені повітряні маси поширилися потім на значні відстані по

території Білорусії, України і Росії, а також за межі Радянського Союзу. У

ряді країн були зафіксовані незначні підвищення рівня радіації, виявлені

деякі нукліди, викид яких в атмосферу відбувся в результаті аварії в

Чорнобилеві. Насамперед це було зареєстровано відповідними службами у

Швеції ( у 6 годин ранку 1986г), потім у Фінляндії, Польщі. Усього надійшла

інформація про радіологічні зміни і вжиті захисні заходи від 23 держав.

Дані показали, що в результаті погодних умов під час самої аварії на ЧАЕС,

у Європі відбулося визначене радіаційне забруднення територій. Крім того,

первісний викид з ушкодженого реактора ( висота якого складала близько 1200

метрів) привів до переносу невеликих кількостей радіоактивних речовин за

межі Європи, включаючи Китай, Японію і США.

Незважаючи на масштаби поширення радіоактивного забруднення, керівник

секції безпеки МАГАТЕ пані Анелі Сало, оцінюючи положення в цілому заявила:

“За винятком постраждалих районів на території СРСР рівні зараження в даний

час є досить низькими, для того щоб вимагати ретельного розгляду питання

про тім, ли існує взагалі і при яких обставинах необхідність у вживанні

захисних заходів по радіологічних причинах”.

Наслідкі аварії

Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному

перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання(це і є

радіоактивність) за межі аварійного блоку ЧАЕС являв собою розтягнутий у

часі процес, що складався з декількох стадій.

27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного

струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200м, рівні

радіації в ній на видаленні 5-10 км від місця аварії складали 1000 мР/год.

Фахівці розрахували сумарний викид продуктів розподілу (без

радіоактивних шляхетних газів). Він склав 50 МКі, що приблизно відповідає

3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі на момент аварії.

До 6 травня 1986 року викид радіоактивності в основному завершився.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків

відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня(у

північному, а з 29 квітня 1986 року протягом декількох днів(у південному

напрямку (убік Києва).

Забруднені повітряні маси поширилися потім на значні відстані по

території БССР, УРСР, РСФСР, а також за межами Радянського Союзу.

Через 15 днів після аварії рівень фона-гамма-тла в 5 мР/год був

зафіксований на відстані 50-60 км до заходу і 35-40 км до півночі від ЧАЕС.

У Києві рівні радіації в травні 1986 року досягали декількох десятих

мілірентгена в годину.

Радіоактивному забрудненню значною мірою піддалися Гомельська і

Могилевська області Білорусі, райони Київської і Житомирської областей

УРСР, що примикають до 30-кілометрової зони коло ЧАЕС, частина Брянської

області Росії. Ці території складають нині так називану зону твердого

контролю. Усього ж у тім чи іншому ступені виявилися забрудненими

радіонуклідами 11 областей СРСР, у яких проживає 17 мільйонів чоловік.

Учені виділили у викидах з аварійного реактора 23 основних

радіонукліда. Велика частина з них розпалася протягом декількох місяців

після аварії і небезпеки вже не представляє. У перші хвилини після вибуху й

утворення радіоактивної хмари найбільшу погрозу для здоров'я людей

представляли ізотопи так званих шляхетних газів. Атмосферні умови, що

склалися в районі ЧАЕС у момент аварії, сприяли тому, що радіоактивна хмара

пройшла мимо м. Прип'яті і поступово розсіялася в атмосфері, утрачаючи свою

активність. Надалі серйозну тривогу лікарів викликали коротко живучі

радіоактивні компоненти, які випали на землю, у першу чергу йод-131.

Незважаючи на те, що період його напіврозпаду, а, отже, і нейтралізації

загрозливих властивостей менш восьми доби, він має велику активність і

небезпечний тим, що передається по харчових ланцюгах, швидко засвоюється

людиною і накопичується в організмі. У зв'язку з цим вводилися обмеження на

вживання деяких харчових продуктів (наприклад, молока), проводилася йодна

профілактика. Крім того, всім, що знаходилися в найбільш небезпечній зоні

пред'являлася вимога про обов'язкове використання респіраторів.

Після розпаду більшої частини радіоактивного йоду увагу радіохімиків

і медиків залучив плутоній. Він не настільки радіоактивний, однак довго

живучій. Його нагромадження навіть у малих дозах(небезпечно для легень.

У результаті досліджень з'ясувалося, що довжина зон з підвищеною

концентрацією плутонію була незначної, а хімічні форми і розміри часток, у

яких він виявився, легко затримувався респіраторами.

Наступною проблемою стали уже довго живучі ізотопи стронцію і цезію,

особливо цезій-137. Їхня наявність на той чи іншій території сьогодні

викликає необхідність проведення додаткових дезактиваційних робіт, а також

визначає рішення питань реевакуації населення, його проживання у визначених

районах, сільськогосподарських робіт режиму харчування людей і інших

проблем.

Медичні аспекти аварії

Які ж медичні аспекти аварії?

Радіаційне випромінювання відбувається не тільки внаслідок яких-небудь

неполадок у ядерних чи установках після вибуху атомних бомб. Усе живе на

землі, так чи інакше є під впливом радіаційного тла. Він складається з двох

складових: природного тла і так називаного техногенного, що є наслідком

технічної діяльності людини. Природне тло формується за рахунок космічного

випромінювання і процесів, що відбуваються в надрах землі. Техногенні

джерела радіаційного тла формуються за рахунок медичних рентгенівських

обстежень, перегляду телепередач, перебування в сучасних будинках, участі у

виробничих процесах і інших факторах. У підсумку, кожен житель землі

одержує в середньому в рік радіаційну дозу рівну 300-500 мілібер (мбер).

Бер - одиниця опромінення еквівалентна 1 рентгену застосовується для оцінки

небезпеки іонізуючого випромінювання для людини. Учені визначили, що

клінічно визначаються незначні короткочасні зміни складу крові при

опроміненні дозою 75 берів. Розглянемо, які дози можуть бути отримані при

різних умовах, і яке їхня дія на людину.

0,5 мбер - щоденний тригодинний перегляд телевізора в плині року

100 мбер - фонове опромінення за рік

500 мбер - припустиме опромінення персоналу в нормальних умовах

3 бер ( 1 бер = 1000 мбер) - опромінення при рентгенографії зубів

5 бер - припустиме опромінення персоналу атомних станцій за рік

10 бер - припустиме аварійне опромінення населення (разове)

25 бер - припустиме опромінення персоналу (разове)

30 бер - опромінення при рентгеноскопії шлунка (місцеве)

75 бер - короткочасна незначна зміна складу крові

100 бер - нижній рівень розвитку легкого ступеня променевої хвороби

450 бер - важкий ступінь променевої хвороби (гине 50% опромінених)

600-700 бер - однократно отримана доза вважається абсолютно смертельною.

Несприятливі наслідки опромінення можуть виникнути в двох випадках.

Перше - у результаті короткочасного інтенсивного опромінення, і друге - як

підсумок щодо тривалого опромінення малими дозами. На площадці

Чорнобильської АЕС відбувся перший випадок, де частина персоналу, пожежні

виявилися в зоні саме високого опромінення. У результаті в деяких з них

виникла променева хвороба, у тому числі й у важкій формі. Як відомо, 28

чоловік померло від гострої променевої хвороби . З підозрою на діагноз

гостра променева хвороба різного ступеня ваги був госпіталізований 237

чоловік. 4-я ступінь променевої хвороби був відзначений у 21 чоловік ( 20 з

них умерли, один живий), 3-я ступінь - у 21 чоловік (7 умерли 14 - живі), 2

ступінь - у 53 чоловік (один умер 52 - живий), 1-я ступінь - у 50 чоловік (

усі живі). Серед населення 30-ти кілометрової зони й інших районів випадків

захворювання гострою променевою хворобою не відзначалося. Але інтенсивне

випромінювання обмежене в просторі. Досить видалитися від радіоактивного

джерела буквально на лічені метри, як воно швидко зменшується.

При опроміненні малими дозами виникають ефекти, що виявляються лише в

невеликої частини людей. Проте, потенційне збільшення росту ракових

захворювань у районах найбільшого радіаційного забруднення, по розрахунках

Міністерства охорони здоров'я оцінюється в 1 - 1,5%, а рівень негативних

генетичних наслідків відповідно - 0,5%. Також прогнозувався рівень розвитку

лейкемії в уражених районах.

Разом з опроміненням одержуваною людиною ззовні, радіонукліди можуть

попадати в організм людини, наприклад з їжею, повітрям і ін. У цьому

випадку говорять про внутрішнє опромінення. У нього свої особливості. Кожен

радіонуклід поводиться по своєму, має свої крапки додатка. Наприклад при

надходженні в організм радіоактивного йоду, 30% його накопичується в

щитовидній залозі. Стронцій концентрується в кістах, цезій розподіляється

рівномірно в м'язовій тканині. Крім нагромадження радіонуклідів в

організмі, радіобіологією враховується період напіввиведення - час, за яке

кількість радіоізотопу, що потрапив в організм, скорочується наполовину.

Для цезію-137 цей період дорівнює 110 доби, а, наприклад, для йоду-131 -

7,5 доби. Радіаційну обстановку в Чорнобилеві в основному визначав цезій-

137. Але існували звичайно й інші, довго живучі радіонукліди, що попадали в

організм людини.

Висновок

У результаті катастрофи на Чорнобильської АЕС було евакуйовано близько

116 тисяч чоловік із Прип'яті, Чорнобиля, більш 70 населених

пунктів тридцятикілометрової зони, а також за її межами в

Поліському районі Київської області. У 1990 і 1991 роках приймалися

заходи для подальшого відселення людей із забруднених територій

Київської і Житомирської областей, родин з дітьми і вагітними

жінками насамперед, особливо з уже названого Поліських і Народичей

Житомирської області. Усього за ці роки евакуйовано близько 130

тисяч чоловік, але на радіаційно - забруднених територіях, не вважаючи

Києва (хоча він відноситься до зон забруднення), живе близько 1.8

мільйона чоловік, питома вага здорових у даних районах зменшився за

ці роки з 50 до 20 відсотків.

Медичне обстеження пройшло все евакуйоване населення. Усі нужденні

були госпіталізовані для проведення всебічного обстеження і при

необхідності проходження курсу лікування. Дані про цих людей були поміщені

в ЕОМ для подальшого контролю. Був складений регістр всіх облич, що так чи

інакше могли відчути на собі вплив аварії на Чорнобильської АЕС. У нього

усього ввійшло понад 660 тисяч чоловік...

660 тисяч чоловік що піддалися опроміненню, величезний матеріальний

збиток був понесений країною під час ліквідації аварії. Така ціна злочинної

недбалості ряду посадових осіб Чорнобильської АЕС. Їх судили, присудили до

різних термінів позбавлення волі... Але чи можна оцінити збиток, нанесений

аварією, нашій планеті? Чи можна оцінити всю згубність впливу радіації на

величезні території? Як визначити збиток, нанесений усієї екосистемі району

аварії? Лісу, води, земля - усі зробилося на довгі десятиліття непридатним

до нормальної життєдіяльності. У районах уражених радіацією минулого

відзначені випадки мутацій деяких видів тварин і рослин ... Це -

Чорнобиль. Це важка спадщина для майбутніх поколінь ...

Література

1. “Чорнобиль: події й уроки” Під ред. Е. І. Ігнатенка, М., 1989

2. В. С. Губарєв “Заграва над Прип'яттю”, М., 1987

3. “Беларусь”, №4 (96:– А. Люцко “Парасткi надзеi i трывогi”

– “Дзесяць палынных гадоy”

4. Чорнобиль. Питання і відповіді. Довідник. М., 1990р.

5. Атомна енергетика. Історія і сучасність. М., Наука. 1991р.

Страницы: 1, 2