Способи забезпечення кредитів

срібла, платини, дорогоцінні камені та інше. Останні в якості забезпечення

кредиту в наші дні використовується дуже рідко, що пов’язане в першу чергу

із значними витратами на зберігання заставленого майна, тому частіше

приймаються під забезпечення позик спеціалізованими ломбардними установами.

Слід зазначити, що за вітчизняним законодавством договори застави,

предметом яких виступають нерухоме майно, транспортні засоби, а також

космічні об`єкти, мають бути завірені нотаріально, що збільшує витрати

позичальника на отримання кредиту[14].

В зарубіжній практиці, в якості забезпечення кредиту досить широко,

при кредитуванні фізичних осіб, використовуються поліси страхування життя.

Особа, що застрахувала життя, сплачує страховій компанії страхові премії,

причому сума цих виплат повертається при припиненні дії договору

страхування. Банк, приймає страховий поліс як забезпечення кредиту в сумі

накопичених премій. Перевагами страхового полісу як виду забезпечення

банківського кредиту заключаються в тому, що його вартість можна легко

розрахувати, до того ж вона не змінюється під впливом кон`юнктури. На

Україні в практиці банківського кредитування поліси страхування життя в

якості забезпечення кредитів, що видаються фізичним особам не

використовуються з причини низького розвитку, можна, навіть, сказати, -

відсутності, системи страхування життя.

Особливе місце серед інших видів застави посідає застава цінних

паперів. Справа в тому, що в умовах ринкової економіки більшість

підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, як державних, так і

корпоративних, які можуть бути успішно використані в якості забезпечення

при отриманні ними позичок.

Цінні папери в якості заставленого майна мають має цілий ряд переваг

перед іншими видами майна. По-перше, до цих переваг можна віднести легкість

у встановленні точної вартості цінних паперів, легкість у перевірці права

власності позичальника на цінні папери, що пропонуються в якості

забезпечення кредиту.

По-друге, цінні папери легко реалізувати шляхом продажу на фондовій

біржі. Особливі переваги мають цінні папери на пред’явника, оскільки вони є

обіговими інструментами, титул яких передається звичайним врученням та

кредитор отримує досконалий правовий титул, не дивлячись на будь-які

дефекти титулу заставодавця або навіть відсутності у нього титулу. До

всього цього, цей вид застави не потребує зайвих формальностей, тобто цінні

папери можуть бути продані без звертання до заставодавця або до суду.

І все ж застава цінних паперів, як і будь-який інший вид застави має

свій ряд недоліків. Зокрема, серед таких можна відзначити коливання

ринкової вартості (вимушений продаж заставлених цінних паперів на ринку в

період спаду нашкодила б клієнту банку, а в найгіршому випадку - виручені

кошти були б недостатні для погашення заборгованості по кредиту). Іноді

емітентами випускаються частково забезпечені акції, які теж можуть

пропонуватися в якості забезпечення кредиту. Коли компанія вимагає виплати

залишку, що належить по таким акціям, оплата не вноситься, акції

анулюються. Якщо ж банк прийняв такі акції в забезпечення, можливо йому

доведеться внести плату за свого клієнта, щоб утримати забезпечення.

Значним недоліком є також те, що в якості забезпечення можуть

пропонуватися акції, що незареєстровані на фондовій біржі. Такі акції важко

оцінити та реалізувати. Може виявитися, що по статуту компанії акції

спочатку пропонуються для купівлі існуючим акціонерам, котрі в певній мірі

можуть фіксувати їх продажну вартість, в результаті чого істинна вартість

акцій може бути не реалізована, а застава таких акція є не більше, ніж

свідоцтво про достаток клієнта.

І останнє - в забезпечення кредиту можуть пропонуватися акції

приватних компаній. Крім складностей з їх оцінкою з тої причини, що вони

здібельшого не зареєстровані на біржі, на їх вартість часто впливає статут

компанії, якщо вони даються у забезпечення. Статут може взагалі забороняти

їх використання в якості забезпечення або володіння ними іншою

зареєстрованою компанією, тобто компанією, призначеною для цієї мети

банком, - в цьому випадку можлива тільки застава в рамках права

справедливості - та (або) обмежувати право їх передачі, тим самим впливаючи

на їх реалізуємість.

Якщо ми згадали такий термін як застава цінних паперів на правах

справедливості, то має сенс зазначити, що застава цінних паперів може

здійснюватися у двох формах: на правах справедливості та на принципах

юридичного права. При заставі на принципах юридичного права клієнт передає

свої цінні папери банку та підписує меморандум про депозит акцій для

оформлення звичайних умов їх передачі на зберігання банку. Дивіденди, які

поступають від акцій, повинні бути перераховані на рахунок клієнта.

Одночасно банк повинен юридично оформити документи про те, що він

становиться абсолютним власником цінних паперів на строк дії застави. Після

закінченні дії строку застави і при відсутності претензій до позичальника,

банк переоформлює заставні документи на ім`я клієнта та видає йому новий

сертифікат, згідно з яким він знову становиться власником цінних паперів. У

випадку, коли позичальник не в змозі погасити позику, банк-кредитор може

продати цінні папери на фондовій біржі як їх законний власник. Виручена

сума від реалізації заставного права направляється на погашення кредиту, а

залишок коштів – на рахунок позичальника.

Для оформлення застави цінних паперів на принципах права

справедливості клієнт висилає банку тільки сертифікат акцій, заповнює та

підписує меморандум про депозит, однак без посилання на зворотну передачу

цінних паперів після закінчення строку застави. Таким чином, застава на

принципах права справедливості не потребує праці та часу на переоформлення

заставних паперів на банк та знову на клієнта. Припинення строку дії

застави на принципах права справедливості здійснюється шляхом повернення

клієнту сертифікату та анулювання меморандуму про депозити. Однак таке

заставне право банку пов`язане з певним ризиком.

Розглядаючи заставу як один із способів забезпечення повернення

кредиту, слід відмити, що таку гарантію породжує перш за все юридично

закріплена майнова відповідальність позичальника перед кредитором. Тим

самим створюється правова захищеність інтересів кредитора. Економічну

гарантію повернення кредиту при заставі забезпечують конкретні матеріальні

цінності та майнові права, що є предметом застави, а також загальне майно

позичальника, а іноді й третіх осіб. Наприклад, при заставі векселя банк

віддає перевагу переводним векселям, по яких існує солідарна

відповідальність осіб, що проставили передаточні написи. Гарантією

повернення кредиту під заставу цінних паперів є, зокрема, фінансова

стійкість організації, що випустила їх.

Таким чином, ефективність заставного права визначається не тільки

правовою захищеністю інтересів кредитора, якістю предметів застави,

вірністю проведеної оцінки цих предметів, а особливо при видачі іпотечного

кредиту (під заставу нерухомості, про яку було згадано вище), але й

загальним фінансовим станом кредитора. Інакше кажучи, застава майна

позичальника не виключає прийняття до уваги його особистої

кредитоспроможності.

Як вже відзначалось, в зарубіжній банківській практиці здійснюється

оцінка якості застави як форми забезпечення кредиту за такими критеріями як

відношення вартості заставленого майна і суми кредиту, ліквідність

заставленого майна, можливість банку здійснювати контроль за заставленим

майном. У відповідності з цими критеріями виділяють п`ять груп застав, що

характеризують різну надійність (таблиця 1).

Таблиця 1. Критерії оцінки якості заставного механізму[15]

Як вже зазначалось, на рішення щодо прийняття банком тих чи інших

майнових цінностей в якості забезпечення кредиту значний вплив має легкість

реалізації цього самого майна, а отже виконання останнього етапу заставного

механізму, про який ми згадували на початку, а саме порядку звернення

стягнення на заставу. Підставою для звернення такого стягнення є, звичайно,

невиконання позичальник своїх зобов`язань, що забезпечені заставою. Строком

виникнення у банка права реалізувати свої заставні права може бути момент

закінчення строку виконання зобов`язань позичальником або строк погашення

позики, включаючи пільговий строк, що передбачений договором про заставу.

Прикро, але недоліки вітчизняного законодавства практично не

залишають банкам шансів вдало реалізувати своє заставне право. Добре

розуміючи, що продаж цього майна в кращому випадку не дасть від`ємної маржі

(збитків по кредиту), банки чіпляються за всі можливості - відсотки по

кредитах, пені, штрафи тощо. Але фахівці всі як один визнають, що в

банківській практиці безпроблемна та прибуткова реалізація заставного

забезпечення - велика рідкість. "Відпрацювання" застави продовжується довго

та досить болісно, а повернення кредиту, який пару років тому було визнано

неповернутим, сприймається як диво. Більш того, по деяким оцінкам, кожен

другий позичальник, якому внаслідок неповернення позики слід повертати

замість запозичених коштів заставу цього не робить. Якщо позичальник не

погоджується з тим, що заставу слід таки віддавати, банку залишається

тільки звернутися до арбітражного суду. Останній же досить непередбачуваний

та його рішення вступають в силу негайно, до того ж далеко не завжди на

користь кредитора. Зі свого боку, позичальник ніколи не мине свого права

опротестувати рішення щодо реалізації заставного забезпечення.

На закінчення щодо матеріальних способів забезпечення кредиту,

хотілося б відзначити, що уподобання вітчизняних банків щодо того чи іншого

заставного забезпечення змінюється кожен сезон. Один час широко

використовувались товари в обігу, що оформлювалися як залишок на складі, що

не знижується (на суму застави). Але здавалось, що в заставу включається

все від верстатів до канцелярських ручок в офісі, а все ж товар

розкрадається, його можна просто вивезти вночі зі складу. Застава фінансів

є сьогодні найбільш привабливою формою застави для вітчизняних банкірів.

Але ця форма категорично не подобається позичальнику. При видачі кредиту

банк звичайно наполягає на тому, що клієнт перевів до нього всі рахунки

(обігові кошти), що теж не подобається великим клієнтам. Крім того,

високоліквідне забезпечення (кошти на депозиті) повністю задовольняє банк,

але в той же час через наявність такої застави у позичальника саме

кредитування (як правило) втрачає сенс[16].

Поза конкуренцією у вітчизняній банківській практиці завжди

залишаються нерухомість та транспорт. Але при всій своїй привабливості

(матеріальності) і відносній легкості в зберіганні застава нерухомості та

транспорту має ряд суттєвих недоліків. Одна з серйозних проблем пов`язана з

тим, що у банків відсутнє право на реалізацію заставного забезпечення. Цим

займається районне управління юстиції через товарну біржу, що має

відповідну ліцензію. При цьому існуюча процедура продажу невигідна всі

сторонам кредитної угоди. Наприклад, при реалізації заставленої квартири

позичальника - фізичної особи банку необхідно:

- оформити всі необхідні документи (близько 1 тис. дол. США).

- проставити виконавчий надпис нотаріуса (2% від суми застави);

- передати документи по заставленій нерухомості в управління юстиції

державному виконавцю.

Як бачимо, процедура досить складна та витратна, але це не зменшує

важливості тієї ролі, що її виконує застава як спосіб забезпечення кредитів

у вітчизняній банківській практиці.

В Додатку №1 наведено типовий текст договору застави, що

використовується в практиці одного з провідних українських банків.

Але все ж, зважаючи на об`єктивні недоліки застави як способу

забезпечення кредитів, в банківській практиці досить широко

використовуються інші, нематеріальні способи забезпечення, про що буде

зазначено в наступній частині.

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів

Як вже було зазначено вище, в банківській практиці, крім забезпечення

кредитів майновими цінностями та майновими правами, що належать

позичальнику, досить широко використовуються інші, немайнові, способи

забезпечення кредитів, до яких, зокрема, можна віднести такі як переуступка

вимог та передача права власності, гарантія та порука, страхування майнової

відповідальності позичальника перед банком кредитором за невиконання

зобов`язань по кредитній угоді та страхування фінансового ризику банку,

штрафи та пені.

В світовій банківській практиці досить широко в якості способу

забезпечення повернення кредиту використовується уступка (цесія) вимог та

передача права власності.

Загалом в теорії зобов`язального права уступка (цесія) – це документ

позичальника (цедента), в якому від поступається своєю вимогою до третьої

особи іншій особі, у випадку використання цесії в якості способу

забезпечення повернення кредиту, банку-кредитору. В якості вимог, що

переуступаються цедентом банку-кредитору виступає дебіторська

заборгованість, що є в наявності у позичальника.

Як і при розгляді застави, використаємо схему, подану Лаврушиним О.І.

в його книзі “Банківська справа”, для зображення правого механізму цесії

(мал. 2).

Малюнок 2. Правовий механізм цесії. [17]

Отже, як бачимо, угода про цесію виступає доповненням кредитної

угоди, створюючи правову основу для забезпечення повернення позики, що

отримана позичальником від банку-кредитору. Угода про цесію передбачає

перехід до банку права отримання грошових коштів по переуступленій вимозі.

Вартість уступленої вимоги повинна бути достатньою, щоб погасити

заборгованість по позичці. Банк має право використати виручку, що надійшла

тільки для погашення виданого кредиту та плати за нього (нарахованих

відсотків). Якщо по вимозі, що уступлена, надходить сума грошових коштів,

що перевищує заборгованість по позичці, то різниця має бути повернута

кредитору. Безсумнівними перевагами цесії як способу забезпечення кредитів

є, зокрема, такі як низькі витрати на оформлення, швидкість використання.

На практиці можуть використовуватися кілька видів цесії: відкрита та

тиха, загальна та глобальна. Суть відкритої цесії полягає в тому, що

божнику цедента повідомляється про уступку вимог. В цьому випадку боржник

погашає своє зобов`язання банку, а не позичальнику банку (цеденту). При

тихій цесії банк не повідомляє третій особі про уступку вимог, позичальник

платить цеденту, а останній, в свою чергу, зобов`язується передавати

отриману суму банку-кредитору. Зрозуміло, що позичальник віддає перевагу

тихій цесії, аби не підривати свою ділову репутацію. Але для банку тиха

цесія пов`язана з більшим ризиком, оскільки кошти по уступленим вимогам, що

знаходяться в інших банках, можуть надійти на рахунок позичальника. Крім

того, у випадку використання тихої цесії, позичальник може уступати вимогу

кілька разів або взагалі уступати вже не існуючі вимоги.

Інший вид цесії, загальна цесія, передбачає зобов`язання позичальника

перед банком регулярно уступати зобов`язання по поставці товарів або

наданню послуг на визначену суму. При цьому право банку на отримання

грошових коштів в погашення наданої позики виникає не в момент укладання

угоди цесії, а з моменту передачі до банку вимог або списку дебіторів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6

МЕНЮ

Способи забезпечення кредитів