Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Українi

ефективним, якщо до цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих

підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки

зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під-

приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій

вексельного кредитора, немає ясності в головному – як у разі санації

підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним економічним методом, покликаним стиму-лювати банківські

операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в

Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України

протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії

під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу

Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності

звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються

для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного

Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які

виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що

норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне

проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через

місяць після підписання Указу Президента України "Про випуск і обіг

векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. "Про

оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про

деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[10]. Цей правовий акт

вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і

оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також

доповнення в плані визна-чення відповідальності кредиторів, що не вимагали

оформлен-ня векселем заборгованості.

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Пре-зидента України

містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні

бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для

стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення

кількох цілей, зокрема:

1) пожвавлення платіжної системи;

2) здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб'єктів підприємницької

діяльності;

3) розблокування господарської діяльності.

Положення Указу Президента України від 14.09.94 р. були деталізовані в

нормативно-правових актах Національного банку:

- Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її

векселями від 22.09.94 р. № 193[11];

- Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі

від 22.02.95 р., № 150010/48.

Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і

оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється

безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом

керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне

рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформле-них векселями. У

протоколі вказується доручення векселедав-ця обслуговуючому банку на

інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути

підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається

у банку, другий - видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на

першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до

Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника)

формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів.

Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку

кредитора спецзв'язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку

дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і

одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис

векселедавця.

Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна

прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти -

до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора, отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній

книзі і звіряє суми отриманих векселів за кожним векселедержателем із

сумами його платіжних вимог, після чого вручає йому під розписку векселі і

примірник реєстру.

У випадку, якщо боржник відмовляється оформити прострочену

заборгованість векселями, в банку дебітора складається протокольне рішення

у трьох примірниках за кожним кредитором окремо. Другий і третій примірники

протокольного рішення разом з примірником платіжної вимоги дебітора з

відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені підписом керівника

банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до банку кредитора

спецзв'язком з одночасним списанням відповідних сум. Один примірник

протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на

підставі отри-маної інформації має право безакцептного списання сум

заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після

отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення

заборгованості векселями.

Операції з векселями здійснюються відповідно до Порядку проведення

банками операцій з векселями, затвер-дженої постановою Правління

Національного банку України 25.12.93 р. №22001/85[12].

У міру наближення терміну платежу за векселями, актуальними стали

питання можливих неплатежів за векселями та їх опротестування. Саме цим

проблемам була приділена значна увага в спеціальних Роз'ясненнях з питань,

пов'язаних з використанням векселів в господарському обізі, спрямованих до

комерційних банків телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. №

15010/48.

Перший вексельний взаємозалік показав: по-перше, визначена конкретна

сума заборгованості; по-друге – 30,6% акцептованих платіжних документів

було погашено за заліком[13].

Однак перший вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо

ефективності використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а

неоплачених - 55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Ще

більш тривожним виявилося опротестування векселів на суму всього в 0,7

трлн. крб., з неоплачених - 18,7 трлн. крб.[14]

Узагальнення практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити

наступні причини низької ефективності використання для цих цілей векселів:

1. Підприємці і банкіри ще не знали, як користуватися векселем.

2. Багато керівників сприйняло використання векселів як разову кампанію і

поставилося до цього вельми скептично.

3. Вексель не використовувався як інструмент для заміни фінансової

власності на майнову і засіб переходу від фінансо-вої відповідальності до

майнової.

4. Недосконалість організаційного і технічного аспектів застосування

векселів, особливо механізму їх опротестування, розгляд відповідних позовів

в судах.

Практично за тією ж схемою, що і перший вексельний взаємозалік, був

проведений в червні 1995 р. другий взаємо-залік. Нормативною базою його

здійснення стала Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995

року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів

підприємницької діяльності України і оформлення простроче-ної

заборгованості векселями”[15].

Головною відмінністю другого взаємозаліку від першого було допущення

оформлення простроченої заборгованості як звичайними, так і переказними

векселями.

Потрібно відмітити, що, як показала практика, оформлення простроченої

заборгованості векселями в червні 1995 р., очікуваних результатів не дало.

Зокрема, при червневому взаємозаліку підприємствам Міністерства проми-

словості було пред'явлено вимог на 12% загальної суми боргів, що значилися

на балансах, з них акцептовано було 45%, а погашено - тільки 2,2%. З усіх

пред'явлених вимог, які підлягали оформленню векселями, тільки 21% був

оформле-ний; та й ті до вексельного обігу практично не потрапили.

Потім, відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України і

Національного банку України "Про проведення заліку взаємної заборгованості

суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборго-ваності

векселями" від 01.12.95 р. № 960[16], був проведений третій вексельний

взаємозалік.

Вказана Постанова передбачала проведення заліку взаємної

заборгованості за станом на 5 грудня 1995 року, з оформленням непогашеної

заліком заборгованості векселями терміном платежу не більш 90 днів від дня

складання, з можливістю здійснення дисконту. Термін протесту в неплатежі за

векселями, випущеними відповідно до цієї Постанови, визначався у 15 днів.

Для уточнення багатьох питань Національним банком України була

розроблена методика проведення заліку, яка була розіслана листом "Про

проведення заліку взаємної заборгованості" від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-

322[17].

Відповідно до вказаних нормативних актів простроченазаборгованість

могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм,

запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його

боржник - платником, кредитор кредитора - векселедержателем. Заборгованість

може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі

простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має

свідчи-ти про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка

невирішених питань не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись

оформляти заборгованість простим векселем, погодиться оформляти її

переказним. Іншими словами, чому боржник не бажає платити векселем своєму

кредитору, а захоче платити кредитору кредитора. Так і для векселе-

держателя мало втіхи, що платником за векселем буде особа, що відмовилася

оформити заборгованість простим векселем. Вказана Методика Національного

банку України містить більш широкі роз'яснення відносно інкасації векселів,

не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і простий вексель і

Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Правлінням

Національного банку України 25 лютого 1993 року[18].

На підставі вищеназваних нормативних актів у Методиці роз'яснюється

також можливість видачі векселя, що не підлягає опротестуванню в

обов'язковому порядку.

Оформлення заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995

року до 10 січня 1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку

першого вексельного взаємозаліку, а нормативна база, що його регулює,

не зазнала істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

У телеграмі Національного банку України від 21.11.95 р. № 22017/911-

5492 "Про взаємну заборгованість суб'єктів підприємництва"

зазначалося, що за 9 місяців 1995 року взаємна заборгованість зросла в 5,4

раза, криза неплатежів торкнулася кожного п'ятого підприємства, 44% всіх

підприємств мають заборгованість від 3 місяців до 1 року, 4% - більше

року[19].

Для з'ясування причин неефективності заходів, що вживаються Урядом з

впровадження векселів, Міністерством промисловості спільно з Українським

вексельним центром (Укрвекселем) і Українською фондовою біржею в рамках

експерименту, передбаченого Указом Президента "Про заходи з нормалізації

платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.95 р. №

227[20], була узагальнена існуюча практика і підготовлені конкретні

пропозиції щодо подальших можливостей використання вексельного обігу в

Україні.

Не чекаючи змін і доповнень у чинному законодавстві з питань правового

регулювання вексельного обігу в рамках чинного законодавства Міністерство

промисловості, Міністер-ство енергетики і електрифікації і Міністерство

вугільної промисловості, з одного боку, і Асоціація "Український век-

сельний центр", - з іншого, уклали Генеральну угоду про подальший розвиток

вексельного обігу (далі - Угода), якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими розрахунками за поставлену продукцію, виконані

роботи і послуги за договорами між підприємствами, які входять у сферу

управління міністерств, можуть проводитися розрахунки векселями;

2) Векселі як засіб платежу за вироблену продукцію, виконані роботи і

послуги, товарне і майнове забезпечення яких підтверджується експертним

висновком Укрвекселя, підлягають обов’язковому прийому підприємствами-креди-

торами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості міністерствам;

3) Підприємства-боржники, що виступають векселедав-цем, купують вексельні

бланки в обслуговуючих їх банках і під час оформлення розрахунків векселями

надають Укрвекселю необхідну інформацію про товарний характер договорів;

4) Векселедавці шляхом перепоручительного індосаменту можуть користуватися

послугами Центральної вексельної палати як презентанта (пред'явника векселя

трасату для акцепту) при виконанні дій з отримання платежів за векселем.

На підставі вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила

вексельного обігу між підприємствами низки базових галузей економіки

України, покликаних регламентувати питання застосування векселів

підприємства-ми зазначених міністерств. Тимчасові правила визначали органи,

що координують вексельний обіг, передбачили створення єдиного вексельного

реєстру всіх векселів, що обертаються, і розробку системи страхових

гарантій за векселями.

Для визначення порядку відкритих вексельних торгів і попередження

зловживань у сфері вексельного обігу Українською фондовою біржею був

розроблений і затвер-джений Порядок проведення відкритих торгів з продажу

векселів на Українській фондовій біржі. Відповідно до цього Порядку по

четвергах можуть бути виставлені до продажу векселів підприємств.

Позабіржові операції з векселями і ведіння Єдиного вексельного реєстру

здійснює Центральна вексельна палата. У цей час підготовчу роботу для

проведення експерименту на базі згаданих міністерств практично завершено.

До експерименту приєдналися також Мінмашпром, Мінтранс і інші відомства.

Потрібно відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють

"Промінвестбанк", банк "Україна", "Приватбанк" та ряд інших комерційних

банків. Уявляється, що при наявності ефективного механізму звернення

стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним вексельного

зобов'язання, вексель займе гідне місце в господарському житті країни.

2.2 Практика вексельного обігу в різних галузях народного господарства.

В Україні діє ряд особливостей процесу вексельного обігу, які

необхідно враховувати при укладанні угод з партнерами, в тому числі

іноземними.

На відміну від вексельного законодавства багатьох країн українське

законодавство не визнає фізичну особу (громадянина України або іншої

держави) учасником вексельних взаємовідносин. Використовувати векселі,

виступати векселедавцем, акцептантом, індосантом або авалістом можуть

тільки юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими

відповідно до діючого законодавства України.

Вказані положення закріплені у Правилах виготовлення і використання

вексельних бланків, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України і

Національного банку України від 10.09.1992 р. №528 і діють до затвердження

Порядку випуску та обігу векселів.

До зняття зазначених обмежень векселедавець або індосант, який бажає

передати своє право на отримання заборгованості фізичній особі або

іноземному партнеру, може здійснити уступку вимоги у загальноцивільному

порядку.

На сьогоднішній день можна виділити декілька видів векселів, що

користуються попитом в Україні. Це, перш за все, векселі електричні,

газові, телефонні. Є попит також на казначейські векселі, залізних доріг,

металургійні комбінати, хімічну промисловість, але на ці векселі покупці

досить специфічні, у них, як правило, є свій круг торговців і на фондовий

ринок заявки на купівлю цих векселів виходять дуже рідко.

Протягом останніх декількох років незмінним лідером по популярності

являлися векселі Національного Диспетчерського Центру (НДЦ), або як їх ще

попросту називають - “електричні” векселі. Маючи такий вексель на руках,

можна оплатити ним (по номіналу) власну заборгованість за електроенергію.

Весною 1997р. ціна на цей вексель становила 35-40 % від номіналу. Через рік

ціна впевнено трималась на рівні 64-66 %, і лише з початком літа 1998 р.

попит на векселі НДЦ різко скоротився і ціна становила 49-50 %.

На Українській фондовій біржі (УФБ) торгівля векселями НДЦ почалася у

березні 1996 р. Торгівля векселями проводиться також на Київській

міжнародній фондовій біржі. Але треба відмітити, що жодній з бірж поки що

не вдалося налагодити активну торгівлю векселями. Правила торгів на

фондових біржах та низький інтерес до біржової торгівлі взагалі створювали

умови для формування цін, які значно відрізняються від цін на позабіржовому

ринку. Наприклад, в кінці 1996 р. на УФБ векселі НДЦ продавалися по ціні

50% від номіналу, в той час, коли на позабіржовому ринку ці самі векселі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12