рефераты бесплатно

МЕНЮ


Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть та ризикове середовище

як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим зобов'язанням

банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого термiну

кредити в межах встановленого лiмiту. При цьому банк, надаючи позику,

повинен контролювати дотримання обов'язкових економiчних нормативiв

регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених Iнструкцiєю № 10 "Про

порядок регулювання та аналiз дiяльностi комерцiйних банкiв". Одним iз

них є показник нормативного ризику Н9 -- максимальний розмiр ризику на

одного позичальника. Даний норматив розраховується за формулою:

Зс

Н9 = ------ * 100% (1), де

К

Зс -- сукупна заборгованiсть за позиками, мiжбанкiвськими кредитами

та врахованими векселями одного позичальника (включаючи 100% суми

заборгованостi забалансових зобов'язань, виданих стосовно цього

позичальника);

К -- капітал банку.

Норматив Н9 не повинен перевищувати значення 25%, тобто жоден iз

наданих одному позичальнику кредитiв (або їх сума) не може перевищувати

чверть власного капiталу банку.

Для контролю за концентрацiєю кредитних вкладень комерцiйних банкiв

введене поняття "великих кредитiв" -- це позики, котрi надає банк, кожен з

яких за обсягом бiльший 10% власного капiталу банку. Про кожен випадок

надання "великого кредиту" комерцiйний банк повинен повiдомляти

Нацiональний банк України. Для запобiгання значному кредитному ризику та

можливим фiнансовим проблемам внаслiдок неповернення позичальниками

заборгованостi за "великими кредитами" встановлений норматив Н10 --

норматив "великих" кредитних ризикiв щодо всiх позичальникiв банку.

Максимальний його розмiр встановлюється як спiввiдношення сукупного розмiру

"великих" кредитних ризикiв (з урахуванням 100% позабалансових

зобов'язань банку) Ск та капiталу К комерцiйного банку:

Ск

Н10 = ------ (2) .

К

Вiн не повинен перевищуванти 8-кратного розмiру власних коштiв банку (у

разi перевищення даного нормативу вимоги до платоспроможностi банку

подвоюються або потроюються).

Також лiмiтується надання банком мiжбанкiвських кредитiв за допомогою

Н13 -- максимального розмiру наданих мiжбанкiвських позик. Даний

норматив розраховується за формулою:

МБн

Н13 = ------ * 100% (3), де

К

МБн -- загальна сума наданих банком мiжбанкiвських позик;

К -- капітал банку.

Н13 не повинен перевищувати 200%.

Також лiмiтується надання кредитних коштiв позичальникам-iнсайдерам

нормативами Н11 (максимальний розмір кредитів, гарантій та порук на одного

інсайдера) та Н12 (сукупно для всіх інсайдерів):

РК1 (РК)

Н11 (Н12) == ------------- * 100% (4), де

К

РК1 (РК) – сукупний розмір наданих банком позик (в т.ч. й міжбанківських),

порук, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного та

всіх інсайдерів відповідно.

Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення

максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод

захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних

вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних

грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами).

Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв буде переданий у тимчасове

користування позичковий капiтал конкретного банку, тим, за iнших

однакових умов, меншим буде степiнь ризику неповернення боргу, позаяк

ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв є значно нижчою од

вiрогiдностi банкрутства одного або кiлькох позичальникiв, у яких

зосереджена значна частка кредитних коштiв, i тим меншою мiрою банк

буде залежний вiд можливостi чи бажання окремого позичальника

повернути кредит. Також з цiєю метою банк може застосовувати спосiб

зменшення розмiрiв надаваних позик у тому випадку, якщо вiн не має

цiлковитої упевненостi у достатнiй кредитоспроможностi потенцiйного

позичальника, але при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд надання кредиту

є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiд втраченої

вигоди.

Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання

кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною

класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на

відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується

тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за

основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в

тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями

фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх

позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній

групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано

наступні абсолютні величини розміру ризику:

n для стандартних позик – 2%;

n для позик під контролем – 5%;

n для субстандартних позик – 20%;

n для сумнівних до повернення позик – 50%;

n для безнадійних позик – 100%.

Критерії віднесення позик кредитного портфеля до тієї чи іншої групи

ризиковості згадані у розділі 1.2. Розрахунковий резерв дорівнює сумі

добутків «чиста заборгованість, на яку нараховується резерв * коефіцієнт

ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з двох складових:

резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється

шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний – на решту позик за

рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за

кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна

заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок

його неспроможності погасити кредит у зв'язку з дією непереборної сили

(форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти

резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що

кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення

безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).

Але найголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв,

визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв повернення

заборгованостi банку є аналiз та оцiнка кредитоспроможностi клiєнта,

його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

Кредитоспроможнiсть позичальника -- це здатнiсть юридичної або

фiзичної особи повнiстю та у строк розрахуватися зi своїми борговими

зобов'язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод або на якусь

конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу

перспективу.

До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзувати

кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинити

непогашення позики. Можливiсть повернення основної суми боргу є одним з

головних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi

банком кредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника

та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту.

Анi наявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори

не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.

Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника

проводяться банком на пiдставi:

1) документiв та матерiалiв, отриманих безпосередньо вiд клiєнта;

2) документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;

3) iнформацiї з оточення клiєнта.

Опираючись на вищенаведений методологiчний пiдхiд, схему оцiнки

кредитоспроможностi клiєнта можна зобразити наступним чином (мал. 2):

Загальна уява про клiєнта

Оцiнка

Прийняття

Аналiз фiнансового стану клiєнта кредитоспроможностi рiшення

про

клiєнта

кредитування

Аналiз ефективностi кредитованої угоди

Мал. 2. Схема оцiнки кредитоспроможностi клiєнта.

Загальна уява про потенцiйного клiєнта-позичальника, його характер

визначається репутацiєю, ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням

повертати борг. Банк повинен перш за все з'ясувати, як позичальник

виконував попереднi зобов'язання ранiше, чи були у нього затримки у

погашаннi позик, який його статус у дiловому свiтi. Для отримання

психологiчного портрета позичальника (а чи збирається клiєнт повертати

борг взагалi? наскiльки достовiрними можуть бути поданi ним матерiали

та документацiя?) банк використовує особисте знайомство з клiєнтом,

консультацiї з iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу

доступну iнформацiю.

Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту

та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його

доходiв та витрат i перспектив їх змiни.

У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:

* поточнi касовi надходження;

* продаж активiв;

* iншi джерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому

ринку).

Вважається цiлком прийнятним i найбiльш бажаним таке джерело погашання

кредиту, як прибуток та iншi власнi кошти, задовiльним -- залучення для

покриття боргу засобiв вiд реалiзацiї активiв, та поганим джерелом -- iншi

запозиченi кошти.

Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника-юридичної особи

(крiм банкiв) банк-кредитор має врахувати чiтко визначенi об'єктивнi

показники його дiяльностi, такi як:

а) обсяг реалiзацiї;

б) прибуток та збитки;

в) рентабельнiсть;

г) коефiцiєнти лiквiдностi;

д) грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки позичальника) для

забезпечення повернення позики та сплати процентiв за нею;

е) склад та динамiку дебiторсько-кредиторської заборгованостi.

Також слiд розглядати фактори суб'єктивного характеру:

- ефективнiсть управлiння позичальника;

- макроекономiчна ситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;

- ринкова позицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та

структурних змiн в економiцi та галузi;

- наявнiсть державних замовлень та державної пiдтримки позичальника

тощо;

- погашення кредитної заборгованостi позичальником в минулому.

Оцiнка фiнансового стану позичальника - комерцiйного банку

здiйснюється на пiдставi:

а) дотримання обов'язкових економiчних нормативiв та оцiночних

показникiв дiяльностi комерцiйного банку, передбачених Iнструкцiєю №

10, затвердженою постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд

30.12.1996р. № 343;

б) наявностi прибутку та збиткiв;

в) аналiзу якостi активiв та пасивiв;

г) створення ним вiдповiдних резервiв;

д) виконання зобов'язань комерцiйним банком у минулому;

е) якостi банкiвського менеджменту.

При здiйсненнi оцiнки фiнансового стану позичальника-фiзичної особи

мають бути врахованi соцiальна стабiльнiсть клiєнта, тобто наявнiсть

власної нерухомостi, цiнних паперiв i т.iн., роботи, сiмейний стан i, як

наслiдок:

а) наявнiсть реальної застави;

б) вiк та здоров'я клiєнта;

в)загальний матерiальний стан клiєнта, його доходи та витрати;

г)користування банкiвськими позиками у минулому та своєчаснiсть їх

погашення i процентiв за ними, а також користування iншими банкiвськими

послугами;

д) зв'язки клiєнта з дiловим свiтом i т.iн.

Пiдхiд до аналiзу кредитованого проекту визначається кредитною

полiтикою банку та цiлями, для реалiзацiї яких надається кредит: комерцiйна

дiяльнiсть (угоди купiвлi-продажу), iнвестицiї чи виробництво.

Об'єктами кредитування можуть бути: оборотнi та основнi засоби

(включаючи нерухомiсть), iнтелектуальна власнiсть (патенти, лiцензiї, ноу-

хау i т.д.), цiннi папери, а також право користування землею та

природними ресурсами. При аналiзi об'єкта кредитування слiд мати на увазi,

що:

* надання кредиту на поповнення основних та оборотних засобiв є

цiлком нормальним явищем, але при цьому необхiдно розглядати лiквiднiсть

даної операцiї;

* кредит новоствореним комерцiйним структурам є ризикованою справою,

незважаючи на те, що деякi з них можуть мати успiшну дiяльнiсть. Досвiд

свiдчить, що значна кiлькiсть нових пiдприємств виявляється

нежиттєздатною;

* необхiдно переконатися, що клiєнт не просить надто великий кредит,

бiльший, анiж йому потрiбно для конкретної мети. Ця обставина пов'язана з

його фiнансовим станом та здатнiстю повернути позику;

* слiд пересвiдчитися, що клiєнт не просить надто малий кредит,

анiж йому потрiбно, оскiльки у протилежному випадку у позичальника можуть

виникнути проблеми зi здiйсненням кредитованого проекту (угоди) i, отже, з

погашанням кредиту;

* суттєвий вплив на можливiсть банку повернути кредитнi кошти

мають такi чинники, як наявнiсть та якiсть забезпечення позики, строк

окупностi проекту, можливiсть банкiвського контролю за поточним

використанням кредиту позичальником, соцiальнi наслiдки реалiзацiї проекту

тощо.

Опираючись на проведений аналiз кредитоспроможностi та

фiнансового стану позичальника, банк може зробити висновок про реальнiсть,

можливостi та способи повернення надаваної позики та ступiнь кредитного

ризику.

Якщо у процесi оцiнки кредитоспроможностi клiєнта банк дiйшов

позитивного висновку про привабливiсть кредитної угоди, то наступним

елементом визначення рiвня кредитного ризику даної справи постає

залучення достатнього забезпечення кредиту, позаяк будь-якi прогнознi

розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не здатнi передбачити усiх можливих

ускладнень з поверненням позики та процентiв пiд час її використання.

Сутнiсть даного методу захисту вiд кредитних ризикiв полягає у тому, що

позичальник апрiорно гарантує вiдшкодування суми кредиту та процентiв за

ним. До таких гарантiй вiдносять: неустойку, заставу (заклад), поступку

вимог та прав, передавання права власностi, гарантiї та поруки,

страхування. Наведенi форми забезпечення повернення кредиту

оформлюються спецiальними документами, котрi мають юридичну силу i

закрiплюють за кредиторами визначене джерело для погашання позики у разi

вiдсутностi коштiв у позичальника при настаннi строку виконання

зобов'язань.

Неустойка (штраф, пеня) -- це визначена законодавством або кредитним

договором грошова сума, котру боржник повинен сплатити кредитору у разi

невиконання зобов'язань або їх неналежного виконання, зокрема, у разi

прострочення виконання. Пеня, як правило, застосовується у випадках

несвоєчасного виконання зобов'язання, у процентному вiдношеннi до суми

простроченого зобов'язання i є продовжуваною (тривалою) вiдповiдальнiстю,

тобто застосовуваною послiдовно за кожний з перiодiв прострочення до

повного виконання зобов'язання. Штраф може виражатись у процентному

вiдношеннi до суми неналежного виконання зобов'язання або у твердiй сумi.

Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата бiльшої

процентної ставки за непогашену у строк заборгованiсть та невиплаченi

проценти за позикою, рiзниця ж мiж платою за користування позикою у разi

прострочення платежiв її повернення та платою при своєчасному її погашаннi

за своїм змiстом i є пенею; за нецiльове використання кредиту, виявлене

банком, -- штраф у процентному розмiрi вiд суми нецiльового

використання.

Застава, згiдно чинного законодавства України, є способом

забезпечення зобов'язань, зокрема, отриманих позик. У цьому випадку банк

набуває права у разi невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення

кредиту та процентiв за ним задовiльнити свої вимоги за рахунок вартостi

заставленого предмету. Тому предмет застави повинен володiти наступними

характеристиками:

1. Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють

здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.

2. Здатнiсть до тривалого зберiгання. (щонайменше, протягом термiну

дiї кредитного договору).

3. Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та

наявнiсть реальної вартостi предмета застави.

4. Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю

застави.

Предметом застави можуть бути майно та майновi права. В залежностi вiд

об'єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:

1) застава товарно-матерiальних цiнностей:

при застосуваннi цiєї форми в якостi предмета застави виступають партiї

сировини, матерiалiв, готової продукцiї. Перевагу надають товарам,

торгiвля котрими проводиться на бiржi, тобто таким, на якi легко

визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних цiнностей для

застави зумовлюється якiстю цiнностей та доступнiстю кредитора до

здiйснення контролю за їх збереженням. Критерiями якостi товарно-

матерiальних цiнностей вважають вищенаведенi характеристики предметiв

застави. Також умовою використання товарних запасiв у виглядi застави є

можливiсть їх страхування.

2) застава дебiторських рахункiв:

прийнятнiсть даного виду застави визначається такими критерiями, як якiсть

товарiв та послуг, що реалiзуються, та фiнансова стiйкiсть покупця. У

зв'язку з цим банки аналiзують динамiку покупця, що характеризує

повернення окремих цiнностей, а також динамiку, структуру та тривалiсть

дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.

3) застава цiнних паперiв:

в заставу приймають державнi цiннi папери та папери пiдприємств та фiрм.

Обов'язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiнних паперiв. Якщо за

предмет застави використовують, наприклад, акцiї фiрм, то у даному

випадку мова не йде про акцiї, емiтованi пiдприємством-позичальником, а

про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв, позаяк вкладення

капiталу у цiннi папери є його реальним майном.

4) застава векселiв:

можливе широке застосування даного виду застави з розвитком комерцiйного

кредитування та вексельного обiгу в Українi. Головна вимога до векселя як

до предмета застави полягає в обов'язковостi вiдображення реальної

товарної угоди. Слiд враховувати також строк платежу за векселем,

якiсть та асортимент товарiв, що продаються в кредит.

5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку:

найбiльш зручний i найбiльш привабливий для банку вид застави, оскiльки

застава пропонується одразу у грошовiй формi, банк має пряму змогу

контролювати стан предмета застави, а у разi невиконання позичальником

своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для

погашення боргу.

6) застава нерухомостi (iпотека):

зазвичай використовується при наданнi великих довгострокових кредитiв, так

званих iпотечних позик. Iпотекою визнається застава землi, нерухомого

майна, при якiй земля та (або) майно, що становить предмет застави,

залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом iпотеки може бути

майно, пов'язане iз землею -- будiвля, споруда, квартира, пiдприємство

(його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, а також iнше

майно, вiднесене

законодавством до нерухомого.

7) застава дорогоцiнних металiв:

в якостi предмета застави приймають монети, зливки, вироби iз золота,

срiбла, платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо. Цей вид застави у

даний час застосовується дуже рiдко.

8) застава рухомого майна:

обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худоба та iнше

-- для промислових, комерцiйних та iнших фiрм, фермерських господарств;

предмети довготривалого вжитку ( в т.ч. особистi транспортнi засоби) --

для iндивiдуальних позичальникiв.

Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави

може приймати i права позичальника на володiння заставленим майном.

Предмет застави може залишатися у володiннi як заставодавця

(позичальника), так i заставодержателя (банку-кредитора). Природньо, що

кращим випадком для банку щодо контролю та впевпеностi у збереженнi

предмета застави є передання останнього на зберiгання заставодержателю. У

даному разi рухоме майно, заставлене пiд забезпечення отримуваної позики,

передане у володiння заставодерателевi, є закладом. У випадку залишення

предмета застави у заставодавця пiд замком та печаткою заставодержателя

таку заставу називають твердою.

При оцiнцi предмета застави банку слiд мати на увазi, що реальна

вартiсть заставленого майна повинна бути не меншою суми кредиту та

витрат щодо виконання кредитного договору та договору застави. Як правило,

загальна заборгованiсть за кредитом з метою зниження ризику кредитування

не повинна перевищувати 70-75% вартостi заставленого предмета -- тодi

кредит вважається забезпеченим.

Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є вже

ранiше заставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого

перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником

звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, i

кредитний ризик таким чином значно зросте.

Гарантiя -- це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору,

котрий укладається мiж банком-кредитором та третьою особою-гарантом про

вiдповiдальнiсть за повернення позичкового боргу клiєнта шляхом

надiслання у банк гарантiйного листа та прийняття цього листа банком до

виконання. Можна також вважати встановленими договiрнi стосунки в

частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком та отримувачем кредиту є

посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантами можуть виступати

будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки. Вважаються найменш

ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк дiї

гарантiї передбачають зазвичай на 10-15 днiв довшим вiд термiну повернення

боргу. Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право

вимагати задоволення заборгованостi у повному обсязi або окремiй її

частцi вiд гаранта тiльки у разi неможливостi їх задоволення за рахунок

боржника. Якщо позичальник при настаннi термiну погашання позики не має

коштiв на розрахунковому рахунку, непогашений кредит стягується у

безспiрному порядку з рахунку гаранта.

Порука -- також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель

на пiдставi письмово укладеної угоди зобов'язується перед банком-

кредитором вiдповiдати за виконання позичальником свого боргу у повному

обсязi або його частцi. Якщо iнше не обумовлене договором поручительства,

то:

а) у разi невиконання зобов'язань боржник та поручитель несуть

вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;

б) поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема,

за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;

в) особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть

перед банком солiдарно.

Поступка (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника

третiй особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав

банковi змiнювати напрямок грошового потоку вiд реалiзацiї товарiв та

послуг на погашання кредиту при настаннi термiну його повернення. Цесiя

виконується на пiдставi укладеної мiж банком та позичальником угоди, в

котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв, що пiдлягають перепоступцi, та

iншi умови. Коли позичальник має розрахунковий рахунок у даному банку,

то угода про перепоступку не є обов'язковою, а момент перепоступки можна

передбачити у кредитному договорi.

Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй

дiяльностi та однiєю з можливих форм забезпечення надаваних позик є така

галузь, як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж

кредитором та позичальником. Оскiльки комерцiйним банкам чинним

законодавством забороняється власна дiяльнiсть у сферi страхування,

банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.

Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi.

Страхування операцiй та дiй, пов'язаних з наданням кредитiв, передбачає

повне передання вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує

кредит.

До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:

а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;

б) страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що

стосуються використовуваної ним позики;

в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються

кредити.

г) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть

застрахувати заставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї,

сертифiкати, векселi тощо).

Безпосереднiм видом страхування вiд кредитних ризикiв для

комерцiйних банкiв є страхування банкiвських кредитiв та контрактiв,

пiд якi надаються кредити. Дана послуга страхових компанiй України

виникла на етапi перехiдної економiки. Вона складається з наступних видiв:

1) страхування ризику неповернення кредиту:

договiр страхування укладається мiж страховиком та банком. У договорi

передбачається рiвень вiдповiдальностi страховика, котрий не повинен

перевищувати 90%. Страхова сума визначається як загальний борг

позичальника за кредитом. За цим видом страхування можливi два варiанти:

а) мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно

якої банк передає на страхування ризики неповернення кредитiв за всiма

кредитними договорами;

б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.

Зрештою, страхування ризику неповернення кредитiв у даний час

майже не використовується, оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками

та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв

захищаються.

2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення

кредитiв:

даний договiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова

сума також дорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування

зараз доволi поширений, проте у зв'язку з впливом цiлого ряду негативних

чинникiв економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової

дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не можна

вважати ефективним. Застосовуються й iншi юридичнi форми, наприклад,

договiр поступки банковi позичальником-страхувальником права вимоги

страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.

3) страхування ризику несплати процентiв:

не набув поширення, оскiльки вищевказанi види страхування передбачали цю

форму як їх складову частину.

4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв:

даний вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку економiки

i слугував забезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався

мiж страховиком та партнером банку по контракту, за яким надавався кредит.

Деколи укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк,

страховик, позичальник та партнер по контракту.

Загалом страхування надаваних банком кредитiв вiд ризику їх

неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при

управлiннi банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод

зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi з iншими.

У даному роздiлi варто побiжно згадати й такий метод захисту вiд

кредитних ризикiв, як надання банками дисконтних позик, тобто попереднє

утримання плати за користування кредитом з суми надаваної позики. Такий

спосiб гарантує банковi отримання процентiв за кредитом, але питання про

повернення основної суми боргу залишатиметься вiдкритим, якщо не будуть

використанi й iншi засоби зниження ризику. Даний метод застосовується

iноземними банками. В Українi надання дисконтних позик заборонене.

Звичайно, пiсля виконання усiх процедур, пов'язаних iз наданням

кредиту, банк повинен контролювати цiльове використання позики та

поточний фiнансовий стан клiєнта.

Такими є основнi методи та заходи захисту власних iнтересiв банкiв у

сферi кредитних вiдносин, визначенi як законодавчим та нормативним

шляхом, так i практичними кроками та дiями комерцiйних банкiв.

Страницы: 1, 2, 3


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.