Банкiвська система Украiни

основний коефіцієнт використовувати недоцільно, тому що нерідко комерційні

банки його штучно завищують. Неможливо також точно врахувати операції щодо

взаємного кредитування, що використовуються з метою формального збільшення

суми балансу.

Кількість власних коштів дещо об’єктивніше може охарактеризувати

потенційні можливості комерційного банку на фінансовому ринку. Однак, на

наш погляд, наявність власних грошей, якщо не враховувати їх звязку,

наприклад, із прибутком, також не забезпечує достовірної інформації про

рейтинг комерційних банків.

Значною мірою про це свідчить розмір капіталу комерційних банків.

Капітал банку є регулятором його діяльності, завдяки якій держава через НБУ

встановлює норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансової

нестійкості та надмірних ризиків. Як справедливо зазначають деякі

аналітики, «до числа найсерйозніших проблем у банківській діяльності

належить визначення дорстатності власного капіталу банку». Складність

такого розрахунку полягає в обчисленні не абсолютної, а відносної величини

достатності капіталу, завдяки якій забезпечується контроль за якістю

управління і фінансовою стійкістю банку. Світова банківська практика

виробила унікальний метод, що обгрунтовує доцільність ув’язки суми капіталу

з рівнем ризику активних операцій банку. Цей звязок, зумовлений здатністю

капіталу компенсувати втати, виражається формулою (коефіцієнтом) Кука:

рівень достатності капіталу банку = обсяг власного капіталу банку /

сумарний обсяг активів, зважений з урахуванням ризику , або

= обсяг власного капіталу / сумарний обсяг

потенційних втрат, кредитів, інвестицій та інших вкладень, скоригованих

(помножених) на індивідуальні вагові категорії ризиків

Встановлення країнами індивідуальних норм достатності банківського

капіталу не забезпечує стабільності міжнародної фінансової системи і

справедливої конкуренції. З метою зближення регулюючих норм і вимог до

банківського капіталу у 1988 році Базельський комітет за участю 12

економічно розвинутих країн затвердив положення, згідно з яким власний

капітал банку не може бути меншим 8% від скоригованих за ризиком активів,

тобто на кожні 100 гр.од. потенційних втрат банк повинен мати 8 од.

власного капіталу. При дефіциті капіталу банк може пристосовуватися до

нормативних вимог трьома способами:

збільшити капітал;

скоротити активи;

змінити структру активів (знизивши частку високоризикових вкладень).

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо

правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом

наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення

залучених засобів (зобовязань банку) до власного капіталу (тобто його

платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати

економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення

зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених

засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення

депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити

можливість різкого зменшення фінансової ствйкості банку і його банкрутства.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна

зробити лише на основі аналізу розміщення залученіх засобів, здатності

активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж

обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік

діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних

засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної

діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається

безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності

капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При

зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк

змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній

ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки

його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці

назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до

власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на

частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості

сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто :

чистий прибуток (доходи-витрати-податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи*сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й

ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і

залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше- власних

чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів

може досягти витсокої рентабельності власних засобів за рахунок зростання

мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними

менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом,

який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу

фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання

апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку

- головних факторів фінансової стійкості комерційного банку й збільшення

його капіталу.

У Великобританії, наприклад, контроль над банківською діяльністю

залишається менш формальним і строгим, ніж в інших країнах. Прикладом іншої

ситуації є США, де протягом багатьох років склалася розгалужена

бюрократична система контролю і регулювання банків як на федеральному

рівні, так і на рівні окремих штатів. Регулювання банків в цій країні

переслідує дві цілі:

35. забезпечення стійкості і запобігання крахам банків;

36. обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох кредитних установ

і недопущення монопольного контролю над банківським ринком.

Для запобігання кризових ситуацій, які тягнуть за собою ланцюгову

реакцію банківських крахів, в США здійснюються два типи регулювання. По-

перше, законодавчо обмежуються операції, які для банку небезпечні

підвищенням ризику і зниженням ліквідності (наприклад, встановлюється

гранична величина кредиту одному позичальнику). По-друге, з метою

запобігання небезпеки масового вилучення вкладниками депозитів і виникнення

паніки на грошовому ринку в 1934 році була заснована загальнонаціональна

система страхування депозитів.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні

призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище

ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків

здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального

капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і

спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні

банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини

банкрутства банків:

37. невдалі пошуки учасників нового капіталу;

38. надання «поганих» кредитів;

39. невдала торгівля заставними цінними попереми;

40. операції по торгівлі облігаціями;

41. корупція в рядах вищого менеджменту;

42. некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик

втрати активів, зростання банківських видатків;

43. перевищення пропозиції над попитом;

44. неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і

клієнтах банку.

Особливіcть банківського бізнесу повязана з високим ризиком,

керуванням ризиками. Банки працюють у сфері керованого ризику.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УКРСОЦБАНКУ____________

1. ПОКАЗНИКИ ЛІКВІДНОСТІ.

2. АНАЛІЗ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ.

3. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ УКРСОЦБАНКУ.

1. Показники ліквідності

Економічні терміни «ліквідність» і «платоспроможність» в сучасній

економічній літературі часто перемішуються, замінюючи один одного. Дійсно,

поняття, які визначають ці терміни, досить подібні, але між ними є істотна

різниця. Якщо перше є переважно функцією господарського органу, який сам

виюирає форми і методи підтримання чвоєї ліквідності на рівні всановлених

чи хагальноприйнятих норм, то інше, як правило, стосується функцій держави.

Термін «ліквідність» (від лат «liquidus»- рідкий, текучий) в

буквальному розумінні означає легкість реалізації, продажу, перетворення

матеріальних цінностей і інших активів у грошові кошти. Ліквідність банку

нерідко визначається як здатність купувати готівкові кошти в НБУ чи банках-

кореспондентах за розумною ціною. В цілому ліквідність банку передбачає

можливість продавати ліквідні активи, купувати грошові кошти в НБУ і

здійснювати емісію акцій, облігацій, депозитних і ощадних сертифікатів,

інших боргових інструментів.

Термін «платоспроможність» дещо ширший, він включає не тільки і не

стільки можливість перетворення активів в такі, що швидко реалізуються,

скільки здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати

свої платіжні зоюовязання, які витікають з торговельних, кредитних і інших

операцій грошового характеру. Таким чином ліквідність виступає як необхідна

і обовязкова умова платоспроможності, контроль за дотриманням якої бере на

себе не тільки сама юридична чи фізична особа, але і певний зовнішній орган

контролю чи надзору.

Ліквідність для комерційного банку виступає як здатність банку

забезпечити своєчасне виконання в грошовій формі своїх зобовязань по

пасиву. Ліквідність банку визначається збалансованістю акитивів і пасивів

балансу банку, ступенем відповідності строків розміщених активів і

залучених банком пасивів.

Норми ліквідності банку звичайно всановлюються як відношення різних

статей активів балансу до всієї суми чи до визначених статей пасивів, або

навпаки, пасивів до активів. Ліквідність банку лежить в основі його

платоспроможності.

Платоспроможність трактується як здатність банку у встановлені строки

в повній сумі відповідати за своїми зобовязаннями.

У сучасній літературі існує два підходи до характеристики ліквідності.

Ліквідність можна розуміти як запас чи як потік. Запс характеризує

ліквідність банку на визначений момент, його здатність відпьвісти за своїми

поточними зобовязаннями, особливо за рахунками до запитання. Як потік

ліквідність оцінюється за певний період чи на перспективу. При цьому

ліквідність з точки зору запасу характеризується як досить вузький підхід.

При розгляді ліквідності як потоку більша увага приділяється можливості

забезпечення перетворення менш ліквідних активів у більш ліквідні, а також

притоку додаткових засобів, включаючи одержання позик. Таким чином

найбільшого значення набуває не тільки оцінка ліквідності-«потоку», але і

оцінка ліквідності-«прогнозу».

Для оцінки сукупної ліквідності комерційних банків слід розглядати в

системі стаціонарну ліквідність («запас»), поточну ліквідність («потік») і

перспективну ліквідність («прогноз»).

Банк, який має достатній запас ліквідних активів для підтримання

миттєвої (поточної) ліквідності, може з часом її втрптити в звязку з

перевищенням потоку зобовязань над потоком трансформації вкладень в

ліквідні активи. Оцінка ліквідності-«прогнозу» є найбільш проблематичною,

так як вона повязана з оцінкою ризику активних операцій банку. В

українській практиці для цього служать економічні нормативи, які

розраховуються комерційними банками згідно Інстукції №10 НБУ.

При такому підході характеристика ліквідності повинна враховувати не

тільки дані звітних балансів про залишки по активу і пасиву, але і іншу

різноманітну інформацію. Термін же «ліквідність балансу» несумісний з

допуском розгляду ліквідності не як залишку, а як потоку. Крім того цілком

очевидно, що ліквідність повинен підтримувати банк, а не баланс. В сучасних

умовах нерідко стається, коли вимоги клієнта на готівку не можуть бути

задоволені банком повністю, що характеризує порушення ліквідності. Однак

подібна ситуація не може бути виявлена на основі даних балансу, оскільки в

балансі відсутні дані про оцінку ліквідності як «потоку». Це окремий

приклад, але він наочно показує необхідність оцінки всієї сукупності

факторів, які характеризують ліквіднвсть потоку.

Таким чином, повертаючись до розгляду дефініцій можна зробити висновок

про те, що взаємозвязок між поняттями «ліквідність балансу» і «ліквідність

банку» полягає у наступному. По-перше, ліквідність балансу передбачає

миттєву оцінку стану банку на визначену дату, а звідси випливає, що

ліквідність балансу є складавою ліквідності банку. По-друге, баланс

комерційного банку повинен забезпечти представлення даних аналітичного та

синтетичного обліку у формі, яка підходить для розрахунку сукупної

ліквідності банку. При недотриманні другої умови може виникнути ситуація,

коли, володіючи достатньо ліквідним балансом на визначену дату, банк попри

це повністю чи частково неліквідний. В даній ситуації виникає потреба

визначити ризик незбалансованої ліквідності.

Ризик ліквідності визначають звичайно як ризик, який заставляє банк у

визначений момент купувати готівку по вищій ціні чи втрачати вартість своїх

активів. При цьому активи банку вважаються ліквідними лише в тому випадку,

коли їх можна швидко продати без втрати вартості.

Пасиви банку вважаються ліквідними, якщо банк може одержати позику за

ставкою, яка адекватна тій, по якій купують засоби банки-конкуренти.

Підтримання стабільності банківської системи в цілому і кожного окремого

банку зокрема - це завдання, яке лежить не тільки в площині фінансово-

кредитної сфери, а безпосередньо повязане з політичною, економічною і

соціальною ситуацією в країні.

Однією з умов ефективної діяльності комерційних банків є забезпечення

високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій, в

основі чого лежить ліквідність банківської установи, її здатність

безперебійно виконувати свої зобовязання перед клієнтами. Специфіка

функціонування комерційного банку як інституту кредитної системи полягає у

використанні залучених коштів, що належать іншим субєктам ринку. Основою ж

організації господарювання підприємств нефінансового сектору економіки є

власні ресурси. Зрозуміло, що банкрутство такого підприємства безпосередньо

загрожує лише його власникам та обмеженому колу контрагентів. А

неплатоспроможність банку може дестабілізувати всю грошово-кредитнусистему

країни через серію фінансових крахів кредитних установ, діяльність яких

тісно повязана з численними операціями на міжбанківському ринку. Тому до

ефективного управління ліквідністю комерційного банку слід ставитись Як до

фундаментальної основи фінансового менеджменту в будь-якій кредитній

установі.

В Україні ця проблема набуває особливої гостроти через загальний спад

виробництва, платіжну кризу та незадовільний фінансовий стан багатьох

підприємств різних галузей економіки. Несроможність клієнтів кредитних

установ виконувати свої грошові зобовязання суттєво знижує рівень

ліквідності комерційних банків. Знижує його також надмірно ризикова

політика останніх, спрямована на забезпечення високих норм прибутку,

внаслідок чого виникають структурні диспропорції у банківських активах і

пасивах за сумами та строками розміщення.

Щоправда, НБУ регулює рівень ліквідності комерційних банків через

систему нормативів, виконання яких є обовязковим. Однак порушення, що

регулярно фіксуються у даній сфері, запровадження режимів фінансового

оздоровлення і навіть відкликання ліцензій на банківську діяльність

свідчать про негаразди в управлінні комерційними банками своїми фінансами.

Нормативні коефіцієнти порівнюються з фактичними значеннями показників

ліквідності, платоспроможності, максимального ризику на одного

позичальника, на основі чого робиться висновок про можливість банку

виконувати свої фінансові зобовязання, повязані з активними, пасивними та

іншими банківськими операціями. Однак просте констатування стану

ліквідності комерційних банків та за необхідності залучення коштів на

міжбанківському ринку ресурсів не може бути доброю основою для підтримання

платоспроможності та доброго фінансового стану банківських установ у

довгостроковому аспекті. Мається на увазі, що банк повинен бути спроможним

не просто оперативно усувати проблеми, виявлені за показниками своєї

ліквідності, залучаючи кошти інших кредитних установ, а й здійснювати

стратегічне планування й управління ліквідністю на основі всебічного

аналізу всіх факторів, які тією чи іншою мірою здатні впливати на

можливість банку виконувати свої зобовязання. При цьому комерційний банк

повинен регулювати такий вплив шляхом внесення оперативних змін у

проведення активно-пасивних та інших операцій.

Можна виділити кілька основних напрямів аналітичної роботи, від якої

залежить ефективне управління ліквідністю комерційного банку:

45. оцінка ризиковості окремих активів банку, їх доходності та

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7