Процентна політика комерційного банку

відбивали умови договору між банком і клієнтом, і, по-третє, забезпечувала

рентабельну роботу банку;

2) шляхом збільшення обсягу одержуваних процентних прибутків за рахунок

розширення кола виконуваних банком операцій.

В даний час процентні ставки встановлюються російськими банками

самостійно і дозволяють покривати інфляційні втрати, проте офіційно рівень

інфляції в процентних ставках враховується лише непрямою уявою ( через

ставку рефінансування).

Доцільно розробити методики визначення процентних ставок з урахуванням

офіційного рівня інфляції і використовувати при цьому досвід зарубіжних

країн, де визначення рівня процентних ставок банків проводиться з

урахуванням індексу інфляції. Зокрема, для запобігання утрат від інфляції

широко використовуються плаваючі процентні ставки, розмір яких не

фіксується на увесь термін договору з банком, а варіює в залежності від

економічної кон'юнктури , що складається на ринку, темпи інфляції та інше.

Другий напрямок підвищення прибутковості роботи банку можна

охарактеризувати як екстенсивне, пов'язане зі збільшенням обсягу операцій і

послуг (прибуток по ним може також встановлюватися в процентному відношенні

до суми операції), у результаті чого збільшується загальний процентний

прибуток банку. Таким чином, розвиток процентної політики, підвищення її

ефективності пов'язано з удосконалюванням уже існуючих форм отримання

процентів, із збільшенням обсягу виконуваних банками операцій, а також із

подальшим розвитком вищезгаданих методів непрямого державного регулювання

діяльності комерційних банків.

Побудова ефективної процентної політики будь-якого банку немислимо без

взаємопов’язання оптимізації елементів банківської політики на основі

вищезгаданих принципів, котра (політика) повинна передбачати: по-перше,

досягнення оптимального залучення вільних коштів (у тому числі населення)

на рахунки внесками; по-друге, одержання усіма підрозділами банку прибутку,

що забезпечує нормальну комерційну діяльність банку в цілому; по-третє,

забезпечення гарантій соціально-економічної захищеності вкладників.

Очевидно, що для досягнення поставлених задач необхідний комплекс мір.

З метою удосконалювання процентної політики комерційного банку по

депозитах варто виходити, по-перше, із того, що в умовах сформованого

напруженого становища зі збалансованістю грошових прибутків і витрат

населення, а також наявності значних коштів у тіні необхідно підсилити

стимулювання стабільного і тривалого зберігання заощаджень. По-друге, з

огляду на зниження купівельної спроможності гривні і, відповідно,

знецінення заощаджень населення в умовах інфляції, необхідна індексація

коштів населення по внескам у банках. При цьому реальна процентна ставка по

внесках включає власне процент, що забезпечує збільшення вартості вкладеної

суми, і інфляційний процент, що забезпечує зберігання реальної вартості

вкладень. По-третє, при удосконаленні процентної політики банку важливо

брати до уваги зростання і диференціацію доходів населення. На сучасному

етапі створюються передумови для активізації механізму соціального контролю

і на цій основі попередження негативного впливу зростання інфляції на

заощадження, особливо для пенсіонерів, молоді та інших малозабезпечених

груп населення.

Все вищеназване дозволяє сформулювати принципи, на основі яких повинно

здійснюватись оптимальне управління процентною політикою банку:

. Рівень процентних ставок по операціям комерційних банків повинен

знаходитись у безпосередній залежності від стану попиту на кредитні

ресурси. Усіляке зростання попиту повинно визначати ступінь підвищення

процентних ставок як по активним, так і по пасивним операціям банку.

. Величина процентної ставки повинна бути пов’язана із строками зберігання

коштів на вкладах, а по кредитних операціях – із строком надання позики.

Ціллю встановлення залежності процента від строків зберігання є подальше

залучення коштів від населення на більш довгі строки.

. Розмір процентних ставок повинен враховувати необхідність забезпечення

рентабельності банківської діяльності, виключити (або обмежити)

вірогідність роботи банку в умовах процентного ризику.

При формуванні ефективної процентної політики банку ці принципи слід

враховувати в комплексі. Разом з тим, в сучасних умовах особливого значення

набирає диференціація процента в залежності від строків зберігання коштів

та їх розміру.

При побудові процентної політики банку важливо врахувати також індекс

вартості життя. В нашій країні здійснюється індексація вкладів. У ряді

закордонних країн застосовуються вклади, що пов’язані з індексом вартості

життя. За такої форми зберігання повертаються володарю з перерахуванням, що

здійснено з врахуванням підвищення індекса вартості життя за рік, що минув.

Подібна практика мала місце й у нашій країні. У період проведення грошової

реформи 1922-1924 р. головною задачею ощадних кас було страхування

заробітної плати робітників і службовців від знецінення. В цих цілях був

організований прийом внесків у "золотому вимірі", а їхня видача при

обертанні вкладникам проводилась паперовими рублями за курсом золотого

рубля, що був на день виплати.

В даний час з'являються можливості коригувати на інфляційне знецінення

(у зв'язку з різким падінням темпів інфляції, за свідченням офіційної

статистики) усі внески, що дозволить підтримати довіру населення до

банківської системи і пом'якшити наслідки інфляції. У цьому випадку

прибуток по внеску повинен складатися з двох елементів: перший - плата за

надані населенням кошти, другий - свого роду компенсація або "захист" від

інфляційного знецінення (інфляційний коефіцієнт). Доцільно також (з

урахуванням необхідності зберігання від знецінення заощаджень

малозабезпечених прошарків населення) надавати по окремим видам внесків,

наприклад, пенсійному і дитячому, підвищені проценти (але цьому повинні

сприяти держоргани).

Процентна політика при кредитуванні, поряд із керуванням ризиком, є

одним із найважливіших елементів загальної політики банку. Цілі цієї

політики повинні бути ясно і цілком викладені в письмовій формі, наприклад,

із питань прибутків на активи, процентної маржі і т.д. У процесі визначення

ціни кредиту особливе значення необхідно надавати аналізу таких чинників:

• ризики зовнішні і внутрішні для банку, у тому числі пов'язані із

здійсненням визначеної банківської операції або клієнтом;

• агресивність банку ( чи переслідує банк цілі росту або зміцнення

власних позицій на ринку)

• конкуренція ( по яких категоріях позичок банк вважає доцільним для

себе конкурувати з іншими банками й іншими конкурентами при визначенні ціни

на свої операції і послуги);

• категорія клієнта ( чи орієнтований банк на розвиток відношень із

клієнтом; одержання прибутку від угоди; наявність цінової політики по

позичках і рівень диференціації процентних ставок для постійних і

потенційних клієнтів)

• прибутковість (більшість зарубіжних банків установлюють цільові рівні

прибутковості, звичайно як рентабельність капіталу (RОЕ) і рентабельність

активів (RОА). Причому зв'язок клієнта з банком розглядаються в комплексі,

а не кожна конкретна послуга клієнту окремо, тому що кредитну маржу можна

різко скоротити, якщо клієнт приносить банку значний прибуток, наприклад, у

формі прибутків по валютних операціях, акредитивам, зобов'язанням і

гарантіям. Для цих цілей і ведеться картотека кредитної інформації -

надійна, ефективна система обліку відношень із кожним клієнтом);

. вартість ресурсів (кожен кредитний працівник банку повинен бути

поінформований про вартість ресурсів для банку або базову ставку, що

можна визначити як середньозважену ставку, виплачену по всіх джерелах

коштів, включаючи вартість страхування депозитів, резервні вимоги в

центрального банку, і вартість усіх непроцентных витрат, пов'язаних із

мобілізацією коштів, наприклад, накладні, адміністративні витрати,

маркетинг і інші. Визначення ціни засновано на цій базовій ставці, хоча

для деяких позичок може бути використана гранична ставка;

. гнучкість ціни по кредитам і депозитам. На додаток до нових інструментів,

банк повинен пропонувати клієнтам нові банківські продукти, що

характеризувалися б розмаїтністю видів із погляду структури, термінів і

визначення ціни (у межах установлених норм залучення коштів і принципи

кредитної політики).

1. Аналіз процентної політики комерційного банку “Аваль”

2.1 Аналіз динаміки та структури процентних доходів та процентних

витрат

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами

додержує банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають

величина та структура зобов'язань впливати на напрямки розміщення активів?

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел

фінансування. Згідно з таким методом управлінні структура зобов'язань не

впливає на вибір напрямків розміщенні активів, усі кошти розглядаються як

єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів

зобов'язань. Завдання керівництва банку — визначити пріоритетні напрямки

розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота і

доступність його практичного застосування, а головним недоліком —виникнення

проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами

та зобов'язаннями не враховуються. Намагаючись вибрати найбільш прибуткові

напрямки вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які

фінансуватимуться за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація

з великою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підвищення рівня

ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як

пріоритетний напрямок розміщення коштів, то йому доведеться відмовитися від

одержання максимально можливого прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів та зобов'язань

банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у

встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та

напрямками використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, яка

сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання,

залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», має

вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані з

відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути

спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має

ретельно стежити за розмірами сум та строками різних видів зобов'язань і

приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу

постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод

стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його

застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене

відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не Існує відповідного

джерела фінансування. Перевага розглядуваного методу полягає у зниженні

ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних засобах у

будь-який час може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув значного практичного поширення в

період керування банками через пасиви. Установлення контролю над структурою

та стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу згідно з

потребами щодо проведення активних операцій. З розвитком фінансових ринків

головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику

ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який

час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

Останніми десятиріччями в міжнародній банківській практиці

застосовується інтегральний метод управління, який включає методи

об'єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість при

управлінні активами та зобов'язаннями банку.

Для аналізу процентної політики комерційного банку нами було вивчено

ряд інструктивного матеріалу, а також баланс, фінансові звіти банку та

окремі документи, що включають звітність кредитного комітету, депозитного

та інших відділів, що займаються робочими активами та залученням ресурсної

бази банку.

Для початку нами було розглянуто динаміку процентних доходів та

процентних витрат комерційного банку (див. Таб. 1 Додатків). Так у 2000р. в

порівнянні з 1998р. процентні доходи АППБ “Аваль” зросли 172 748 тис. грн.,

причому якщо в 1999р. в порівнянні з 1998р. доходи зменшились на 11 964тис.

грн., то у звітному році в порівнянні з 1999р. вони зросли 184 712тис.

грн., що свідчить про активну роботу на ринку надання кредитів та інших

активних операцій комерційним банком “Аваль”.

Якщо ж порівняти темпи росту процентних доходів по роках, то можна

помітити, що в 1999р. процентні доходи 98% від того ж показника 1998р.,

тобто зменшились на 8%, в той час як у 2000р. вони склали 235% від рівня

1999р, та 216% від рівня 1998р., що більше на 135% та 116% відповідно. Отже

ми можемо прослідити початкове зниження процентних доходів у 1999р, а потім

різкий підйом у 2000р., найімовірніше це було викликано кризою 1998р, і

лише у 1999р. банківська система потрошку почала оговтуватись та набирати

могутності та перейти у 2000р. вже на “повному ходу”.

Також проаналізувавши в структурі процентних доходів зміни її складових

можна відмітити схожу лінію, тобто у 1999р. в порівнянні з 1998р. майже всі

складові мають від’ємне абсолютне відхилення (окрім гарантій отриманих – що

лише підтверджує наші здогадки) – внаслідок спаду темпів економічного

розвитку, і одночасно ми бачимо різкий підйом 2000р., який нівелює падіння

попереднього року і до цього ж дає значний приріст в абсолютному виразі в

порівнянні з 1998р.

То ж перейдемо до розгляду процентних витрат. Як видно з даних таблиці

тенденції процентних доходів перекинулась на процентні витрати, що легко

пояснюється, адже при зменшенні темпів кредитування потреба у ресурсах

різко спадає, і навпаки при зростанні відбувається бум по залученню

ресурсів (у нашому випадку – адже відбулося різке збільшення об’ємів

кредитування та інших активних операцій). Так у 1999р. в порівнянні з

1998р. відбувається зменшення процентних витрат на 22 167 тис. грн. або на

33%. Цей же показник різко зростає у 2000р. на 101 153тис. грн., або на

229%, що дає абсолютний приріст у 78 986тис. грн. чи на 119%.

Між іншим темп приросту процентних доходів та процентних витрат 2000р.

в порівнянні з 1998р. майже співпадає 116% до 119%, що ще раз підтверджує

паралельний розвиток ресурсної бази та динаміки активних операцій

комерційного банку.

Що ж стосується показника чистого процентного доходу, то він постійно

зростає, причому чітко прояснюється тенденція до збільшення темпів

приросту. На основі лише цих даних не можна зробити висновок добре це чи

погано для банку, адже потрібно врахувати ще ряд факторів, чим ми і

займемося в наступному підрозділі.

Що стосується структури доходів та витрат АППБ “Аваль”, то на основі

Таб. 2 (див. Додатки) можна зробити певні висновки.

Безперечно у будь-якому банку процентні доходи повинні переважати в

загальному обсязі доходів, як це є й у “Авалі”, причому доля процентних

доходів у 1999р. зменшилась в порівнянні з 1998р. на 14,4%, це сталося

внаслідок падіння ділової активності на ринку кредитних ресурсів та

переходу до інших джерел прибутку. 2000р. в свою чергу приніс деяке

зростання долі процентних доходів, в зв’язку з загальним ростом всіх

доходів та зокрема певної активізації ринку кредитних операцій.

Аналізуючи структуру витрат хотілося б відмітити не досить вдалий

менеджмент з цього боку у банку, оскільки доля процентних витрат, які як

правило приносять основну частину процентних доходів банку, майже вдвічі

менша долі процентних доходів і складає за 2000р, 1999р. та 1998р.

відповідно 34,0%, 28,0% та 45,8%. Однак той факт, що АППБ “Аваль” є

багатофілійна установа, тому несе додаткові видатки (постійні) у порівнянні

з локальними банками, дещо підвищує ефективність роботи менеджерів

комерційного банку, також хотілося б відзначити досить слабкий показник

відношення абсолютних доходів до абсолютних витрат – за виключенням 1999р.

він дуже близький до 1.

2.2 Розрахунок окремих показників діяльності банку

Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація

ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання

фінансового менеджменту. Водночас найвиразнішим показником роботи Компанії

чи фірми є ринкова ціна її акцій. Адже саме цей показник відбиває ринкову

оцінку діяльності будь-якої юридичної особи. Якщо вартість акцій не

підвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися

від них, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і негативних

наслідків.

Усе щойно сказане стосується й банків. Переважна більшість банків є

акціонерними, і власники їх зацікавлені в зростанні вартості акціонерного

Страницы: 1, 2, 3, 4