рефераты бесплатно

МЕНЮ


Банківські ресурси

пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і

пільгове розрахунково-касове обслуговування. У противному випадку банк не

тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може

позбутися вже існуючих. Комерційні банки використовують і такий метод

залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і

накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком

і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе

зобов’язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання

останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування

коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному або виходячи з

можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода

клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість

безперешкодно одержати в КБ кредит, причому чим меншим буде розрив між

сумою депозиту і сумою кредиту, тим менший буде встановлений % за позичкою.

У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення

позички, оскільки він має право спрямувати на погашення кредиту кошти, що

зберігаються на депозитному рахунку (приклад №2). Проте успіх такого методу

залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої % політики

банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він

одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат

по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для

банку стане втратою як потенційних так і наявних клієнтів. У роботі КБ по

залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє % політика, оскільки

одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим

стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного % встановлює КБ

самостійно, виходячи з облікової стави НБУ, стану грошового рину і власної

депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних

рахунків різний. Найнижчі % КБ сплачують по рахунках до запитання, оскільки

вони характеризуються нестабільністю залишків. Відсутність або незначні

прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму

залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові

депозити, ЦП тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються

стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до

запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених % або виплати

клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за розрахунками до

запитання, відкритими для фізичних осіб, % нараховуються в обов’язковому

порядку, прибуток на них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.

При становленні розміру % ставки по термінових депозитах визначальним

чинником є термін, на який розміщенні кошти. Чим вищий термін, тим вищі %

ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від

частоти виплати прибутку: чим ріже здійснюється виплата, тим вищий рівень %

ставки. Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування і сплати

простих і складних %. Прості % є традиційним видом обчислення прибутку по

вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбуваються нарахування

і виплата прибутку по внеску (додаток №3). Дохід за складними %

(нарахування % на %) визначається так: після закінчення розрахункового

періоду на суму внеску нараховуються % і отримана величина приєднується до

суми внеску; у наступному розрахунковому періоді % ставка застосовується до

нової вже збільшеної суми. Складні % доцільно використовувати в тому

випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску.

Одним з способів стимулювання внесків є застосування % ставки, що

прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на

вкладі.

З метою компенсації інфляційних втрат КБ можуть пропонувати вкладнику

виплату % наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково,

виплачені % банк утримує із суми внеску (приклад №4).

3.3 Традиційний аспект діяльності банків від моменту їх

заснування – залучення коштів на депозит.

Депозитна політика – це комплекс заходів комерційного банку із

формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів

здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій по даному

сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам

доцільно розробляти відповідній меморандум. У західних банках розробці

меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного

планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу. Єдиної

схем меморандуму депозитної політики не існує, тому цей документ

конфіденційний і щорічно затверджується радою банку.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні

граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку

та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо

цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і

фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей,

завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання

максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі

принципи:

- максимізація прибутку;

- забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

- гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих

параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні

активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення

активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що

банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної

політики комерційного банку. Досягнення мети отримання максимального

прибутку залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів

депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов’язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому

числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка

враховує терміни й умови залучення коштів, має грунтуватися на підтримці

ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри і структура пасивів банку

визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем

ризику, так і терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних

операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування

адекватної ресурсної підтримки. При такому підході первинну роль відіграють

структура й розміри ресурсів банку, в тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги

приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові

депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими

ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування.

Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити

фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну

від депозитів юридичних осіб.

Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти

різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження

модифікацій окремих депозитів, п6ередбачає встановлення детально

обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати

більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити

успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити

висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку вважають

процентну політику. Об’єктами цінової політики у сфері депозитної

діяльності є:

- розміри процентних ставок;

- умови нарахування і сплати процентів;

- мінімальна сума відкриття депозитного рахунка;

- можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих

категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої

самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні

продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний

продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно

розробити зважену збутову політику, яка б передбачила можливості

комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів,

спільний збут тощо.

Попереджувальними кроками до розробки меморандуму депозитної політики

банку має бути:

- проведення маркетингових досліджень ринку депозитних послуг та оцінка

впливу політики Національного банку України на його стан і тенденції

розвитку;

- аналіз продуктової, цінової, збутової та комунікаційної політики банків –

конкурентів на депозитному ринку;

- здійснення SWOT – аналізу депозитної діяльності банку.

При цьому необхідно також урахувати вплив таких зовнішніх факторів, як

економічна ситуація в країні, стан ринку кредитних ресурсів, інвестиційна

привабливість інших секторів економіки, структура доходів та витрат

населення тощо.

Загальну процедуру розробки меморандуму депозитної політики

комерційного банку подано на схемі 1.

Схема 1. Процедура розробки меморандуму депозитної політики комерційного

банку.

У процесі підготовки меморандуму можна виділити чотири основних етапи:

- визначення позицій банку на депозитному ринку;

- формування мети і завдань депозитної політики;

- розробка моделі поведінки банку на депозитному ринку;

- підготовка програми розвитку банку.

Визначити поточний стан банку у залученні депозитів модна за допомогою

структурного, операційного та фактичного аналізу. Ця процедура має бути

обов’язковою при розробці меморандуму депозитної політики банку. Для

успішної реалізації цього етапу необхідно розробити положення про

маркетинговий звіт, яке б чітко встановлювало формати подання до служби

маркетингу інформації про депозитний рахунок.

Моніторинг ринку депозитних послуг є ключовим у процесі розробки

меморандуму депозитної політики.

Другий етап підготовки меморандуму депозитної політики – формулювання

її мети і завдань. Мета депозитної політики єдина для всіх банків – це

досягнення максимального прибутку при всебічному задоволенні потреб

клієнтів у депозитних послугах. Для досягнення цієї мети банками можуть

бути сформульовані різні завдання. Наприклад, диверсифікація депозитів за

призначенням, сумою, терміном тощо.

Третій етап: розробка прийнятої моделі поведінки та позицій банку на

депозитному ринку. Одним із елементів цієї моделі є визначення питомої ваги

і структури цього джерела в ресурсному потенціалі банку. Збільшення

довгострокових операцій інвестиційного характеру можливе тільки за умови

залучення стабільних ресурсів на тривалий час.

Окрім того, при визначенні депозитної політики необхідно враховувати,

що вклади населення – найстійкіша частина залучених банком ресурсів. Як

свідчить банківська практика, депозити населення у своїй масі невеликі за

розмірами, але досить чисельні й менш рухливі, ніж відповідні вклади

юридичних осіб.

Четвертий етап – заключний етап у розробці депозитного меморандуму –

розробка програми розвитку. За своїм змістом це комплекс дій із досягнення

бажаної позицій банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів

у залучених ресурсах. Умовно всі заходи можна класифікувати як заходи

організаційного і технологічного характеру. При детальному розгляді

програми можна виходити з того, що банк намагається поліпшити свою ресурсну

позицію за рахунок збільшення частки депозитів:

Заходи організаційного характеру передбачають наявність відповідної

матеріально-технологічної бази для забезпечення приймання депозитів, а

саме:

- спеціальних приміщень;

- зручного місцезнаходження;

- гнучкого графіка роботи банку;

- спеціально підготовленого персоналу;

- рекламно-інформаційних проспектів, буклетів для клієнтів;

- сформованої інформаційно-аналітичної бази для оцінки конкурентної позиції

банку на ринку депозитних послуг;

- ефективних засобів прогнозування ресурсів комерційного банку.

Але значною мірою ці організаційні заходи – досить дорогі й стосуються

переважно депозитного обслуговування фізичних осіб.

Заходи технологічного характеру передбачають упровадження політики

асортиментної гнучкості, системи управління якістю депозитних послуг,

зваженої цінової політики та ефективних методів стимулювання збуту.

У теорії та практиці банківської діяльності України як меморандум

депозитної політики не існує, тому, на погляд кандидатів економічної науки

Порєчкіна Л.С. і Шульги Н.А., комерційним банком України слід розробити

меморандуми депозитної політики банку за схемою 2.

Схема 2. Взаємодія складових депозитної політики комерційного банку.

Меморандум депозитної політики складається з семи самостійних

розділів, тісно пов’язаних між собою.

Перший розділ “Мета і завдання депозитної політики” передбачає

визначення мети і завдань банку. Метою депозитної політики банку є

досягнення максимального прибутку банком при всебічному й комплексному

задоволенні потреб клієнтів. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити

такі стратегічні завдання:

- встановлення оптимальних пропозицій між обсягом депозитів та іншим видами

залучених банком ресурсів;

- визначення політики банку щодо завоювання конкурентних позицій на певних

сегментах депозитного ринку.

Стратегічні завдання розробляються на 2-3 роки. У розрізі цих завдань

банки можуть вирішувати ряд поточних завдань, до яких належить:

- розширення спектра депозитних послуг та їх диверсифікація за різними

ознаками (сумою, термінами тощо);

- збільшення (зменшення) обсягу депозитних послуг;

- вибір цільових клієнтів і розробка пакета різних послуг, що реалізується

клієнтами із премією (знижкою);

- проведення активної рекламної кампанії з метою залучення нових клієнтів.

Другий розділ “Асортимент депозитних послуг” передбачає наведення

переліку депозитних продуктів для корпоративних та фізичних осіб.

У третьому розділі “Цільове призначення депозитного продукту та його

переваги для банку і клієнтів” констатується, на яких цільових клієнтів

орієнтований той чи інший депозитний продукт, у чому полягають його

позитивні сторони для банку та його клієнтів.

У четвертому розділі “Цінова політика” розкриваються принципи цінової

політики й методологічні підходи щодо встановлення ціни на депозитний

продукт, а також тип стратегії, яку підтримує банк на депозитному ринку

(агресивна, помірно агресивна, зважена, пасивна).

П’ятий розділ “Канали, методи збуту продукту і засоби його

стимулювання” передбачає визначення збутової політики щодо депозитних

продуктів, можливості спільного їх збуту з іншими ринковими інститутами ті

методів мотивації потенціальних клієнтів.

У шостому розділі “Організаційно-управлінські заходи” мають бути

висвітлені заходи з додаткового залучення персоналу, підвищення його

кваліфікації, можливого створення спеціального підрозділу в банку або

структурної реорганізації наявних підрозділів, які б займалися відповідним

видом діяльності, встановлення сучасного обладнання.

У сьомому розділі “Прибутковість” мають бути відображені доходи й

витрати на депозитне обслуговування в розрізі окремих депозитних продуктів,

цільових клієнтів та за підрозділами банку, що надають депозитні послуги.

Відповідно до меморандуму депозитної політики банкам рекомендується

розробляти каталог депозитних операцій, які містять детальний опис

депозитних вкладів і зразки відповідно оформлених юридичних документів.

Аналіз структури і динаміки зростання протягом 1992- 1998 років залучених

коштів комерційних банків дає підстави виділити такі головні тенденції

розвитку цього сектора ринку кредитних ресурсів:

- значні темпи зростання обсягів залучених коштів у національної валюті

протягом майже всього розглянутого періоду;

- зростання до початку 1995 р. питомої ваги, залучених коштів у іноземній

валюті порівняно з національною, зниження цього показника у 1995-1997 рр.

і відновлення зростання у 1998 р., що відповідає динаміці валютного курсу

гривні;

- стабільне зростання питомої ваги строкових депозитів у нац. валюті,

починаючи з 1993 р.

- незначна амплітуда коливань строкових депозитів і вкладів до запитання в

іноземній валюті протягом усього розглянутого періоду;

- зростання питомої ваги вкладів фізичних осіб і підприємств приватної

форми власності на фоні відповідного зниження залишків на рахунках

державних і колективних підприємств;

- зростання питомої ваги депозитів домашніх господарств і підприємств, що

їх обслуговують, у структурі залучених коштів за секторами економіки.

Загальна сума залучених комерційними банками коштів підприємств,

організацій та фізичних осіб у національній та іноземній валютах стабільно

зростала протягом усього розглянутого періоду (таб. №1), досягнувши

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.